Предыдущая   На главную   Содержание   Следующая
 
'УМ?ТИ ЖИТИ'
(про японц?в, про нас ? про вм?ння завмерти на б?гу)
 
К?лька рок?в тому, поринувши в нюанси японсько? кул?нар??, я зац?кавилась також ?стор??ю, традиц?ями та дещо в?дм?нною в?д нашо? ментальн?стю мешканц?в Кра?ни, що першою в?та? сонце. ? чому в них повчитися, над чим замислитись. Наприклад, вираз 'В?н ум?? жити' японц? сприймають по-сво?му. В ?хньому розум?нн? людина, що вм?? жити, бачить радост? життя там, де ?нш? проходять повз них.
Багатьом в?дом? японськ? традиц?? та церемон??, наприклад, 'ханам?' - милування кв?тучою сакурою, чи 'тя-но-ю' - д?йство чаювання за спец?альними канонами (не плутати з буденним споживанням чаю). В нашому житт? слово 'церемон?я' вжива?ться х?ба що у сполученнях 'шлюбна церемон?я' чи 'церемон?я нагородження переможц?в'. А ще, набагато част?ше, трансформу?ться у вираз - 'не церемоньтеся!', тобто - будьте прост?шими, швидшими, д??в?шими!
Але як же це дивовижно, романтично та... психотерапевтчино, коли службовц? ф?рм планують спец?альний день для ханам? (робочо-вих?дний). Тобто вони йдуть на роботу, але цей весняний день проводять на пов?тр? в оточенн? боса та колег, сидячи на великому пол?ет?ленновому килимку п?д розкв?тлим деревом, жуючи принесену з собою в спец?альних коробочках ?жу ? розм?рковуючи про сенс буття.
Також люблять у ц? дн? посид?ти п?д кв?тучими деревами з родичами або з друзями, коханими. Хоча вс?м нам в?домо, як? т? японц? завзят? та фанатичн? трудяки, добряче перевантажен? на служб?. Але ж ум?ють зупинитися на б?гу ? завмерти!
Засоби масово? ?нформац?? п?дтримують цю традиц?ю, спов?щаючи про те, в як?й префектур? першим почина?ться цв?т?ння ? як воно просува?ться кра?ною, ? нав?ть, ск?льки дерев розкв?тло в яких парках. Наприк?нц? лютого, на початку березня почина? цей ритуал слива 'уме', а пот?м вже прийма? естафету сама сакура - р?зновид вишень. Недовгим ? цв?т?ння цих рослин, ? тому треба в?дкласти вс? справи, щоби не пропустити цьогор?ч.
Турф?рми пропонують ?ноземцям спец?альн? коротк? по?здки в цей пер?од - 'прил?тайте, мовляв, ? заклякн?ть у захват? п?д нашою прадавньою (чи й молодою) сакурою!' Зв?сно, гарно, зв?сно, чар?вно-кв?туче... Але мене б?льше вража? сама нац?ональна зд?бн?сть завмерти, п?дняти оч? ? побачити диво.
Прикро бува? - х?ба у нас нема?, перед чим завмерти, чи наст?льки вже ми заклопотан?ш?, н?ж от? японц?? А ще подумалось - а х?ба обов'язково чекати то? весни та цв?т?ння, щоб помилуватися чимось небуденним?
Чи, наприклад, традиц?я чайно? церемон??. Зв?сно, не йдеться про те, що японц? платять купу грошей ? роками навчаються цьому у спец?альних школах, щоб пити таким чином щодня 6-8 чашок зеленого чаю. Н?. Буденне - то буденне, а церемон?я - це та?нство, рел?г?я, психолог?я, особливий етикет, в?дшл?фований в?ками. Нетерплячим ?ноземцям здаються зайвими, невиправданими ? нав?ть см?шними обожнювання чаю та процесу його споживання, продуман?сть кожного предмету в спец?альн?й к?мнат? чи домику-альтанц? для чаювання, значущ?сь кожного руху ведучого церемон??. Але це збережена в?ками нац?ональна традиц?я (чомусь-таки не втрачена!) прагнення гармон?? та досконалост?, глибинно? ф?лософ??, приховано? у буденних речах, коли найменша деталь ма? значення. Це увага ? повага до ближнього ? до всього, що тебе в цю мить оточу?.
Але нав?ть поза самим ритуалом спец?ально? чайно? церемон?? ум?ння сучасно? японсько? д?вчини зустр?ти гостей, посадити ?х за традиц??ю на циновки, приготувати ароматний чай, а пот?м, розливши по чашках, з поклоном подати його - вища ознака естетичного виховання.
? з сумом пригадую нашу приказку про д?вчину, яка 'ум?ла готувати, та не вм?ла подавати'... Бо в наш надто су?тний метушливий час ми зазвичай перейма?мося лише тим, аби родина та гост? були нагодован?, сит?, щоб не осудили, раптом не вщент на?дяться... ? крутиться ж?нка б?ля плити, або закупову? в супермаркет? готове чи нап?вготове - аби ситн?ше... ? ломиться ст?л на свята, чи просто вечеря? родина, ще й паралельно дивлячись веч?рн? новити по телев?зору або з'ясовуючи стосунки... Що казати - при?мно, коли похвалять кул?нарну майстерн?сть господин? (якщо похвалять), але ж, з?знаймося, хто там, напираючи смачн? на?дки, буде шукати високу естетику та ф?лософ?ю у вибор? посуду, гармон?ю у розташуванн? блюд на стол?, у ?хн?й гам? кольор?в та хто зрозум?? вта?мничений сенс маленько? кв?тки хризантеми, покладено? на край тар?лки?
А справжня задача чайно? церемон?? - не ст?льки дегустац?я заварених за вс?ма правилами листк?в, ск?льки знаходження певного душевного стану, в?дмова в?д метушн? повсякденного життя. Чайна церемон?я сприя? встановленню атмосфери ?днання, сп?в-мишлення м?ж ус?ма ?? учасниками. Але ж то - церемон?я!
Може, через сувор?сть природи остр?вно? держави та обмежен?сть харчових ресурс?в споконв?ку японц? з такою повагою ставляться до ?ж?, ?? оформлення, способ?в подавання та споживання.
Та я, власне, не про саму ?жу, не про кв?туч? сакури та конкретн? традиц??. Я про ум?ння людини (виховано то в н?й соц?умом чи н?) в якийсь момент побачити (почути) на б?гу щось глибинне в буденному, придивитись до нього, прислухатись, в?дчути, пропустити через себе, здивуватись, усв?домити свою дотичн?сть до маленького дива, стати трохи ?накшим ?... под?литись ?з кимось сво?м в?дкриттям.
Може, хтось ?з читач?в, як ? я, запам'ятав невеличкий еп?зод ?з фильму 'П?тер FM', де дивакувата д?вчина Маша, д?джей п?терського рад?о, п?зно ввечер? йде м?стом ?, в?дкриваючи кован? ворота парку, раптом чу? рип?ння петель. Вона завмира?, роздивля?ться в сут?нках т? ворота, береться обома руками за художньо вигнутий метал ? ще раз хита?, видобуваючи той звук, пот?м ?ще раз. Обличчя у не? здивовано-щасливе. З глибини парку наближа?ться юнак ?з контрабасом у чохл?, в?н посм?ха?ться д?вчин?, вона йому - вони розум?ють один одного. Хлопець мовчки з посм?шкою виходить через ворота з парку ? зника? в н?чному м?ст?. А д?вчина в чудернацьк?й шапочц? та червон?й куртц? ще дослуха?ться ?з щасливим обличчям до голосу старовинних вор?т. Б?льше персонаж ?з контрабасом у ф?льм? не з'явля?ться, але еп?зод, пов?рте, чудовий.
'Блаженн?!' - скаже хтось.
'Молод?, безтурботн?!' - скаже ?нший.
'А х?ба, коли ми доросл?ша?мо, цукор ста? г?рким, а с?ль кислою? - спитаю я, - Просто ми до них звика?мо'.
'Ц? доросл? - так? дивн? ?стоти...' - з?тхав Маленький Принц Антуана Екзюпер?.

Людина, що вм?? жити, бачить радост? життя там, де ?нш? проходять повз них. Це на думку японц?в. А ще в сучасн?й медицин? та психолог?? ? терм?н 'агедон?я', який означа? стан на меж? здоров'я та нездоров'я, коли людину мучить нездатн?сть в?дчувати рад?сть, отримувати задоволення в?д життя. В?рн?ше - втрата ц??? здатност?. А радост? так хочеться! Бо ?накше - нав?що? ? починаються спроби 'збадьорити' втомлену житт?вим марафоном псих?ку штучними засобами...
Уч?мося 'вм?ти жити'! ? згадаймо, як вс? ми це ум?ли в дитинств?!

Надруковано у Льв?вськ?й газет? "Високий замок"
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=80735
 
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100 Rambler's Top100   Poetical world of Terenty
 


Возможности аппаратной косметологии | Надежные аккумуляторы от ведущих производителей | Химический пилинг для увядающей кожи