Предыдущая   На главную   Содержание
 
Вона йому: "Гамбатте, кудасай!" Він їй: "Дякую!"
 
http://www.wz.lviv.ua/articles/95280 (газета Високий Замок)

На перехресті двох вулиць неподалік від мого будинку нещодавно поставили новий здоровенний щит. На ньому зображено середнього віку стомлену жінку з хустинкою на голові та кувалдою на плечі. Згори великими літерами російською мовою написано: ПОРА НА ОТДЫХ! А знизу (як на рекламі цигарок та алкоголю) рядок припису: НАДМІРНА ПРАЦЯ ПРИНИЖУЄ ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ.
Цей бігборд встановлено на кошти та на замовлення туристичної агенції – прийшов сезон масових відпусток, і треба поворушитися, щоби привабити нових клієнтів та заробити. І начебто, все правильно – людей закликають зупинитися у виснажливому буденному труді та згадати, що «від роботи коні дохнуть», схаменутися і дати собі можливість відпочити.
Ця реклама дійсно відрізняється від уже звичних заманливих курортних краєвидів, які у багатьох наших співвітчизників викликають лише скептичну посмішку. Тепер хід паблішерів торкається внутрішньої струни, особистого, маніпулює глядачем, діє на свідомість та підсвідомість обравши хід «від протилежного». А ще зачіпає поняття гідності та змушує замислитися. Цікаво б за результатами сезону спитати у керівництва тієї компанії, чи був ефект від недешевих у Києві бігбордів. Хоча, зрозуміло, що їхня ціна закладена у вартість путівок.
Але щось мене у тому плакаті непокоїть, хочеться поміркувати – і про працю (її причини та наслідки), і про поняття надмірності, і про ту саму Гідність, хоча непросто це зробити у стислому обсязі статті.
Праця. Кажуть, щаслива людина вранці з радістю іде на роботу, а ввечері радісно повертається додому. Мабуть, та щаслива людина теж втомлюється. Але до того ж має почуття задоволення від процесу, від стосунків з колегами, від результату чи просування до нього. І прекрасно, якщо цей результат – не лише певна кількість банківських купюр. Хоча, коли виконуєш роботу безоплатно – то вже хобі. Найщасливіші люди ті, хто зміг поєднати хобі з роботою. Тобто, отримують гроші на прожиття з того, що й безкоштовно робили б залюбки.
Але чи багато ви знаєте таких людей? На жаль, превелика більшість наших співгромадян сунуть уранці з похмурими обличчями в набитому транспорті на роботу, а ввечері, мов вичавлені лимони, додому. Чому? Навіщо? Та бо ж треба годувати-одягати дітей, себе, родину! Потрібні гроші. І важко засуджувати людину, що йде на службу, бо мусить. Адже вона має почуття обов’язку перед близькими, трудиться і заробляє собі на хліб чи на хліб із маслом.
Гідність. Багато хто після розвалу Союзу зіткнувся з проблемою неможливості прогодуватися зі свого фаху та диплому. І величезна кількість людей з освітою, зі вченими ступенями моталася «челноками» по закордонах, ішла в «заробітчани», стояла на базарах. Хтось перебув важкі часи і вирвався, знайшов інше застосування своїм знанням та енергії, хтось так живе і досі. Але ж вони працюють, а не крадуть, не вбивають, не жебракують. Не лежать удома на дивані, проголошуючи, що гідні кращого, а країна їх зрадила і не може прогодувати. Я знала чимало таких людей (із радянськими дипломами та зірочками на погонах), які вважали за приниження братися за чорну роботу. За оту саму «надмірну» роботу, яка «принижує». Бо горді. І гордо лежали на диванах, а хтось негордий годував і їх, та інших членів родини. Або є інший вихід – запити. Тоді й менше думається про ту гідність.
Надмірність. Навряд у салогані на щиті малося на увазі те, що хтось пересиджує зайві півгодини в конторі по закінченні робочого дня. Це поняття саме є настільки суб’єктивним, що шукати об’єктивності в обговорюванні теж важко. Де ті норми – скільки людині треба грошей, і скільки їй задля цього треба працювати?! Та й люди різні – комусь і два дні на тиждень втома, а хтось тягтиме своє ярмо роками без вихідних та відпусток, хоч ти його й зупиняй. «Трудоголіки», відповідальні люди, люди старої закваски, які не звикли любити та жаліти себе. Бо таке їхнє виховання. Та й пісня колись була: «Раньше думай о Родине, а потом о себе…» Може, тепер та «Родіна» замінилася на «родина», і відповідальність за сім’ю змушує людину крутитися, а відпочинок знову зникає десь за обрієм… Звісно, потім та перевтома лізе хворобами, інсультами, роздратованістю вдома та на роботі – відпочивати таки потрібно.
Але, як на мене, все одно кожен вирішить це для себе сам. Принаймні, коли я бачу борд, де елегантно завуальовано фразу: «Тітко, ти вже схожа на коняку, зупинись, згадай про гідність та купи у нас тур по Європі!» - реакція у мене виникає протилежна. Хоча б тому, що я почуваюся господинею свого життя. І сама вирішую, скільки, де, як та навіщо мені працювати. Тому що гідність моя завжди при мені, навіть, якщо я оберу відпочинок на дачі, а не на екзотичному узбережжі. Навіть, якщо цим відпочинком стане книжка в гамаку, приготування окрошки чи обприскування кущів троянд у моєму квітнику. Хоча проти подорожей я теж нічого не маю. Як і проти гармонійної розстановки в житті роботи та відпочинку. Я проти маніпуляторів. Хоча, вони, бачте, теж сумлінно роблять свою роботу, коли інші відпочивають. А може, то й не поганий плакат – нагадує нам про необхідність інколи розслабитися.
Але якщо, проходячи біля нього, дитина попросить вас пояснити, що таке «Гідність» і до чого там «надмірна праця» та турфірма – що ви їй скажете?

 
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100 Rambler's Top100   Poetical world of Terenty
 


Возможности аппаратной косметологии | Надежные аккумуляторы от ведущих производителей | Химический пилинг для увядающей кожи