Предыдущая   На главную   Содержание   Следующая
 
Вона йому: "Гамбатте, кудасай!" В?н ?й: "Дякую!"
 
http://www.wz.lviv.ua/articles/93286 (газета "Високий Замок")

Кожного листа ?рина тепер зак?нчу? фразою "Гамбатте, кудасай!" (що означа? японською "Борися, не здавайся, будь ласка!" У в?дпов?дь Фудж?о пише ?й: "Дякую!"
Почнемо цю ?стор?ю з к?нця, хоча к?нця у не? нема?.
З недавнього часу ?рина К. щодня, перев?ряючи вдома у Ки?в? електронну пошту, з тривогою чека? новин в?д свого колишнього чолов?ка. А к?лька тижн?в посп?ль, починаючи з одинадцятого березня, сид?ла вона нев?дривно то перед екраном телев?зора, то перед мон?тором комп'ютера, слухала та дивилась новини наших засоб?в масово? ?нформац?? та пов?домлення заруб?жних канал?в новин ? плакала. Не могла стримувати емоц?? - сльози душили ??. Адже там, в Япон??, вона провела б?льше чотирьох рок?в свого життя, в невеличкому м?стечку в префектур? М?яг?, неподал?к в?д того м?ста, яке за хвилини знесло величезною хвилею.
?рина вп?знавала на слух знайом? назви, ?нколи бачила у кадрах хрон?ки знайом? м?сця, де жили ?? друз? та сус?ди, де вони з чолов?ком не раз про?здили на машин? та прогулювалися п?шки. Вона згадувала витк? дороги вздовж узбережжя, охайн? рисов? поля, величн? древн? храми, гори, вкрит? соснами, схож? на сонних дракон?в. Згадувалося трепетне ставлення японцв до арх?тектурних пам'яток, до кожно? рослинки ? кв?точки. Чолов?к нав?ть павучка не м?г убити - ловив його ? виносив у сад. ? все це разомо зникло, зруйноване некерованою брудною хвилею: А що вже казати про людськ? жертви! Який страх охопив ??, коли не могла перш? дн? зв'язатися по ?нтернету н? з ким з тих кра?в. Та про який ?нтернет мова, коли там така б?да! Молилася, щоб лишень залишилися в живих:
? ось прийшов перший лист в?д Фудж?о. В?н та його син жив?. У наступних листах в?н розпов?в, що вже бачив живими декого з? сп?льних знайомих, а про декого ще не мав на той час ?нформац??, але спод?вався на краще. ?рина з?тхнула полегшено, Настя, ?? донька, також. ? що з того, що вже п'ять рок?в пройшло, як вони покинули Япон?ю та повернулися додому, в Укра?ну? Так склалося життя - неспод?вано р?шучий крок ?рини у нев?доме (зам?ж за японця!) спочатку т?шив, а пот?м, через к?лька рок?в уже видавався помилкою. Так сталося. Так склалося. ? тепер знову вони з Фудж?о живуть окремо, в?н з? сво?м сином, вона з? сво?ю донькою. Але люди залишилися людьми, ? в скрутну хвилину ж?нц? болить чуже горе, не байдуже, як ця згуртована, дивовижна ? сильна нац?я без пан?ки та зайвих сл?в тужить, хова? загиблих, трима?ться, в?дбудову? ? йде вперед.
А Фудж?о, розчулений такою ?? увагою та вдячний за кожне слово п?дтримки, пише тепер лист за листом, надсила? св?тлини, зроблен? моб?льним телефоном - ось ?нтер'?р його будинку - валяються дол? реч?, впала шафа, тр?сла ст?на, ось сус?дський будинок з? зсунутим дахом, а неподал?к л?тня подружня пара та переляканий песик б?ля них. А ось вже б?льш п?зн?й кадр - на вулиц? на пластмасових ст?льцях сидить десяток пенс?онер?в, а перед ними японськ? в?йськов? ведуть просв?тницьку роботу - розпов?дають про шк?дливий вплив рад?ац?? з атомно? станц?? Фукус?ми та радять евакуюватися.
?рина знову витира? сльози. Як би то не було, а чотири роки з життя не викреслиш - ? сняться, ? згадуються под?? того пер?оду - перший ?? прил?т до Япон?? на запрошення Фудж?о - для знайомства. ? прил?т разом ?з донькою вже з серйозними нам?рами. Перш? враження - неймов?рно яскраве сонце, височезн? дзеркальн? будинки-башти в То?ко, яскрава реклама, дивний смак зеленого чаю з г?рчинкою: ? перш? зустр?ч? з родичами нареченого - пригощання за низьким столом, коли вс? сид?ли на подушках навколо нього, а у ?рини швидко затерпли ноги в?д такого сид?ння: Знайомство з його сином, з яким в?д того часу жили разом великою родиною. Сьогодн? в?н вже дорослий, студент, ? хоч родина ?хня виявилася тимчасовою, але багато чому вони встигли один одного навчити.
Не можна за п?дручниками вивчити мову, в?дкрити для себе культуру тако? дивовижно? кра?ни. Можна спробувати, але х?ба то буде жива мова? Чи то буде д?йсно розум?ння ?стор?? та культури людей, якщо ти сам не п?рнув у ?хн? життя, у повсякденний побут? А враження в?д японсько? кул?нар?? та традиц?й у ?ж?, наст?льки в?дм?нн?й в?д нашо? (дивовижна ?жа, та ще й брати треба паличками)! А японське вес?лля! А японський похорон, на який ?рин? довелося потрапити майже у перш? дн? перебування в кра?н?: А перш? дн? на робот?! Вс? ц? враження та спогади крутилися ночами в голов? у ж?нки, а на ранок вона знову знаходила листа в?д Фудж?о, хоч ? короткого, але в ньому були новини про те, що в?н вийшов на контакт ще з кимось ?з знайомих. А також про те, що його р?дна сестра, яка живе у двадцяти к?лометрах в с?льськ?й м?сцевост?, не постраждал?й в?д цунам?, щодня с?дала в свою фермерську машинку та привозила йому та плем?ннику гарячу ?жу, бо ж постачання електроенерг?? було поновлене не одразу.
Колишн?й чолов?к д?литься сво?ми сумн?вами щодо необх?дност? ?хнього в?дселення через п?двищення р?вня рад?ац?? навколо атомно? станц??, радиться з ?риною, яка свого часу пережила у Ки?в? т? страшн? Чорнобильськ? дн? ? зна? не з чужих сл?в - важко пов?рити у страшну небезпеку, яко? не видно неозбро?ним оком, адже навколо все зелене, прив?тне, яскраве:
В?дчува?ться м?ж ?риною та Фудж?о вдячн?сть один одному за щир?сть та п?дтримку. Без сумн?ву, вони не ? чужими людьми, хоч ? не мають сп?льних д?тей та десятк?в прожитих разом рок?в. В?дчува?ться нав?ть легкий сум та жаль одн??? з? стор?н, що могло би все скластися ?накше, а може, нав?ть певне почуття провини, адже стосунки двох людей - це стосунки, як? вони мають будувати сам?, зв?сно, якщо це ?м потр?бно. Але як же це складно, коли за обома ?хня в?дм?нна культура, св?тосприйняття, у кожного власний житт?вий досв?д, а ще - в чуж?й кра?н? чужа велика родина з ?? непорушними уявленнями про те, як треба жити вже дорослим людям. До др?бниць:
?рина з?тха?, гортаючи ?диний альбом з? св?тлинами, який забрала на пам'ять, покидаючи Япон?ю. Ось Настя в к?моно ? в оточенн? японських хлопц?в, що попросили дозволу сфотографуватися з юною б?лявкою. Ось Фудж?о з сином у страшних масках розкидають по к?мнат? квасолю - святкуючи прих?д весни, так в?длякують злих дух?в. А ось чолов?к об?йма? одн??ю рукою полумисок з ?рининими пельменями, а один простяга? до фотоапарату, тримаючи його по-японськи паличками хас?. Це були ?хн? щаслив? моменти. Г?рк? под?? люди зазвичай не фотографують на згадку:
Важко сказати, чи шкоду? вона, що все склалося саме так. Зв?сно, коли бачила на екран? телев?зора хвилю, що зносить знайом? ?й м?сця, то хрестилася ? думала - 'Ми ж ?з Настею могли сьогодн? бути там!' Але ?нколи все ж таки дума? - чи права була, що поставила крапку ? повернулася додому? Чи могла би жити ?накше, коли чолов?к поступився м?сцем голови родини старшому покол?нню ? не заступився за не?, забувши ус? об?цянки та ?хн? сп?льн? плани?
Як непросто починати нове життя в чуж?й кра?н?, де любов, повага та дов?ра до твого обранця ? тою канвою, по як?й вам обом доведеться роками вишивати в?зерунки власного рушника:
Так сталося. Не склалося. Але - жив? в них нормальн? людськ? реакц?? - п?дтримати, п?дставити плече, вислухати, посп?вчувати, порадити: Якщо просто залишатись людьми.

 
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100 Rambler's Top100   Poetical world of Terenty
 


Возможности аппаратной косметологии | Надежные аккумуляторы от ведущих производителей | Химический пилинг для увядающей кожи