Предыдущая   На главную   Содержание   Следующая
 
Про французів та тих, що «не відсилають ліфт»
 
Березень 2011, Львів, "Високий Замок"

Я майже не бачилацієї зими, бо просиділа всю її за комп’ютером. Мала цікаву роботу – перекладала роман сучасної французької авторки Дельфін де Віган «Підземні години» українською. Видавці («Нора-Друк») обіцяють влітку потішити нас книжкою, а на черговий Львівський Форум запросити авторку. В очікуванні цього я переглядаю свої робочі записи і збираюся систематизувати окремі враження перекладача про феномен співавторства, співтворчості, співнародження перекладеної іншою мовою книжки.
Мені допомагала в роботі одна француженка – Крістін Себі. Вона не літератор, але людина небайдужа, багатогранна, та ще й така, що розуміє і любить Україну та українців, тому що зі страшного для нас 1986 року регулярно їздить сюди у відрядження як фізик-атомщик.
І от саме вона допомагала мені «розрулювати» деякі моменти в тексті, коли, наче, і слова тобі зрозумілі, але те, що стоїть за першим їхнім значенням, виглядає безглуздо і ніяк не вписуються в контекст. Тому що знати слова та граматику – це одне, а бути тим самим «носієм мови», який народився і прожив все життя у Франції з її повсякденними реаліями – то інше.
Днями ми зустрілися в Києві і знову не могли наговоритися. Я навіть пошкодувала, що не взяла з собою диктофон, хоча таки не втрималась і найсмачніші вирази записувала в блокнотик.
Є чимало відмінностей у способі життя наших двох народів, в менталітетах та життєвому досвіді. Але є загальнолюдські поняття, спільні та зрозумілі усім нормальним людям, хоч і висловлені вони бувають у різний спосіб. І я вже не перший день після тієї зустрічі смакую вираз «Він з тих, що не відсилають ліфт».
Як думаєте, що це означає? Хто? Куди? Чому його не відсилає? І навіщо його взагалі кудись відсилати?
Виявляється, все дуже просто. Так кажуть у Франції про людину, якій байдуже до всіх інших, яка думає лише про себе та діє так, як їй зручно. Походження виразу теж доволі просте: в старих будинках, з’їхавши вгору ліфтом на потрібний тобі поверх, за негласним правилом ти мав натиснути на кнопку з одиничкою, щоб відіслати ліфт назад, униз – тобто, потурбуватися про того, хто скористається ним після тебе – такою була не надто досконала техніка. Вже пізніше я пригадала, що у нас також були старі ліфти, що рухалися в сітчатій металевій шахті і мали двері з ручкою. І коли ти їх нещільно закрив, ліфт теж не можна було викликати з будь-якого поверху. Хтось мав виправляти це за тебе – йти сходами, знайти кабіну, грюкнути тими дверима, щоб поновити ліфторух.
Сьогодні все інакше, сучасні кабіни вже мають датчики ваги і порожній ліфт не відішлеш. Але вираз, не дуже зрозумілий іноземцям, живе у французів і досі.
Звісно, є інтернаціональне слово «егоїст», яке теж дає недвозначне уявлення про певну персону. Але ж який образ! Ситуація, новелка, мініатюра сховалися в такому простому вислові-характеристиці!
Почуєш про когось: «Він з тих, що не відсилають ліфт», - і вже насторожуєшся, чи не використає тебе ця людина мимохідь, або не вчинить з тобою чи твоїми близькими так, як їй зручно тут і зараз, а далі – «Аu revoir!»... Чи, не дай Боже, хтось так схарактеризує тебе самого...
Тож – «відсилаймо ліфт»!
А ще – учімо мови. Тому що вони відкривають нам очі, неймовірно розширюють наш світ, поглиблюють наше світосприйняття та бентежать душу новими відкриттями.


Міла Іванцова, письменниця, перекладач, журналіст
 
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100 Rambler's Top100   Poetical world of Terenty
 


Возможности аппаратной косметологии | Надежные аккумуляторы от ведущих производителей | Химический пилинг для увядающей кожи