На главную   Содержание   Следующая
 
РОДОВИЙ В?ДМ?НОК
 
http://avtura.com.ua/book/411/

ЧАСТИНА ПЕРША

ЧИСТИЛИЩЕ

Першим непри?мним актом у будь-як?й л?карн? ? заповнення персонального листка, котрий стараннями персоналу може перерости чи в лакон?чну ?стор?ю хвороби, чи в товсту книжку, яку н?коли н?де не надрукують. Пологовий будинок першо? половини в?с?мдесятих, в передновор?чному Ки?в? не був винятком. Подивляючись досв?дченим оком на стан схвильовано? пород?лл?, чергова медсестра ставить десятка п?втора питань про все, що зг?дно з анкетою ? важливим за даних обставин. Дуже актуальним, наприклад, ? питання, якою по порядку дитиною в с?м'? була сама пород?лля.
Перенести анкетування на п?зн?ше вда?ться лише тим, хто вже не може терп?ти ?, з?бравши руками докупи передн?й та задн?й подоли сп?дниц? (щоб не впустити дол? найц?нн?ше), поойкуючи, нервово шука? очима, куди б лягти: Цих допитувати марно. ?х допитають п?зн?ше, або розберуться з р?дними. Тих, котр? родили в дороз?, в л?фт?, чи випадково, не дочекавшись 'Швидко?', вдома, все ж 'описують' по ходу наступних ман?пуляц?й.
Ще треба мати з собою направлення з ж?ночо? консультац??. Це святе! ? вс? ж?нки це знають ? носять його з собою, куди б не йшли, вже десь за м?сяць до прораховано? дати.
Але бувають безтолков? особи, котр? умудряються в той самий день вийти з ?ншою сумочкою. От студентка ?ринка, наприклад. Цей русявий кучерявий, колись стрункий, а тепер пузатенький ангел був заляканий персоналом приблизно такими фразами:
- Зна?мо ми вас, молодих! Ми таких вже бачили: Н? тоб? ?мен?, н? прописки, н? направлення, а пот?м - шасть! А кра?н? - подаруночок!
Чолов?к ?ринки у передпоко? запевняв, що вони не збираються робити подаруночки кра?н?, ?ринка плакала чи то в?д болю, чи в?д образи, а процес розвивався природн?м шляхом. Заповнили анкету з? сл?в, поставили на картц? ол?вцем великий знак питання, ?ринку в?двели на другий поверх до передродово? палати, але поглядали суворо:
До реч?, щоб ви випадково не подумали, що до цього закладу можна потрапити в тому, в ч?м би вам хот?лось, к?лька сл?в про форму одягу. Не без з?тхання, здригання, гидливост? та см?ху кр?зь сльози.
Мало хто ляга? сюди завчасно. А тим, кому 'припекло', загалом не до наряд?в, аби лишень все вийшло, як сл?д. Але ритуал переодягання - то святе: Все сво? нестерильне ? порочно-домашн? залиша?ться родичам або зда?ться кастелянш? в спец?альну шафку п?д ключ.
Натом?сть видаються:
- Тапки-шльопанц?, начебто шк?рян?, начебто т?, що пройшли санобробку, величезн?;
- Косинка-трикутник бавовняна на голову;
- Сорочка н?чна бавовняна безрозм?рна страшна;
- Халат, колись байковий, кольору колись веселого, без ?удзик?в, тобто на запах, але ? без поясу. Теж страшний.
На на?вне питання про пояс в?дпов?дь медперсоналу недосв?дченим така:
- А щоб не пов?силась на йому здуру в туалет?! Зна?мо ми всяк? випадки!
А на питання:
- А як же?...- в?дпов?дь:
- А ручками притримуй, дорогенька, ручками!
Може, хто не пом?тив, але трус?в у цьому списку нема?. ? не тому, що пород?лля ма? сво?. Сво? брати не можна н? в якому раз?! Що вже в?дпов?дають на питання з цього приводу, не скажу, але явно щось не менш аргументоване та однозначне. Труси - це те намр?яне, що тишком-нишком передадуть тоб? р?дн? наступного дня, замаскувавши ?х п?д бутерброд, пачку печива тощо.
Але це пот?м. А поки що - чергова малопри?мна процедура - очищення великою кл?змою та: (ой, мамочки!) гол?ння: В?дразу згаду?ться анекдот, як Абрам голив Сару, котр?й стало пора. В?н ?й каже: 'Саро, зроби от так!' (? показу? ротом). Як би то пояснити словами? Але чолов?ки, котр? голяться щоранку перед люстром, мають зрозум?ти, яку гримасу треба зробити, щоб гарненько виголити одну щоку, а пот?м другу. Т?льки навряд Сар? те вдалося. Зате нашому молодшому персоналу з ?хн?ми тупими багаторазовими лезами 'Н?ва' якось вдавалося. Хоча, була одна хитр?сть з протилежно? сторони - не дати ?м такого задоволення, залагодивши цю справу ще вдома.


В УС?Х ПО-Р?ЗНОМУ

Наступний етап - передродова палата. В н?й одне в?кно та чотири л?жка. Тут зазвичай не затримуються. Навпроти через коридор - родзала, яка поки що - страшна та?мниця: ?ринка лежить тихенько, кричати соромиться. Трохи стогне, коли б?ль прихоплю?. Яблука ?сть, коли легша?. Книжку чита? англ?йську час в?д часу. Нянечка бурчить:
- Грамотн? надто стали! Родити прийшли, а дивись - книжки не наш? читають! Ти, люба, так тиждень не розродися, тому що не про те дума?ш!
На сус?дньому л?жку голосно кричить молода, екстравагантного вигляду нав?ть в стандартному халат?, яскраво-руда, з шикарним ман?кюром 'першородка', як тут кажуть. Б?ля не? кружляють л?кар? та акушерки, щось дають випити, чимось колють.
- Чого так ореш? Чи тоб? г?рше за вс?х? - розтираючи соб? спину, пита? ?ринка, коли вони залишаються удвох.
- Н?, мабуть, не г?рше, - п?дморгуючи, в?дпов?да? Анжела, - Мене подружки навчили - хто голосн?ше кричить, тому ? уваги б?льше. ? не збрехали. Бачила?! А ти читай-читай, може порозумн?ша?ш!
?ринка ображено поверта?ться до в?кна ? знов тре кулаком поперек - скор?ше б: Все ж ц?каво, хто буде - хлопчик чи д?вчинка? Хот?лось би донечку. Таку малесеньку, ласкаву ? см?шну - в чепчиках, мереживах ? бантиках: Хоча, хлопчаки теж народ ц?кавий. Але то забавка для татка - машинки, футбол, рибалка. ?дине, що ?й сказали точно, що не дв?йня (ультразвукове досл?дження тод? було фантастично р?дк?сним - для обраних). З вирахуваним терм?ном полог?в зазвичай дурили. Сказали, що десь на новор?чну н?ч. А ось вам - ще лише 24 грудня. Наче ?й, студентц?, треба той ?хн?й л?карняний?! До останнього дня б?гала, сес?ю достроково здавала: А може, воно ? на краще - ? над?я зустр?ти Новий р?к вдома. Прийшла нянечка, принесла передачку - мандарини, бульйончик, записочку. Сказала, що документи ?? привезли, щоб не хвилювалась. ?ринка вже й забула про ту образу. А у в?дд?ленн?, коли отримали ?? папери, так заспоко?лись, що ? зовс?м п?дходити перестали. З'?ла мандаринку, пот?м другу. Поспати би: Але який тут сон - перейми все част?ш?, а л?карка подивилась ? сказала, що ще рано. З палати у в?дкрит? двер? видно великий круглий годинник над дверима родзали. Якось дуже пов?льно руха?ться по ньому стр?лка.
Невдовз? Анжелу в?д стимуляц?? так прихопило, що завивши не сво?м голосом (такого вже не п?дробиш), вона скинула халат, ухопила м?ж ногами под?л сорочки ? вискочила в коридор. Там до не? кинулись акушерка з л?карем та повели до родзали. Невдовз?, п?сля метушн? та роздираючих тваринних крик?в, що зм?шувались з людським матом, почувся писк немовляти. Старенька нянечка (м?сцеве рад?о) пов?домила, що народився хлопчик.

В палат? з'явилась новенька. Невисока, гладка (там спочатку вс? гладк?), сх?дного типу ж?ночка. Познайомилися. Армянка. Звуть Арм?да. Ця не лежала. Все ходила з кутка в куток. Казала - ?й так легше терп?ти, та й дитинка скор?ше опуска?ться. Т?льки п?д час перейм завмирала б?ля металево? спинки л?жка, нахилялась до не? лобом, вч?плялася руками ? стогнала-бурмот?ла по-сво?му. П?дходили до не? теж часто. Сп?лкувались уважно, з турботою. Не пройшло ? двох годин, як Арм?да народила д?вчинку.
В передродову н?хто не повертався. Змучених, але щасливих матусь через деякий час в?двозили на каталц? в п?сляродову - величезну ? багатолюдну палату в к?нц? коридору. А д?точок за чи?мось ориг?нальним р?шенням в?дразу ж, ледь показавши мамочкам, зм?рявши ? описавши параметри, в?дносили нев?домо куди ? нав?що.
?ринка теж стала ходити - лежати вже набридло, може, ? справд?, процесс п?де скор?ше? Вечор?ло. Вона блукала по довгому широкому коридору, зупиняючись п?д час перейм, зц?пивши зуби ? тримаючись за жив?т. Коли в?дпускало, брела дал?, притримуючи дурнуватий халат руками. ?з ц?кав?стю першокласника в школ? вона розглядала все навкруги - таких само, як вона, ваг?тних ? тих, що вже народили ? ледве бредуть у б?к туалету, притримуючи одн??ю рукою жив?т, другою халат.
В к?нц? коридору - велике в?кно. Там давно нерухомо сто?ть ж?нка, упершись у скло лобом ? дивлячись на вулицю. ?ринка п?д?йшла до не?. На вулиц? н?кого, т?льки сн?г та темний веч?р. Постояла поруч. Глянула на ж?нку. По ?? обличчю текли сльози.
- Що, дуже болить? - спитала сп?вчутливо ?ринка, - Давно вже тут?
- Два дн?.
- ? що - до сих п?р н?як?! - здивувалась ?ринка, жахнувшись, що ?? страждання теж можуть так затягнутись, марно вона не послухала Анжели.
- Та н?. Все вже позаду.
- Ой, так чого ж ви плачете? - спитала на 'ви', бо ж?нка видалась ?й старшою.
- Померла моя дитинка. Задушили пуповиною, поки витягли, - прошепот?ла та, ? знову по обличчю потекли сльози, - А тепер ось молоко прибува?. ? нав?що воно мен?? Навряд у мене ще буде шанс. Роки вже не т?, - схлипнула ж?нка, повернулась ? п?шла у маленьку палату, крайню по коридору.
?ринц? ком п?дкотився до горла в?д цих сл?в, ? вона похолола в?д жаху перед тим, що ?? чекало. Смерть, як близька реальн?сть, як можлива супутниця народження, к?нець, як неминучий результат початку: Два к?нця в?др?зка нев?домо? поки що довжини. Як страшно! Як холодно: Як самотньо: Так хочеться додому, до р?дних ? люблячих людей!

Повторились перейми, вона вчепилась пальцями у п?дв?коння ? стисла зуби. Прис?ла, уперлася лобом у гарячу батарею ? заплакала в?д страху, безсилля, болю ? втоми. Так шкода себе: Через дек?лька хвилин в?дпустило. Притримуючи жив?т, ?ринка побрела до передродово? з непереборним бажанням лягти ? заснути, якщо вже н?як не можна додому. Зазирнула у прочинен? двер? родзали - 'Господи, що ж вони так кричать?!' Зв?дти ?й назустр?ч виб?гла сан?тарка, тримаючи в руках емальований судочок у форм? нирки. В ньому було щось жахливе - темно-кровавого кольору, мокре ? блискуче: 'Боже! Печ?нка!' - жахнулась ?ринка. ?й стало зовс?м страшно.
Страшно ?й було давно, як, мабуть, ? вс?м вперше, але зараз вона по-тваринному злякалась. За тими широкими дверима з в?концями, вимазаними б?лою фарбою, в?дбувалось щось потойб?чне: Як могла швидко, д?йшла вона до свого л?жка ? лягла-принишкла в полон? сво?х думок, т?льки шепот?ла:
- Дитиночко моя, хоч би вже скор?ше, ? хоч би жива-здорова:
Але незабаром в палат? з'явилось поповнення. Новенька була старша за не?, рок?в двадцяти семи - двадцяти восьми. Л?кар? щось казали про крупний пл?д ? пропонували вир?шити питання х?рург?чно. Ж?нка в?дмовилась.
- Не можу я лежати п?сля операц??, - сказала вона, - Мен? допомагати н?кому, у чолов?ка нев?дривна робота, а ще донька ? чотири роки, засмутилася, що я завтра не зможу в садочок на новор?чне свято прийти. Мен? треба природн?м шляхом. От дурна, нав?що ж я вип?чку так тр?скала?! Але дуже хот?лось!
Ольга, так звали новеньку, теж довго не затрималась. Кажуть, вдруге завжди скор?ше (в цей момент ?ринка клялася соб?, що ?й ? перших полог?в на все життя вистачить). Десь за годину Ольгу повели до родзали. Кричала вона страшенно. Л?кар? метушилися ? нервували. ?ринка завмерла в оч?куванн? ? згадувала ж?нку б?ля в?кна. Через деякий час несамовито пролунало Ольжиним низьким голосом:
- Все! Б?льше не можу! Р?жте! Згодна на кесарево! Р?жтееее!!!'
А дал? через мат, крик акушерки:
- Ага! Р?жте, б:, коли вже п?вбашки стирчить! Ран?ше треба було думати! Терпи тепер!
Звичайно, пор?зали. Т?льки не там, де просила. Пот?м зашили, як ум?ли: Пацанчик зате здоровенний народився - чотири чотириста - богатир! Кричав довго ? сол?дно, басом, без писку ? надриву, а Ольга плакала ? приходила до тями п?сля пережитого. Бабуся-нянечка п?д?йшла до ?ринки з новинами. Побачивши ?? переляк, ут?шила, як могла, запевнила, що вс? через це проходять, ? вс? витримують. Бо така ж?ноча доля.
?ринка д?стала з? свого пакету мандаринку, почистила ? попросила передати Ольз? до родзали - приз за мужн?сть.

Щось ?ринка засид?лась. Вже думала, покричати, чи що? Але води ще не в?д?йшли, навряд хтось нею буде оп?куватись. Знову скажуть - ходи, терпи, чекай мучся:
Т?льки вляглася метушня навколо Ольги - повз передродову з грюкотом провезли на каталц? ? б?гом звернули до родзали ж?нку, що т?льки поступила, але була вже дуже терм?нова. Почула кра?м вуха - третя дитина, процес стр?мкий. Все завершилось на диво швидко, пор?вняно з богатирською епопе?ю. Знову стог?н, крики, знову м?сцеве заклинання 'Терпи! Тужся!' ? за мить тоненький писк немовляти.
'Д?вчинка!' - чомусь подумала ?ринка, ? тут почувся вопль:
- Знову д?вка?!!! Засуньте ?? назад! Я пацана хочуууу!!!
- Господи, - благала комсомолка ?ринка, - Господи! Д?вчинка, звичайно, краще, але мен? б хоч кого, аби т?льки живого-здорового ? скор?ше!
Незабаром до не? п?д?йшла акушерка, послухала допотопною дерев'яною трубочкою жив?т - серцебиття плоду присутн?.
- Щось ти, дорогенька, давно лежиш. А ну, дам я тоб? стимуляц?ю.
Вона принесла у маленьких паперових пакетиках якийсь жовтий порошок, наказала приймати що чверть години. Що робити? Доведеться пити. Гидота, звичайно, г?рке страшенно, але, може, хоч процес п?де скор?ше. Запивала ту г?ркоту м?нералкою з? скляно? пляшки, кривилась, поглядаючи через двер? на стр?лку наст?нного годинника, що над дверима родзали.
'Процес' ? справд? п?шов. П?д час перейм сталося щось дивне - напружившись в?д болю, ?ринка в?дчула, що з не? раптом вилилось багато гарячо? води, котра в?дразу опинилась п?д нею на простирадл? великою калюжею.
'Води в?д?йшли! - здогадалась вона, - мабуть скоро вже:'
Гукнула нянечку, що проходила повз двер?, та п?дтвердила ?? здогадку, але суху б?лизну давати в?дмовилась - все одно вже лежати не довго. Взяла рушника з сус?днього л?жка ? п?дсунула п?д спину - накрила калюжу. Насторожена оч?куванням близько? розв'язки, ?ринка завмерла. Перейми завмерли теж.

Привели новеньку. Без церемон?й вказали ?й на в?льн? л?жка. В?дчувалось знайоме напруження, як тод?, коли ?ринка забула вдома сво? документи. Щоб не лежати в напруженому мовчанн?, вона вир?шила познайомитись. Новенька була молода, рок?в двадцяти двох, теж налякана тим, що в?дбувалось з нею ? навколо, ще не звикла до всього цього чужого, коли ? дурнуватий наряд, ? вигляд цих мебл?в з металевими номерками, ? в?дсутн?сть уваги займають забагато м?сця в голов?, поки ще не переключишся на св?й, такий важливий, 'процес', заради якого, власне, ти тут.
- Мене ?риною звуть, а тебе? Ти що, теж без документ?в, що вони чортом дивляться? - спитала ?ринка.
- Я Св?тлана. Та н?, я з документами. Просто я розлучена. Нещодавно. От вони чомусь ? думають, що я дитину залишу. Дурн?. Може, я т?льки заради дитини ? житиму. Мусить же бути в житт? якийсь сенс, правда? Я ?? так хочу: ? вже дуже люблю:
- Ой, а ти впевнена, що це д?вчинка? - вказала пальцем на жив?т Св?тлани ?ринка.
- Звичайно, д?вчинка! Я знаю. Точно знаю. Я в?дчуваю: Я вже ?й ? перший одяг купила, ? пелюшки, все, що треба.
- Ой, а начебто, не можна завчасно купувати, - бовкнула ?ринка, - мен? от чолов?к все купить до виписки, коли забиратиме, - ? запнулася, - Пробач. Пробач, будь ласка! А хто ж тебе забере?
- Побачимо, - сказала Св?тлана ? вийшла до коридору, притримуючи халат.


З М?СЦЯ ОСНОВНИХ ПОД?Й

Знов п?д?йшла акушерка. Щось ?й не сподобалось. Принесла штатив, поставила ?ринц? крапельницю. Сказала, що води в?д?йшли ? тягнути вже не можна.
Майже н?ч. В родзал? затишшя. Персонал в к?нц? коридору в ординаторськ?й вечеря?, дзенька? посудом. Через к?лька дн?в Новий р?к. Мабуть, святкують. Може, б?льше в цьому роц? разом не зберуться. Капають крапл?. Тенька? в коридор? годинник. Все пов?льно, як ув? сн?: Рушник п?д спиною мокрий ? вже холодний. Тягне в попереку: Перейми все част?ш?. Поки що терпиться.
'Ц?каво, - дума? ?ринка, - може, то я така терпляча? Ось так тихо ? народжу соб?, бо лементувати якось соромно? Бо чого кричати, коли можна просто закусити губу, або стиснути кулаки, щоби н?гт? впилися в долон?? Це т?льки в к?но показують, як 'радистка Кет' в безпам'ятств? кричала в н?мецьк?й л?карн? рос?йською мовою. Правда, вона, наче, контужена була:'

? раптом х?д ?? думок перерива? нестерпний б?ль всередин?, з р?зким поштовхом на вих?д, нестерпне бажання обхопити кол?на двома руками, притиснути до себе ? тужитись, щоб: щоб: що:
- АААААААААААААААААААААААааааааааааааааааааааааааааааа!!!!!!!!!!!!!!!
Хапа? руками кол?на, забувши про голку. Та проштрику? вену ? виходить назовн? поруч, прошивши ??. Тече кров, течуть л?ки: Дзв?н кинутого посуду ? туп?т н?г коридором. ? крик ще зв?дти:
- Дихай глибше! Дихай глибше!!!
П?дб?гли, витягли з руки голку, в?дкинули з?бгану ковдру, зазирнули.
- Терм?ново! Гол?вка виходить!
? поп?д руки - до родзали, на ходу м?няючи мокру сорочку на чисту, щось збуджено говорячи, щоб заспоко?ти, наче такими голосами заспокоюють.
Таки под?яла крапельниця!
Швидко допомагають вибратись на спец?альний ст?л, високий ? надто холодний. Велик? кругл? лампи одночасно спалахують ? б'ють у в?ч?, десь б?ля н?г метушаться л?карка та акушерка. Пот?м слухають трубочкою жив?т. Якась мить передишки ? раптом знову дико-роздираючий б?ль.
- Тужся! Терпи! Тужся!!! Тримайся руками за ст?л! Тягни на себе! Ти ж на вигляд спортсменка! Ну? Ще! Ще! Молодець! Кричи! Кричи! Та не горлом тужся, животом, мать твою! Н?. Не вийшло. Добре, в?дпочинь хвилинку.
Нянечка витира? тампоном п?т ? сльози з обличчя ?ринки, гладить по руц?:
- Потерпи, люба, потрудись ще трохи, вже чубчика видно!
?ринка т?льки-но хот?ла спитати про чубчика, як повторились перейми, ? вона з гортанним риком, по-п?онерськи старано взялася 'трудитися', виштовхуючи те, з чим уже зр?днилась за ст?льки м?сяц?в, що, здавалось, буде з нею назавжди.

? раптом двер? родзали з грюкотом розчиняються ? на каталц? завозять ще одну ж?нку - 'Швидка' привезла ?? вже в родах. Л?кар ? акушерка на мить в?двол?каються до не?.
- Не кидайте менеееееее!!! Я умруууууууу! - охоплена жахом кричить ?ринка.
Акушерка кида?ться назад. Л?кар кричить:
- Л?каря! Л?каря мигом! Анестез?олога!
?ринчин крик був таким неспод?ваним для не? само?, таким в?дчайдушним ? щирим, сила, що роздирала ?? в ту мить, була така неминуча: Акушерка взялась руками за щось гаряче, що в ту мить покидало т?ло ?ринки, ?, викручуючи його помалу, розд?лила одну живу ?стоту на дв?.
?ринка раптом ослабла ? притихла. Невже це все? Акушерка п?дняла перед собою маленьке см?шне т?льце, легенько ляснула його долонею по с?дничкам ? пролунав писк, плач, крик - важко дати тому звуку визначення:
- Дивись! - показала дитинку акушерка, - Н?, ти не на оч? дивись! От сюди дивись - щоб пот?м пацана не просила! Бачиш - д?вка!
- Донечка?! Ой, як добре! - схлипнула ?ринка, засм?ялась ? тут же заплакала, - См?шна така. Крих?тна: А чому вона плаче?
- Дивний ви народ, першородки! - пробурчала нянечка, Все вам треба пояснювати. Не плаче вона, це вона так з? св?том здорова?ться! А от ти чого ревеш, спитав би?
- Я? В?д щастя, мабуть, не знаю, саме плачеться:

Б?ля сус?днього столу метушилась навколо новенько? л?кар, ?й на п?дмогу зв?дкись з'явився заспаний анестез?олог, дуже високий сивий чолов?к, котрий займався не т?льки наркозом, але й допомагав при звичайних родах, коли траплявся аврал. Крики новенько? дол?тали до св?домост? ?ринки, наче з ?ншого вим?ру, ? хоч були дуже голосними, але вже не перекривали для молодо? мами н?жного писку ?? маленько? донечки, що доносився в?д спец?ального столика, де ту зважували ? обм?ряли. ? цей новий звук був тепер набагато важлив?ший в?д ус?х ?нших звук?в на св?т?. Д?вчинка:
Раптом ?ринка в?дчула нов?, вже тих?ш? поштовхи внизу живота.
- Боже! - скрикнула вона, - Це що? Що?! Дв?йня?!
- Вгамуйся! Яка дв?йня? Дивись, живота ж нема?! Це дитяче м?сце виходить, плацента. Дитинц? тво?й вже квартирка не потр?бна! - пояснила нянечка.
Акушерка обережно викрутила з ?рини цю 'квартирку', поклала ?? в емальований судочок у форм? нирки ? вел?ла нянечц? в?днести його до холодильника.
'Фух! - подумала ?ринка з приводу сво?х колишн?х побоювань щодо печ?нки в судочку, - Але нав?що ж таки до холодильника?' - та питати вже н?чого не стала, не було сил.
Маленьк?й донечц? обробили пуповину, зважили, вим?ряли, записали все, що потр?бно, на ручку пов?сили на бинтику прямокутну голубу клейоночку ?з зазначенням ?ринчиного пр?звища, дати ? часу народження ? того, що це Д?ВЧИНКА! Молод?й матус? на руку прив'язали таку саму етикеточку. Пот?м маленьку сповили ? кудись понесли. Шкода, так ? не дали н? потримати, н? роздивитись до ладу. Сказали, завтра, може, дадуть погодувати, якщо з обома все буде добре. Повернулась нянечка. Принесла почищену мандаринку. Сказала, що подружка з передродово? передала, Св?тлана, значить. Знов спрацювала м?сцева традиц?я! Велика справа - п?дтримка в такий момент, нехай нав?ть в?д зовс?м чужо? людини, якщо вже сво?м н?як не можна бути поруч. Боже, як смачно!
Пот?м знов поставили крапельницю. В компенсац?ю втрачено? кров?. Але чомусь ?з глюкозою. ? вже в ?ншу руку. На сус?дньому стол? народився хлопчик. Кричав по-чолов?чому. А мама - по-ж?ночому: Пот?м обох молодих мамочок, ?рину ? сус?дку, 'штопали'. При?много мало, зважаючи на економ?ю знеболюючого. Але то все вже так? др?бниц? п?сля пережитого. Принесли ? поклали ?м на животи кругл? пласк? гр?лки з льодом. Кажуть, так треба. Ще одна 'при?мн?сть'. Але то теж др?бниц?. Згасили лампи. Тимчасове затишшя. Спати: Спати:
- Через годину-п?втори ?ринку в?двезли на каталц? у велику нап?втемну п?сляродову палату, допомогли перелягти на л?жко, ? вона блаженно заснула. Вперше за багато м?сяц?в - на живот?.


НОВИЙ ДЕНЬ

Вноч? з коридору ?нколи долинали шум та метушня, але все те дол?тало до ?рини, наче з далекого космосу. Вранц? вона прокинулась в т?й сам?й поз?, як ? заснула - на живот?. Вс?х розбудив енерг?йний вигук товстезно? медсестри:
- Мамочки! Прокида?мось! Кров? беру не багато, але в ус?х без винятку!
Т?ло гуло в?д утоми, бол?ло горло в?д напруги ? ричання в останн?й найв?дпов?дальн?ший момент ? дивувало в?дчуття порожнеч? в живот?. Запитавши медсестру, де ж ?? донечка, молода мама отримала в?дпов?дь, що новонароджених в?дносять на другий поверх, ? вони там знаходяться вс? разом в спец?альн?й дитяч?й к?мнат?. Слабеньк? - п?д ковпаком у м?крокл?мат?, а нормальн? - просто лежать у л?жечках ? зазвичай сплять.
- Дивно, - промовила ?ринка, - А що ж вони там ?дять?
- Ну, як це - що ?дять? Зв?сно що - т?, кому пед?атри ще грудне годування не призначили, смокчуть глюкозу - в?дпов?ла огрядна медсестра ? рушила до наступно? мамочки.
?ринка знала, що глюкоза - це щось на зразок цукру, але н?коли не думала, що це такий ун?версальний зам?нник всього необх?дного для життя - ? кров?, ? материнського молока. Пригадався ?? д?д, котрий мав дек?лька вулик?в. В?н, забираючи у бдж?л мед, п?дгодовував ?х цукровим сиропом - дурив, тобто. Але щоразу примовляв:
- Не сердьтеся! Давайте так - мен? цукор ? мед, ? вам цукор ? мед!
Шкода, не дожив д?д до правнучки. Був би радий.

На сус?дньому л?жку лежала Св?тлана, вона пов?домила, що не помилялась - у не? теж д?вчинка. ?ринка порад?ла за обох. Д?вчатка - це подарунок Дол?!
Палата прокидалась. Тут було ?з десять ж?нок р?зного в?ку, об'?днаних одн??ю ? дуже важливою в ?хньому житт? под??ю. Тому ? розмови вс? точилися навколо цього. Вс?, переживши под?бне, вол?ли виговоритись, под?литись сво?м, начебто похвалитись. ? розмова кружляла навколо одн??? теми, зач?пляючи не т?льки найсв?ж?ш? под??, але ? випадки ?з знайомими, ? легенди-байки ?нших под?бних заклад?в. Ж?нки то ахали, сп?вчуваючи одна одн?й, то в?дчайдушно реготали над собою та 'колежанками', пригадуючи, наприклад, як одна з них кричала вчора 'Засуньте ?? назад, я пацана хочу!', або як ?нша матюкала свого 'мента поганого' ? об?цяла в?д?рвати йому все, що в?дрива?ться, як т?льки повернеться додому. Переживаючи ? проговорюючи св?й подвиг ще раз, розд?ливши враження ?з соб? под?бними геро?нями, ж?нки наче заспокоювались, переходячи до нового етапу свого буття - материнства.
Почався обх?д. Запитання, в?дпов?д?, рекомендац??... Вс?м ц?каво, коли ж, нарешт?, допустять до д?точок? Кажуть вс?м однаково:
- В?дпов?дно до вашого стану та стану дитини!
Н?хто н?чого не розум??, але над?я ?. ?ринка не прислухалась до розмов л?кар?в з ?ншими ж?нками, думала про сво?, але тут раптом стривожилась - з дальнього к?нця палати почулось п?двищення голос?в, щось напружено-агресивне.
- Я сказала, не буду! Давайте напишу розписку, я п?ду зв?дси сьогодн? ж! - прозвучав серед неспод?вано? тиш? добре поставлений, владний голос.
Вс? вмить завмерли ? насторожились. Ось воно! Те, про що ?нколи говорять з екрану телев?зора, чого пост?йно побою?ться персонал пологових будинк?в, чи? п?дозр?ло-насторожене ставлення так бол?сно зач?пля? звичайних, не зловмисних пород?ль. Ось воно:
В загальн?й вран?шн?й говорильн? ?ринка пом?тила, що ж?нка, котра поступила рано вранц?, лежить мовчки, дивиться у стелю, щось п'?:
'Втомилась, мабуть, зовс?м нещодавно народила. Сил набира?ться,' - подумала ?ринка. Але тепер за холодними нотками у голос?, що заморозив найменший рух в палат?, стало зрозум?ло, що це - В?ДМОВА.
Л?кар спитала:
- Ви не хочете перейти до окремо? палати? Я розпоряджуся, щоб дитину поклали з вами.
- Нам уроди не потр?бн?! - прозвучало в стерильн?й тиш? твердо ? однозначно, - я п?дпишу вс? папери. В?дпуст?ть мене додому!
?ринка зустр?лась очима з? Св?тланою. Обом стало страшно.

Незабаром ця ж?нка таки перейшла до окремо? палати, але, як пов?домила нянечка, дитинку визнавати ? годувати в?дмовилась. П?сля ?? уходу неспод?ване мовчання розлилося тихими розмовами. Виявилось, що п?д ранок у не? народився хлопчик з недорозвиненою стопою одн??? н?жки. ? ж?нка, наче, здорова, ? с?м'я з виду нормальна, казали сестрички. Збрикнули десь хромосоми - ? все. Страшно, звичайно. Г?рко. Але щоби так - 'Нам уроди не потр?бн?!': Кажуть, чолов?к ?? приходив, розмовляв ?з зав?дуючою в такому ж тон? - 'Одна дитина у нас вже ?, ? поставити життя вс??? с?м'? на службу ?нвал?ду ми не ма?мо морального права!' ? обо? батьк?в, порадившись, однозначно вир?шили писати в?дмову, а решт? родич?в просили пов?домити, що дитина померла при пологах.
Обговоривши цю под?ю з ус?х бок?в, осудивши б?льш?стю голос?в его?стичну позиц?ю 'дуже вумних', палата знов зажила сво?м життям, отримуючи передач? ? записочки в?д щасливих татус?в, мам, що раптом стали бабусями, в?д д?дус?в, що називали себе, жартуючи, 'бабусиними чолов?ками', тому що до статусу 'д?д' та 'баба' ще треба було звикнути. Писалися записки, роздавались вказ?вки на куп?влю приданого для немовлят - кому блакитне, кому рожеве:
Почало прибувати молоко. Досв?дчен? мамаш? не др?мали, вони зам?сть того, щоб в?дсипатися п?сля труд?в праведних, сид?ли, з?гнувшись, на л?жках, старанно видавлювали з себе перш?, найдорогоц?нн?ш? крапл? молока у двухсотграмов? сло?ки з-п?д майонезу ?: виливали до умивальника б?ля дверей палати.
- А нав?що ти це робиш? - здивовано спитала ?ринка у молодички, котра вже змирилася з третьою 'д?вкою' ? старанно давила груди.
- Нав?що-нав?що?! А як попре молоко - згада?ш мене. Щоб густе молозиво не позабивало протоки! Бо роди видадуться тоб? новор?чними святами проти маститу, якщо запустиш!
- Ааа, - в?дпов?ла ?ринка, вперше чуючи таке розумне слово, ? взялась за англ?йську книжку. Проте н?як не могла вловити сенсу прочитаного, тому що думки ?? вилися весь час навколо ?ншого. По-перше, вона знемагала в?д бажання знову побачити свою донечку, а по-друге, все думала про те нещасне немовля, яке, мало того, що з хворою н?жкою, так ?ще миттю стало сиротою при живих батьках. ? що йому, б?дному, в дитбудинку тепер св?тить?
З? стогоном п?днявшись з л?жка, ?ринка в?дчула сво? т?ло, що нило, як ран?ше п?сля навантажень на тренуваннях. Вона обгорнулась дурнуватим халатом, який став ще б?льшим. Вже не було учорашньо? в?дрази до л?карняного одягу - все проходить, а коли вида?ться тимчасовим, то вже не так напружу?, сприйма?ться, як вимушена необх?дн?сть, та й край. Маючи нам?р д?йти до туалету, що в к?нц? коридору, ?ринка, похитуючись, д?сталася спершу дверей палати. Б?ля них зупинилась передихнути ? побачила дол? щось схоже на клаптик тканини чи клейонки, нанизано? на бинт. Нахилилась. П?дняла. Це була 'етикеточка', так? у родзал? зав'язують на руку мами ? новонародженого. Глянула на свою - ?. Т?льки хот?ла спитати, чи н?хто не згубив, як зрозум?ла все сама - на з?м'ятому клаптику було написано: ': (пр?звище), ХЛОПЧИК, 26 грудня, 5:40, вага 3.500'. ?ринка задумливо поклала цю штуку до кишен? ? вийшла в коридор, притримуючи одн??ю рукою халат на грудях, а другою - жив?т.
Проходячи повз передродову палату, побачила там одну ж?нку, що лежала тихо на л?жку. В родзал? теж було тихо. Л?кар? вранц? зм?нились. Навколо - нов? обличчя. ? нав?ть осв?тлення нове, ?нше. У величезне в?кно в к?нц? коридору св?тило зимове сонце, в?дбиваючись в?д засн?жених дах?в сус?дн?х невисоких л?карняних буд?вель. Б?ля в?кна ?ринка вп?знала силует вчорашньо? ж?нки. П?д?йшла до не?. Мовчки стала поруч. Та знову дивилась кудись за в?кно ? думала про сво?.
- В?таю з донечкою! - неспод?вано сказала вона, - нехай росте здорова, бережи ??!
- Дякую, - здивовано глянувши ?й у в?ч?, в?дпов?ла та, - я ?? бачила всього пару хвилин, нав?ть не роздивилась, як сл?д, забрали. А як у вас з молоком?
- Та от прибува?, зц?джую. Сказали, п?гулки як?сь треба купити, та я думаю, ? так пройде. Воду пити перестала. Та мен? й байдуже: Вже..
Помовчали.
- Чолов?к дуже засмутився. У мене в молодост? викидень був, пот?м довго не ваг?тн?ла. Другий раз ледве виносила з мо?м резусом. ? от: Мен? вже за тридцяь перевалило, ми так спод?валися:
- Може, ще вийде, - сказала ?ринка, аби не мовчати ? якось вт?шити.
Вона машинально д?стала з кишен? 'етикеточку' ?, дивлячись у в?кно, бгала ?? в руц?, як в ?нститут?, в?дпов?даючи ? хвилюючись, зазвичай крутила ол?вець чи ручку.
- Що це в тебе? - спитала ж?нка.
- Це? - наче прокинулась ?ринка, - Це: Як вам сказати? Це - горе:
Ж?нка уважно подивилась ?ринц? у в?ч?.
- А Ви х?ба не чули вранц?, що трапилось? - здивувалась та, - Це в?дмова:
?ринка запнулась, намагаючись зазирнути в оч? сп?вбес?дниц?, але та вже не дивилась на не?, погляд ж?нки завмер на тому клаптику, який, не будучи н?чим сам по соб?, раптом ув?брав у себе якесь дивне по?днання под?й та доль, ? здавався зараз ?ринц? схожим на назву ф?льму, за якою бува? так важко вгадати його зм?ст. Вона простягла ЦЕ ж?нц?. Та, п?дв?вши оч? на ?ринку, пов?льно прийняла його обома руками.


В ЖИТТ? БУВА? ВСЯКЕ

- Я з ними поговорила, з обома. М?й чолов?к ?м сказав ч?тко - 'Щоб вас на нашому шляху б?льше не було! Ми назад не в?ддамо, зрозум?ли?', - так ? вир?шили питання, - розпов?дала Наталя, викликавши вже увечер? ?рину до коридору з ?? велико? палати, - Добре, що я п?гулок н?яких не пила! Якби ти знала, як в?н жад?бно ссе молоко! - вона об?йняла ?ринку ? обидв? заплакали.
- Будеш хрещеною? - спитала Наталя.
- Я не вм?ю, - посм?хнулась, шмигнувши носом ?ринка.
- Ну, вже якось навчишся! - об?йняла ?? за плеч? Наталя, - Я теж не дуже розбираюся, а от чолов?к сказав, що коли пов?домив бабуню про народження правнука, та сказала, що ми майже влучили у католицьке Р?здво! А ми ? не знали. Бачиш, як воно вийшло! - ? вони знов заплакали, сидячи на п?дв?конн?. А на вулиц? п?д л?хтарями блищав р?здвяний сн?г.
Хтось кинув сн?жкою у в?кно.
- М?й прийшов, - оживилася Наталя, озирнувшись, - треба йому записку написати, щоб купив все до виписки. Клопоту тепер у нас буде! Але думаю, подужа?мо. А ти йди, молоко зц?джуй, бо намучишся з грудьми, - з?слизнула вона з п?дв?коння ? швидко п?шла до сво?? маленько? палати, де лежала все також без сус?док, але вже ?з сином.


НАРЕШТ?!

Зосередитись на грудях ?ринц? так ? не довелось. Т?льки-но вона повернулась до п?сляродово? палати, як зайшла медсестра ? зачитала список мамочок, яких переводять на трет?й поверх, до немовлят. ?ринка теж була в тому списку. Т?, кого не назвали, побурчали ? залишились лежати на сво?х м?сцях. А назван? щасливиц? заметушилися, складаючи в пакети сво? чашки-ложки, пляшки з водою та соками, баночки з недопитим холодним бульйоном, яблука-мандарини-печиво, газети, записки ? всякий др?б'язок, котрим за добу заповнились стареньк? тумбочки. У ?ринки та Св?тлани тумбочка була сп?льна ? теж не порожня - до обох сьогодн? вже не раз приходили, кричали у закрите ? закле?не на зиму в?кно, кидали сн?жками, махали руками, передавали передач?. ?ринка пом?тила, що сус?дку нав?щали подружки та колишн?й чолов?к.

Притримуючи поли халат?в, несучи св?й крам, ця дивна, але задоволена процес?я з шести ж?нок рушила за медсестрою. Не так? вже й важк? були ?ринчин? пакети, але в?дчувався б?ль у живот?. Цього ще не вистачало, кр?м змученого пресу, горла, що щем?ло в?д ричання ? грудей, що розпирало в?д молока. Проте, груди вт?шали сво?ми новими розм?рами. Ж?нки п?дн?малися п?шки великими парадними сходами. Буд?вля стара, стеля височенна, сходи теж. Перех?д виявився нелегким. Хтось забурчав.
- Так, мамочки! Хто невдоволений - марш вниз до ново? зм?ни! От ? роби добро людям! - в?дчеканила медсестра, що очолювала цей парад.
Невдоволених не виявилось. ?м показали порожню палату на два в?кна - б?льшу за передродову, але меншу за п?сляродову - ? вел?ли розм?щатися, бо через п?вгодини, р?вно о двадцять перш?й, годування - суворо за граф?ком. Десь з к?нця коридору було чутно тоненький плач немовлят.
'Невже, нарешт??' - подумала ?ринка ? знову здивувалась тому, що вона - МАМА: Це було так дивно. Це зм?нювало в?дразу все в ?? житт?. Дал? вже н?коли не буде, як було. Чи це добре? Так д?ти, посп?шаючи вирости, раптом лякаються, одного разу в?дчувши себе на пороз? дорослого життя. ? мало кому вдалося не зустр?тись з бажанням ще трохи пригальмувати цей процес, ще трохи затриматись в тому час?, де ти - ще дитина, де про тебе дбають, за тебе вир?шують, а ти прийма?ш це, як належне, а ще й капризу?ш, незадоволений сво?ю роллю в ц?й гр?:
Вона - мама. Доросла. Тепер в?дпов?дальна за сво? р?дне маля. Попереду довге життя.
- Давай займемо л?жка поруч? - раптом почула ?ринка голос Св?тлани.
- Давай, можна буде погомон?ти, - сказала ?ринка ? раптом в?дчула 'дежа вю' - наче зовс?м нещодавно вони з подружкою так само вибирали ? займали л?жка на початку зм?ни в п?онерському табор?. См?шне життя - як кубики з л?терами, котр? щоразу складаються в р?зн? слова з тих самих картинок, т?льки порядок ?нший.
Тумбочка у них знов була одна на двох. Нова тумбочка, нов? таргани, нова пост?ль з уже набридлим зеленкуватим написом 'Минздрав СССР', художньо переплетеною закарлючками. Б?лизна, безнад?йно затр?пана багаторазовим пранням, йшла мамочкам на прокладки. Дивно ? згадати, що вони були багаторазов? ? здавались сестр?-господарц?, котра ?х рахувала, передавала на подальшу санобробку ? через деякий час вони повертались знов у в?дд?лення. Якщо не забувати нетерпим?сть персоналу до трус?в, то пояснити принцип використання ц??? л?карняно? ун?форми тим, хто цього не пережив, просто неможливо. А хто пережив - хай краще не згаду?, щоб зайвий раз не здригатись.

Поки мамочки обживали палату, в коридор? пролунав соковитий оперний голос:
- Кварц! З?льонка! Вс? на вих?д!
Виявля?ться, що перед годуванням вс?м необх?дно змащувати груди зеленкою, щоб н?чим не заразити дитинчат. ?дея сама по соб? ориг?нальна, а ?? реал?зац?я - просто шедевр, ? цю картину варто описати детальн?ше.
В коридор? сто?ть велика кварцова лампа. Поруч огрядна медсестра в б?лому халат?, в б?л?й шапочц? та чорних спец?альних окулярах. Навпроти не? - п'ять ст?льц?в. Мамочкам, котр? могли сид?ти (бо дехто м?г з? швами т?льки лежати або стояти) призначалось с?сти в рядочок, розкрити сво? халати та безрозм?рн? сорочки, виставити налит? молоком груди, заплющити оч? ? просид?ти так хвилин п'ять перед лампою. Т?, для кого ст?лець - поки що мр?я, проробляли те ж саме, але стоячи. Окуляр?в, зв?сно, на вс?х не вистачало. Тому ?х не давали н?кому, окр?м медсестри на шк?длив?й робот?. Пот?м мамочки, зм?нен? ?ншими, в?дходили ? шикувались в чергу на 'помазання', п?сля чого прямували до палати, гордо несучи перед собою найр?зноман?тн?ш? на вигляд та розм?р груди ?з зеленими плямами по центру кожно?.
?ринка згадала, як одного разу в дитинств? вона потрапила у баню. Не в тепер?шню сауну, а саме у м?ську баню в райцентр?, де в?дпочивала з мамою вл?тку. Тод? ?? теж вразило художн? розма?ття ? к?льк?сть форм. Вона нав?ть отримала потиличника, тому що надто голосно висловила св?й захват: 'Мааамо! Ой, яка у т??? тьот? велика ? кругла пооооопа!' Ще чомусь пригадалась Сикстинська капела. Добре, що тут одн? ж?нки. Вони вже якось спок?йно-байдуже ставляться до всього, нав?ть в?д халат?в вже не нудить ? под?бн? процедури не бентежать, не дивують ? не см?шать. Треба - то треба! Переживемо, не те пережили: Скор?ше б додому.
Повернулись до палати. ?нша медсестра на б?гу зазирнула у в?дкрит? двер?, пригальмувала, вел?ла вс?м зняти халати, пов?сити ?х на в?шалку б?ля дверей, пов'язати косинки, вимити руки ? зайняти сво? м?сця - ГОДУВАННЯ!!! Ну, нарешт?!
В коридор? загрим?ла велика каталка, схожа на довгий, розкладений для гостей ст?л, але на колещатках ? з бортиками. А на тому стол? - в ряд, плече до плеча, лежали немовлята - повен ст?л, не менше п'ятнадцяти б?лих кокон?в з етикеточками на пелюшках. П?дкотивши цей ст?л до дверей, нянечка вигукувала пр?звище мами, та п?дн?малась, показувала свою етикеточку, отримувала довгооч?куваний пакет ? несла його на сво? л?жко. Так видавали вс?м, пот?м ?хали до дверей наступно? палати. Одн? немовлята плакаи, ?нш? байдуже др?мали.

В палат? ?х було шестеро - ?ринка, Св?тлана, Арм?да та В?ра (молодичка, що так хот?ла сина) з доньками, Анжела та Ольга - з хлопчиками. Точн?ше - на той момент ?х у палат? стало аж дванадцять! Кожна уважно ? з ц?кав?стю розглядала сво? щастячко, звикаючи до нього, вишукуючи знайом? риси - 'Носик татус?в, губки мо?, а бр?вки? Та наш? бр?вки, чи?ми ж ?м бути?!' Окр?м маленьких пичок н?чого не було видно, тому що д?ти являли собою 'лялечки' - туг? кокони приблизно одного розм?ру, з яких виглядали лише мордашки з великими щоками. Щоки у них були пристойн? - нянечки якось умудрялись зав'язувати ?м косиночки, а пот?м пелюшки, що п?дтиснен? щ?чки справляли враження задоволених ? ситих радянських д?тей, найкращих д?тей у св?т?.

Медсестра зазирнула з коридору, насторожено зиркнула на Св?тлану (чи не в?дмовиться годувати?), вдовольнившись побаченим, пов?домила, що годування продовжу?ться п?вгодини ? розсусолювати тут нема коли.
'Ще б сказала, як це робиться,' - подумала ?ринка, але вир?шила, як бувало ран?ше в 'пристойних гостях' за столом, не ставити питань, не посп?шати д?яти, а придивитись сам?й, як ?нш? впораються з приборами. ? то правда, що тут такого страшного? Наче вона в к?но не бачила. Груди в рота - ? процес п?шов, природа п?дкаже! Вс? немовлята вже приступили до вечер?, а ?? малявочка - солодко спить. ? очей не видно. См?шна така - щ?чки пухнаст?, рожев?, наче персик, носик кнопочкою, губки бантиком: Нав?ть шкода будити. Навколо вс? матус?, хто сидячи, хто лежачи на боц?, знов же - щоби шви не роз?йшлись - прилаштували малюк?в до грудей, а т? жад?бно смоктали молоко.
- Йааапонський бог! - звила Анжела, - От же мужичара! Як вчепився - жили вийма?! А жив?т знизу як болить! Казали подружки - в?зьми анальг?ну, як почнеш годувати, в?дразу в живот? все почне скорочуватись до колишн?х розм?р?в. Це, звичайно, добре, але болить же, чорт!
Решта мамочок теж п?дтвердили, що в?дчува?ться, але не так, що вже не можна терп?ти. ?ринка насторожилась. Груди все б?льше наливались ? починали поболювати.
'Що ж робити?' - подумала вона стривожено ? знов озирнулась на вс? боки. ? тут же побачила такий самий розгублений погляд Арм?ди. ?? донька не спала, а якось нервово намагалась вхопити груди, хникала, а мати н?як не могла з нею справитись.
- Бачиш, б?да яка, - сказала вона, - мало того, що сосок у мене втягнений, нема за що б?долашц? вчепитись, так ? молоко ще не прийшло, ну зовс?м-зовс?м н?чого нема?:
?ринка знизала плечима, не знаючи, що в таких випадках треба робити.
- А моя от спить, не можу розбудити, - поскаржилась вона.
- Ти давай, буди ??, а то ? дитя голодне залишиться, ? соб? заст?й заробиш, годувати треба ? зц?джувати, ? чим б?льше, тим краще! - порадила В?ра ?з знанням справи.
?ринка знову озирнулась - решта справлялась без проблем, т?льки Св?тлана годувала, а на пелюшки мало? капали сльози.
- Жив?т болить? - спитала ?ринка пошепки.
Св?тлана похитала заперечно головою ? притисла маленьку м?цн?ше до грудей.
?ринка з?тхнула, погладила ?? по плечу ? прийнялася знов будити сво? щастячко - полоскотала ?й носика, щ?чки, нав?ть полоскотала в н?здр? к?нчиком бинту в?д сво?? етикеточки. Мала чхнула, поплямкала губами, але не прокинулась.
- А ти спробуй ?й ув? сн? груди дати, - порадила Ольга, у яко? багатир вже випив, ск?льки хот?в, ? заснув, прицмокуючи зеленим ротиком, - ти дай, може, вона ? ув? сн? по?сть!
Але малявочка явно була не голодна ? нав?ть губи не розтулила. Спить, як янгол.
- От ? зустр?лись, - образилась ?ринка, - нав?ть подивитись на маму не хоче: Спить. Що ж мен? робити, га?
- А мен? що робити? - ледь не плачучи спитала Арм?да, звертаючись до В?ри, як до затвердженого консультанта - третя дитина - велика справа!
- Що робити - що робити?! Бери, ?рко, Арм?дину годуй, ? дитя по?сть, не буде кукситись, ? ти цицьки розгрузиш! А твоя хай спить, раз вже така соня. Сонею ? назвеш! - засм?ялася консультант.
?ринка питально глянула на Арм?ду, та кивнула ? обережно простягнула ?й через л?жко св?й згорток. ?ринка поклала свою маленьку зручно на подушку ? взяла чужий кокон. Нав?ть схожа на р?дну, т?льки, наче, засмагл?ша, бр?вки чорненьк?, оч?, мов у галченяти, темн?, дивиться питально, похнику?: А кажуть, немовлята все бачать догори дригом ? н?чого не тямлять. Ще й як тямлять! Т?льки-но ?ринка п?днесла груди до ротика мало?, та - цап! - ? вчепилась, ? потягла - жад?бно, голодно, наче боялась, що в?дн?муть. Вс? спостер?гали цю картину. Арм?да заспоко?лась, по ?? щокам сповзли дв? сльози, а оч? винувато посм?хались. ?ринка закусила губу, так митт?во занило ? стислось щось в живот?, а з грудей, здавалось, струмком лилось молоко: На?вшись, мала виплюнула сосок, зачмокала зеленими губками ? по-котячому задоволено прикрила оч?.
- Дякую! - сказала Арм?да, коли ?ринка простягла через л?жко ?? дорогоц?нний пакунок, - ? що б я без тебе робила?
- Та нема за що! Мен? нав?ть сам?й стало легше з грудьми. Шкода, що моя все спить...
- Ага, - сказала В?ра, - тепер прокинеться в дитяч?й палат?, вс? спатимуть, а вона кричатиме з голоду. ?й знову глюкози тицьнуть.
- Мамочки! Зда?мо малюк?в! - прокричала медсестра, п?дкотивши велику каталку до дверей палати. ?рина з?тхнула, п?двелася, обережно п?дняла свою донечку, поц?лувала в носика, винесла ?? в коридор ? поклала на каталку.
Шкода було розлучатись. ?ринка стояла ? дивилась, як мамочки приносили ? вкладали в ряд немовлят. Ротики в ус?х були зелен?, окр?м ?ринчино?.
- Д?вчата! Чийсь мужик у в?кно сн?жки кида?! ?рко, наче, тв?й, ?ди глянь! - крикнула Анжела, що вже вс?лася на п?дв?конн?.
?ринка п?д?йшла. ? справд? - чолов?к махав ?й руками, посилав пов?трян? поц?лунки ? показував сумку з передачею. ?ринка теж помахала йому. В?н жестами запитав про дитину. Вона закивала ? показала рукою кудись назад. Чолов?к жестами просив показати малу. ?ринка озирнулась. Каталка ще стояла б?ля дверей палати, але медсестра, зрозум?вши ?? погляд, суворо сказала:
- Не дам! ?м, дорогенька, все одно н? рожна не видно зв?дти, он в?зьми - сус?дка ще свого ще не в?ддала, його ? покажи. Трет?й поверх. Один чорт!
Ольга засм?ялася ? простягла свого богатиря. ?ринка теж засм?ялась, взяла великий пакунок ? показала у в?кно чолов?ков?. Той поставив сумку у сн?г, п?дняв обидв? руки вгору до в?кна ? показав обома великими пальцями 'Во! Молодець!' Пот?м потикав пальцем соб? в груди, мовляв, схожа на нього, ?ринка засм?ялась ? закивала. Мамочки, що стояли за спиною, теж зареготали. ?ринка в?ддала Ольз? сина ? продовжила дивну н?му розмову через в?кно.
На вулиц? було зовс?м темно. Приблизно половина десятого. Виблискував сн?г, п?д в?кнами тупали як?сь люди, чекали новин з родзали, чи записок в?д мамочок. Як дивно все зм?нилось за останн? два дн? в ?? житт?! Ех, забрати б зараз цю соню - ? додому! А там вже готуються до ?хнього повернення, купують придане для мало?, сус?дка в?ддала ?м сво? л?жечко, треба купити коляску ? ще ст?льки всього: ?ринка вже мр?яла про чепчики-бантики-ляльки: Ще б якось доздати сес?ю - ще два екзамени та два зал?ки: Та якось вже владна?ться, не це тепер головне.
?ринчин чолов?к послав ще пов?тряних ц?лунк?в ? п?шов умовляти нянечку взяти передачу невчасно. За рубля.
П?д в?кнами залишився один мужчина. В?н стояв ? дивився приблизно в це ж в?кно, хоча в темряв? важко було роз?брати, куди саме. Якось дивно стояв. Н?кого не кликав, не махав руками, не стрибав ? н?чого не кричав. Стояв ? дивився угору. ?ринка озирнулась. В двох метрах в?д не? б?ля сус?днього в?кна так само нерухомо стояла Св?тлана в б?л?й косинц? ? дивилась на вулицю.

Каталку з д?тьми повезли. Н?яких нових ?нструкц?й не надходило. Досв?дчен? мамочки знов видавлювали з себе молоко до останньо? крапл? в майонезн? сло?ки. ?ринка зайнялася тим же, але було боляче ? не дуже виходило. Хот?лося спати. День здавався довгим-предовгим, просто величезно-неск?нченим, ? н?як не доходив к?нця. Прийшла нянечка з? шваброю, почала мити п?длогу водою з хлоркою. Запахло басейном. Пригадався зал?к ?з плавання: Заглянула медсестра. Пов?домила, що наступне годування оп?вноч?, пот?м о шост?й, а дал? через кожн? три години, ? так до наступно? полуноч?. Суворо за граф?ком.
- Н?чого соб?! - сказала, шуткуючи, ?ринка, - Що три години! Тридцять хвилин на годування, пот?м зц?джування, по?сти, те, се: Напружений граф?к. Жити нема коли!
- Все! Про 'жити' тепер забудь! - в?дпов?ла ?й В?ра, а Ольга закивала, - Рок?в через десять-п'ятнадцять жити почнеш, коли д?ти на ноги стануть ? без тебе зможуть трохи обходитись!
- ? до тих п?р, поки онук?в не п?дкинуть! - додала нянечка, грюкаючи шваброю по-п?д л?жками. Домила, згасила св?тло ? вийшла.
Палата затихла. В гол? висок? в?кна св?тив м?сяць.Через матове скло дверей попадало слабке св?тло з коридору. Оч? сам? заплющувались. Десь поруч ?ринка почула п?дозр?ле шмигання носом. Простягла руку через прох?д м?ж л?жками ? погладила Св?тлану по голов?. Та ткнулася обличчям в подушку, приглушивши нею ридання.
- Шкоду?ш? - спитала ?ринка.
- Н?. Я сама так вир?шила, - в?дпов?ла тихо Св?тлана, - Сама. В?н ? не хот?в зовс?м. Але н?чого ? не зробив, щоб я передумала. Дурний ще. Молодий. Хоч ? старший за мене. Рано йому ще було одружуватись. Хай би гуляв. Не хочу я з ним жити. Об?йдемось. ? сам? проживемо.
- Ну, не знаю, - прошепот?ла ?ринка, - тоб? видн?ше, але щось ти тут намудрувала, зда?ться. Хоча - чуже життя: Значить, не коха?ш його. Чого ж плачеш? Спати треба. Бо кажуть - настр?й мами вплива? на дитину. Може, ще й примиритесь. Всяке бува?.
- Не хочу я. Не бо?ць в?н. Та й не потр?бн? ми йому, я ж бачила, - в?дпов?ла Св?тлана, погладила ?ринчину руку, в?двернулась до ст?ни, ще к?лька раз?в шмигнула носом, поз?хнула, а пот?м задихала р?вно.
?ринка знову вляглася на жив?т, охопила обома руками нап?впорожню л?карняну подушку ? миттю провалилась кудись без сновид?нь. Попереду було майже дв? години до наступного годування.


НОВЕ ЖИТТЯ

Так ? закрутилося тепер л?карняне життя по годинах. Ц? малесеньк? ?стоти, що т?льки-но з'явились на св?т, диктували мамочкам, змовившись з персоналом, сво? умови гри, а тим н?чого не залишалось, як з готовн?стю ?х виконувати. 'Соня' нарешт? подивилась на ?ринку сво?ми темно-син?ми очима, л?ниво ссала груди, так що залишалось ще ? Арм?диному галченят?, бо молоко у т??? так ? не з'явилось. Кажуть, що це велика р?дк?сть, але трапля?ться. Коли у ?ринки на двох не вистачало, 'дитину полку' годувала якась ?нша мамочка, а Арм?да сором'язливо бурмот?ла вдячност? ? сварила сво? 'безтолков? груди'. Чолов?ков? боялась нав?ть написати про це в записц?. Сказала, що в?н мужчина суворий, ? треба його спочатку п?дготувати. Ще в перший день, дов?давшись про народження дочки, в?н прислав записку: 'Готуйся через дев'ять м?сяц?в народити пацана. Не вгамуюсь, поки не отримаю сина!' Отакий серйозний виявився мужик. Д?вчинка для нього - не дитина, ж?нка - не людина.
Вс? вже вп?знавали чужих родич?в у в?кно, сп?лкувались м?ж собою, наче сто рок?в знайом?.
'Як? р?зн? люди, - думала ?ринка, - як? р?зн? судьби: Як дивно, що вс? ми тут зустр?лись:'
Вим?рювання температури, обх?д л?кар?в, 'кварц-з?льонка', годування, зц?джування, виписка одних, поповнення ?ншими розгубленими мамочками: Вс? дн? схож? - дивна ? незвична карусель. Перше годування о шост?й ранку. П?дйом десь без двадцяти хвилин ш?сть, щоб встигнути привести себе у форму. ? це наприк?нц? грудня. ?ринка за все життя прокидалася в такий час рази два-три, щоб повторити щось перед екзаменами. А тут - щодня!
'А чи не можна хоча б о сьом?й? - думала вона, - Ну, погодувати п?зн?ше в н?чне годування ? поспати на годинку довше зранку: Яка р?зниця?' - скиглила в н?й природжена 'сова'. Але вголос таких питань вона не задавала. Звичка слухатись, не ставити зайвих питань ? йти в ногу з колективом була закладена з дитинства батьками ? закр?плена членством в р?зних молод?жних орган?зац?ях. Але мовчання не означало, що ?й сам?й н?чого не ц?каво, чи що вона з ус?м згодна. Просто вона усв?домлювала безглузд?сть будь-якого одиночного висовування.
Скориставшись в?льною хвилиною, ?ринка тишком-нишком спустилась на другий поверх ? зайшла в палату до Натал?. Та була дуже рада ?? бачити ? скоромовкою видала вс? новини. ?х з хлопчиком вже возили до центрально? дитячо? л?карн? на консультац?ю до в?домого х?рурга. Той сказав, що треба робити операц?ю, дав над?ю, що ходити дитина буде, хоча, може, кульгатиме, сказав, що наука не сто?ть на м?сц?, ? ? над?я: Хлопчина славний, за ?ншими показниками - здоровий. ?? життя тепер наповнилось зм?стом ? важк? думки про втрату вже розчинялися в п?клуванн? про цю нещасну дитину. Про ?? дитину. При?мно було бачити Наталю, що наче ожила. Ж?нки обм?нялись телефонами ? адресами, розц?лувались, ? ?ринка п?шла нагору, щоби встигнути на годування. Наче кам?нь упав з ?? душ?.
'Треба ж таке?! - думала вона, - А що, якби я не п?д?йшла тод? до не? б?ля в?кна? Н?, це перст Дол?. Все одно вийшло б так само, т?льки ?ншим шляхом'

Через к?лька дн?в в цьому 'заклад? суворого режиму' з'явився новий ?нтерес - дочекатись, коли у малих в?двалиться пупик. Це був добрий знак, бо при ?нших позитивних обставинах в?н наближав строк виписки додому. Арм?да хвилювалась ? розпов?дала, що у них в пологових будинках за в?дпавший пупик медсестри брали з? щасливого татуся викуп грошима - така традиц?я. А хто ж в?дмовиться в?д дармових грошей? Тому в?ддирали вони т? пупики по живому заради наживи, щоб та не д?сталась наступн?й зм?н?. Але досв?дчен? мамаш? запевняли ??, що про таку традиц?ю ще не чули, тобто процес ?тиме безкорисливо ? природно.
От що д?йсно хвилювало мамочок, так це ск?льки раз?в на день малеч? м?няють пелюшки. П?дозра зародилась, ясна р?ч, у В?ри та Ольги, котр? пом?тили оп?вдн?, що пелюшки т? ж сам?, що були ? о шост?й ранку. Розмотувати сво? дитя без спросу було важким злочином, тому народ вир?шив схитрувати - зробити пом?тки на пелюшках. Хто хрестика ол?вцем поставив, хто вузлика зав'язав на етикеточц?.
О п'ятнадцят?й - без зм?н. О в?с?мнадцят?й - теж. Але ж д?ти ?дять регулярно. Тобто - продовження процесу теж ма? в?дбуватись. 'Кокони' були ззовн? сухими, але дитинчата сердились ? совались всередин?, нервувались ? надто щасливими не виглядали. Розгор?вся скандал.

Молода медсестра, що проходила повз в?дчинен? двер? палати п?д час годування, спочатку схопилась за одв?рок, пот?м за серце, а пот?м завила, як сирена:
- Ви що там, подур?ли вс??! Ви нав?що д?тей порозмотували?! Я допов?м головному л?карю!
Порушення уставу було нечуваним ? масовим. Ш?сть кокон?в було однозначно з?псовано. На купах пелюшок ? клейонок на кожному л?жку лежали немовлята ? дригали малесенькими худенькими н?жками та ручками. П?дкладене п?д с?днички ганч?р'я, природно, було геть мокре. ? якби т?льки мокре! А що вже являли собою ц? нещасн? с?днички, просто важко описати. Мокр?, брудн?, червон?, у плямах, запален?, вони н?як не в?дпов?дали вигляду щ?к, що щасливо стирчали з косинок.
'Б?днесеньк?! - подумала ?ринка, не знаючи, що тепер робити дал?, - Яка ж вона меленька ? худенька, моя д?вчинка! А здавалась такою мордатенькою та задоволеною! Ось тоб? суть та форма:'
Медсестра продовжувала кричати ? погрожувати розб?рками.
- Заткни пельку! - рявкнула Анжела, - ? ти ще будеш погрожувати?! Ти б краще роботу свою робила з? сво?ю зм?ною, а то хр?н зна, чим ви там займа?тесь у дитяч?й! Чому у вас д?ти об?ссян? лежать весь день?!
- Год?, не ори, без тебе розумних вистача?! - п?шла на поп'ятну медсестра, - Де я тоб? на вс?х наберуся пелюшок, якщо нам ?х ст?льки приносять? Що - мен? сам?й ?х прати та прасувати для ваших принцес?! А розмотувати таки не можна!
- Не можете сам? по-людськи, в?ддали б д?тей матерям, ми б уже ? пелюшок сво?х з дому замовили б, - долучилася до спору Ольга, - Глянь на цю задницю - з не? вже шк?ра шматками злазить! Гестапо, а не пологовий будинок! Недурно вони ?сти не хочуть, коли у них все пече!
Бунт на корабл? заспоко?ла викликана до палати чергова л?карка, котра, маючи великий досв?д роботи, ум?ла заспоко?ти кого завгодно, прийнявши сторону невдоволеного. Вона щиро поахкала над б?дними с?дничками, суворо виговорила медсестр?, пооб?цяла зараз же послати когось до прачечно? ? вел?ла негайно вимити ? переповити вс?х малюк?в. З ц??? палати. ?нш? ж поки що мовчать! Граф?к годування було з?рвано, але мети досягнено. Через хвилин тридцять-сорок мамочкам повернули голодних, але чистих ? сухих д?тей, та все одно не об?цяли перемотувати ?х що три години з техн?чних причин.
'Господи, скор?ше б додому!' - думала ?ринка, поки годувала зголодн?лу 'соню', - Ясно, що пелюшок знадобиться багато: Щастя, що нещодавно вдалося купити простеньку пральну машинку. Правда, де ж ?х сушити взимку? Так н?яких батарей не вистачить:'


СКОР?ШЕ Б ДОДОМУ:

Наближався Новий р?к. Кожна мамочка напружено чекала вироку л?кар?в про день виписки. Кому ж хочеться святкувати у л?карн?, нехай нав?ть ?з сво?м р?дним дитятком? Ця палата, чи? д?ти народились двадцять п'ятого - двадцять шостого грудня, ще мала шанси бути розпущеною. Т?, хто народи п?зн?ше - вже навряд. В оч?куванн? виписки мамочки ознайомились з м?сцевою неписаною традиц??ю 'благодар?ння'. Цукерки, коньяк ? шампанське л?карям, акушеркам ? медсестрам за ?хню доблесну працю напередодн? свята були дуже доречн?. Грошова винагорода не обговорювалась ?, що в?рог?дн?ше, була зроблена авансом тими, хто серйозно поставився до процесу. ?ринка по на?вност? та не?нформованост? думала, що медицина у нас безкоштовна. Може, тому так довго ? народжувала.
Родич? метушлися в передновор?чному деф?цит?, готуючись до при?зду малюк?в додому, але все це було десь там, за ст?нами пологового будинку, а тут був св?й граф?к життя ? сво? проблеми.
21:30, тридцяте грудня. Веч?рн? годування. Все, як зазвичай. Т?льки, роздобрившись, сьогодн?шня зм?на витягла з ординаторсько? ? ув?мкнула в коридор? телев?зор. Мамочки дивились передновор?чний концерт ? залишили телев?зор ув?мкненим.
Ж?нки годували немовлят. Хто сидячи, хто лежачи. Кожна думала про сво? - про чолов?ка, про старших д?тей, про маму й тата, про роботу, про нездану сес?ю: Але вс?, звичайно, думали про те, що в новий р?к вони вступають вже ?ншими, ? що життя тепер теж буде ?ншим. Звичайно, хорошим. А яким же воно ще може бути у ?хн?х, таких солоденьких, малявочок?!
З коридору доносився романс з ф?льму 'Дн? Турб?них'. Красивий ? пронизливо сумн?й. 'Боже, какими мы были наивными, как же мы молоды были тогда:' ?ринка з?тхнула, трохи засумувавши. ? спитав би - чого? Адже все добре, все просто чудово: Але щось не давало ?й спокою. Навпроти на л?жку, обличчям до ст?ни лежала Св?тлана, годувала свою доньку ? плеч? ?? здригались. Вона тихо витирала сльози ? мокрий н?с кутиком косинки ? намагалась не шмигати, щоб не привертати уваги.
'Знов плаче, - подумала ?ринка, - Ну, чим тут допоможеш? Вона ж ? не розпов?да? н?чого. Батьки не приходять. Подружки-студентки - досить часто, весел?, ? вона з ними весело у кватирку розмовля?, каже, що все чудово. Т?льки ?ринц? пов?дала, що про розлучення поки н?кому не казала, щоб не турбувати марно. А ще сказала, що дозволила чолов?ков? забрати ?? з л?карн? ? в?двезти додому. А вже Новий р?к, напевне, буде зустр?чати удвох з донькою. Правда, вдома ? ?сти нема? н?чого, в?н зараз живе у батьк?в. Але в?н щось купить на перший час. А може, зустр?нуть разом Новий р?к, утрьох, зрозум?ють, що не чуж? одне одному, помиряться ? заживуть разом нормально?' - раптом вт?шила сама себе ?ринка ? знов погладила Св?тлану по плечу. Та потерлася об ?? руку головою, але не озирнулась.

Назавтра п?сля обходу л?кар?в ситуац?я була така: Ольга ще залишалась, заважк? були пологи, багато шв?в ? стриба? температура, Арм?да теж залиша?ться - пупик у д?вчинки ще не в?двалився, Св?тлана теж - у не? вноч? п?днялась температура, сказали, що через груди, та виписувати побоялися. ?ринку, В?ру ? Анжелу виписали. Вони дуже рад?ли та щиро сп?вчували тим, хто залишався. Арм?да по-сх?дному тихо ? звично змирилася з долею, Ольга шкодувала, що старша донька сумуватиме, бо Новий р?к без мами г?рший, н?ж без Д?да Мороза. А Св?тлана тихо сказала ?ринц?:
- Значить, так мусило бути. Може, воно ? на краще. Не доведеться йому розриватись м?ж мною та його р?дними. Зустр?не з ними, та ще з друзями погуля?, як ран?ше. А ми тут з донечкою сам? зустр?немо. Саме годуватиму о дванадцят?й.
- Я думатиму про вас оп?вноч?, чесно! Ти в?дчу?ш, - в?дпов?ла ?й ?ринка, - ? загадаю, щоб у вас все було добре.
- Дякую, - сказала Св?тлана, - Воно ? буде добре. Тому що ?накше просто не може бути. Я так вир?шила. ? так буде. А ти збирайся помалу, щоб пот?м гарячку не пороти.

- От же падло! - пролунав соковитий В?рин голос, - Ну, ви не уявля?те! Я йому телефоную на роботу, кажу, що нас виписали, що вже можна брати реч? ? ?хати забирати, а в?н мен? каже, що сьогодн? о трет?й годин? його будуть приймати в кандидати у члени КПРС, ? т?льки п?сля цього в?н зможе нас забрати! Ну, не твою мать, га?!
Вс? засм?ялися. Якось геть не в'язалося все це в одне - пологовий будинок, новий р?к, КПРС:
- А я йому ? кажу, - не вгамовувалась В?ра, - Як трьох д?вок наколупати, ти ? не членом парт?? зум?в, а як, мать твою!, дружину з л?карн? забрати, то не члену вже ? не можна?! А в?н дав слухавку майору, той мене ще вихову? - несерйозною назива?!
- Так чим же зак?нчилося? - спитала Анжела за?нтриговано.
- Чим-чим?! Виматюкала я ? майора. Пооб?цяв машину службову дати. Чекатиму, а що робити? Годин? аж о п'ят?й при?де. Ото, бабоньки, к?но! Тридцять першого грудня на ментовськ?й машин? додому по?демо, ще з мигалкою, та з в?терцем! - засм?ялася вона вже не так сердито. ? то правда, чого вже сердитись, якщо н?чого не зм?ниш?


НУ, ОТ ? ВСЕ

?ринка з?брала реч? ? чекала, коли по не? при?дуть. Спустилася на другий поверх, спод?ваючись побачити Наталю, але ?? вже виписали. Ну, ? слава Богу. Значить - обо? здоров?. Працю? знайома зм?на. Роздала цукерки-шампанське. На поверс? затишшя. Пита? у нянечки:
- Чого таке сонне царство? У нас, наче, жвав?ше було.
- Та вкололи ус?м заспок?йливого, щоб зачекали поки що родити, не заважали Новий р?к зустр?чати людям. Завтра народять, нехай поки що посплять, сил наберуться!
'Н?чого соб?! - подумала ?ринка, - Який, виявля?ться, керований процес, - пологи!'
?й знову стало страшнувато. ? тут вона згадала ще про один невир?шений страх - печ?нка в емальованому судочку:
- Нянечко, скаж?ть, а нав?що дитяче м?сце забирають ? в?дносять у холодильник? Куди його пот?м?
- А на л?ки, дитинко! Як?сь корисн? речовини з нього вид?ляють, все йде в д?ло, - в?дпов?ла нянечка, ? побачивши, як ?ринка полегшено з?тхнула, додала, - А ти, мабуть, думала, що ми його додому на суп забира?мо? - ? п?дморгнула.
?ринка засм?ялась, сунула нянечц? рубчик 'на шоколадку', попрощалася ? п?шла до себе нагору.
- ? де тебе в?чно носить?! - з порогу зустр?ла ?? Анжела, - Тв?й он уже при?хав по вас, чека? внизу, шуруй б?гом, та дивись - н?чого не забудь тут, щоб не повернутись, прикмета така - греби все у торбу, це тоб? не море, монетки кидати!
?ринка озирнулась навкруги. Повертатись сюди найближчим часом ?й якось не хот?лося. ? так спогад?в на все життя вистачить.
- Не кажи дурниць, Анжелко! Все це - забобони! - сказала В?ра, - В?д Дол? не втечеш! Я теж трьох д?вок не планувала заводити!
?ринка розпрощалася з ус?ма, написала Св?тлан? св?й номер телефону на обгортц? в?д печива, погладила ?? по плечах, чмокнула у щоку ? п?шла з нянечкою вниз по сходах.

В спец?альн?й к?мнат? вона переодяглася в сво? домашн?. Розчесалася, п?дфарбувала губи - чудово! В сус?дн?й к?мнат? ?й показали маленьку - щоб побачила, що своя. Розпов?ли, як обробляти пупочок, пот?м сповили д?вчинку в нов? пелюшки швидко та вправно, мабуть, ?ринка так ? не зможе. Вона хот?ла вже взяти св?й величезний р?дний пакунок у ковдр? та мереживах, але нянечка ?? в?дсторонила з? словами: 'Н?! Виношу я сама!'
Вони вийшли до передпокою, Антон зробив к?лька крок?в ?м назустр?ч ? завмер ?з широкою посм?шкою. Нянечка простягла йому пакунок. В?н незграбно взяв його обома руками, пот?м перехопив ?накше, п?дпер знизу кол?ном, правою рукою щось тицьнув у кишеню нянечки, знов обережно взяв згорток, ? вони вийшли з л?карн? на засн?жену вулицю, де в машин? чекав сус?д Петрович.
- В добру путь! - сказала нянечка.

- Тут така см?шна такса, - сказав Антон, вже сидячи на задньому сид?нн? машини поруч з ?ринкою, - нянечц? заведено давати за пацана п'ят?рку, а за д?вчинку троячку. Я, ?ринко, дав п'ят?рку. Х?ба вона в нас якась уц?нена? - ? обережно зазирнув п?д мереживне покривальце. Донька спала ? тихо чмокала зеленим ротиком.
- Н?, не уц?нена! - прошепот?ла ?ринка, - Самий перший сорт!


ЧАСТИНА ДРУГА

РОЗСИПАН? ПАЗЛИ

***
- Доброго дня! ?рину можна почути?
- Це я, а хто говорить?
- В?таю з днем народження донечки!
- Дякую. А хто це? Я щось не вп?знала.
- Це Св?тлана. Ну, пам'ята?ш, р?к тому, в л?карн?? Ти мен? ще телефон св?й записала на обгортц? в?д печива! В?таю, бажаю щастя та здоров'я!
- Н?чого соб?! Св?тланочко! Де ж ти пропала?! Я про тебе ст?льки раз?в згадувала! Що ж ти не зателефонувала н? разу за р?к?! А у мене твого номера не було. Як справи у вас? ? тебе в?таю! У вас же теж день народження!
- Дякую, але у нас завтра, я ж п?сля оп?вноч? народила, двадцять шостого. Як малу назвала, не Сонею? - см??ться в слухавку ж?ночий голос.
- Н?, Машенькою, а вдома Марусею дражнимо. Он, б?га?. Як в?д?рвалась в?д опори, то т?льки лови. Машо! Машо! Куди ти поб?гла? Антоне, тримай ??! Зараз на кухн? кудись вл?зе. Пробач, Св?тланко, святку?мо, гост? на пороз?, мала збуджена така, спати не схот?ла удень, тепер дасть жару. А твоя як? Як назвала?
- Олесею. Н?чого мала, гарнюня росте. Теж уже б?га?. Ледве справля?мось.
- 'Справля?мось'? З?йшлися? Скажи два слова, Св?тланко, як ти?
- З?йшлися. Живемо. Справля?мось.
- Щось не дуже ти весело промовила, подруго. Антоне! У двер? дзвонять, в?дкрий, будь ласка, то, мабуть, кума Наталя. Машо, Машо! Не ч?пай телефон! Пробач, Св?т, дурдом тут, не дадуть поговорити. Давай зустр?немось? Ти де живеш? Стривай! Дай же мен? тв?й номер, бо знов пропадеш на р?к. Зараз, дотягнуся до ол?вця: Машо! Що ж ти наробила?! Ще й см??ться! Ти ж витягла пров?д з розетки! А мама з тьотею розмовляла! От вже шкода мала! Ну, може, ще раз зателефону?. Антоне, хто прийшов?!


***
- Машечко, роздяга?мось, моя люба, швиденько, мам? на роботу час б?гти, маму д?тки чекають у школ?, ось тоб? Чебурашка, тримай, будеш гратися. Ну, чого ти гудеш? Ти знов почина?ш? Ну, ти ж сама просилась у садочок, до д?точок. Скоро кашку принесуть, а пот?м на прогулянку на вулицю вс? разом: Ну, не ч?пляйся, Машо, дитинко, мама скоро прийде, пооб?да?ш ? я заберу. Взуваймо сандалики!
- А спати не буду?
- Н?, сьогодн? заберу до сну, якщо будеш слухняна ? добре пооб?да?ш! Домовились? Ну, ц?луй маму! Я поб?гла.
- Мааа! А можна я теж у школу?
- Ну, моя дорогенька, як же ми разом? Ти краще тут ?з д?тками погра?шся, а я заберу ран?ше, добре? Ну все, в?дпусти мою руку. В?ро Петр?вно! Не висаджуйте Машу на горщик, вона вже зранку вдома все зробила, будь ласка!
- Ну, як же не висаджуйте?! Такий порядок! Вс? сидять у рядок, поки сн?данок принесуть, а ваша, значить, вже? А коли що - мен? перевдягати, чи хай ходить мокра?
- Маааааа!!!
- Машо! Машо, я скоро повернусь, у мене т?льки чотири уроки!
- Та йд?ть вже, мамашо, не дратуйте дитини! Заходь, Машо, он вс? д?тки сидять гарненько в рядок на горщичках, тихо сидять, дивляться на тебе, а ти репету?ш! От же принцесу привели! Все не як у людей!
- Маааа!
- Машо!...
- Та йд?ть вже! От морока!

- З?нченко! Наталочко! Я тебе прошу - в?днеси, будь ласка, журнал до учительсько?, постав на полицю, ну, ти зна?ш, куди. Я мушу б?гти скоренько, об?цяла малу з ясел забрати до сну, бо буде крику. Дякую тоб?!

- ?рино Михайл?вно! Пробачте, а куди це ви так роз?гналися? Вас завуч шука?, там Тетян? Павл?вн? погано з серцем стало, вас шукають на зам?ну у восьмий-'Б', у вас же, зда?ться, кр?м англ?йсько?, ще й французька? От ? нагода осв?жити, щоб не забувалося.
- Але: Мен? в садочок: Я об?цяла доньц?:
- Люба моя! Дитяч? садочки працюють до дев'ятнадцято? години! А то ? довше! ? якщо би я свого сина забирала в?дразу по об?д?, то не була б зараз директором школи! А ви свою надто пестите! Сувор?ше треба! До життя готуйте! А то - принцесу культиву?те! А життя не пожал??! Восьмий 'Б' без каб?нету залишився, то бер?ть журнал, ключ? в?д музею Лен?на, д?тей забер?ть в актовому зал?, в музе? урок ? проведете. Але - за порядок в?дпов?да?те головою! ?д?ть. Через два тижн? атестац?я, завуч характеристики пише - нав?що вам непри?мност??

- Машуню! Маш! Я прийшла. Додому п?демо?
- Я тоб? б?льше не в?рю.


***
- Бабусю, ну де ви були так довго з Машею, я вже хвилюватись почала, ви ж м?ста не зна?те зовс?м?
- Ми були в музе?! - перша в?дпов?да? Маша.
- В якому ще музе??! - здивовано перепиту? ?рина у сво?? старенько? бабус?, яка при?хала в гост?, вирушила ?з правнучкою погуляти та десь забарилася, - Вс? музе? в центр?, як же ви д?сталися, та ? не встигли б походити.
- Ми були в музе?! - тупа? ногою Маша, а бабуся тишком-нишком щось заносить до к?мнати.
- ?ро, ми там зустр?ли тво?х сус?д?в зверху, то вони об?цяли зайти на вечерю, просто так, посп?лкуватися. То я хутенько вареничк?в наварю з сиром, добре?
- Бабусю, чого це ти мусиш ?ще сус?д?в годувати? Щось я н?чого не розум?ю. Та хай заходять, звичайно, ми з Тетяною та Генчиком дружимо, але дивно все.
- А ми разом до музею ходили. ?з тьотею Танею и дядьою Геною! - знов вставля? слово Маша.
- Бабуню? - зазира? до к?мнати ?рина, - Де ви були?
- Ми були в музе?! - Маша смика? маму ззаду за сп?дницю, - Там гарно-гарно. А такий великий дядя з бородою дав мен? ось - значок. Т?льки нав?щось голову водою намочив, - ? вона витяга? з-за пазухи хрестика ? показу? мам?.
- Ну: ви да?те: - розводить руками ?рина.
- Машо, ?ди-но мити руки, будемо вареники л?пити! - обзива?ться прабабуся, а коли Маша в?ддаля?ться, старенька невинно дивиться на онуку, пов'язуючи б?лою хусткою сиве волосся, ?? оч?, добр? ? з хитринкою, посм?хаються, ? в?д них розходяться промен? маленьких зморшок, - Ну, ?ро, ск?льки вже можна - дитина дос? живе нехрещена! А про музей - це щоб вона вс?м не порозказувала, бо буде тоб? у школ?, як узнають: Не сердься, дитинко. Воно не завадить. А Тетяна з Геною погодилися бути хрещеними. Хай зайдуть, треба це в?дсвяткувати.
- Ой, бабусю: Ну, не чекала я в?д тебе тако? фантаз??! Прямо Шт?рл?ц у ворожому стан?! - засм?ялась ?рина, - Ну, похрестили ? добре. Хто зна?, може, воно ? справд? для чогось треба. Ти ж зна?ш - ми п?онери-комсомольц? в цьому н?чого не тямимо. Наталя з? сво?ю бабусею Миколку похрестили у костьол?, бабуня у не? католичка, мене хрещеною брали. Та ще ? народилися наш? д?тки майже на ?хн? Р?здво. Ну, то хай вже. Думаю, не сваритимуться з рел?г?йних м?ркувань?
Ж?нки засм?ялися, Маша вийшла з ванно? к?мнати, показала чист? руки ? потягла прабабусю до кухн?, бо таких вареничк?в, як ум?ла робити старенька, не готував н?хто.


***
- ?р, ти куди? Чого тоб? не спиться?
- Та я зараз, Антоне, т?льки вийду на балкон гляну. Щось там на вулиц? все гуде та гуде.
- Все тоб? не так. Спала б, ск?льки до ранку залишилось, он вже св?та?, а ти блука?ш.

- Ну, що там? Холодна як жаба, притуляйся, погр?ю. Халат на сорочку не могла вдягнути?
- Зна?ш, Антоне, щось таке дивне - гел?коптери летять кудись на п?вн?ч, а по вулиц? ?дуть зелен? в?йськов? машини, раз штук п'ять, тод? ще ? ще. Якось моторошно. Може п?деш глянеш?
- ? що зм?ниться? Котра година, ?р?
- П'ять незабаром.
- Ну, ти да?ш! Сьогодн? ж субота! Так, а ну - лежи тихо! Малу дивилась? Укрита?
- Та укрита.
- Ото й спи! ? мен? дай виспатись, вих?дний же!

Дал? день п?шов, як день. До ?рини з Антоном за?хали кума Наталя та кум ?гор ?з хрещеником, вс? з?бралися, татус? посаджали на ши? Машу та Миколку ? двома с?м'ями рушили до тролейбусу, що ?хав на Хрещатик - просто так, погуляти весняним центром м?ста, купити д?тям пов?тряних кульок, по?сти морозива. Погода чудова, каштани розкв?тають, тюльпани на клумбах, горобц? верещать - чом би ? не в?дпочити?

Вже вертаючись з прогулянки, втомлен?, але щаслив?, доросл? вс?лися на парапет? фонтану, що неподал?к в?д головпоштамту, вгамували д?тей, пристро?ли ?х у себе на кол?нах ? посм?хнулися до фотографа, щоб залишитись такими назавжди.
- Ось, в?зьм?ть здачу! Адресу я записав, фото вишлю в понед?лок. Ось м?й телефон, раптом не отрима?те за тиждень - телефонуйте. Яке у нас сьогодн? число?
- Антоне! Яке число сьогодн??
- Двадцять шосте.
- Так ? запишемо - Двадцять шосте кв?тня тисяча дев'ятсот в?с?мдесят шостого року.


***
- ?ро, прив?т, це я, Наталя. Новини ?? Н?хто н?чого не зна?, але ходять р?зн? пл?тки. Хто по приймачу вловив закордон, хто в?д 'орган?в' дов?дався. Так тривожно. Не радять гуляти подовгу ?з д?тьми.
- Та я теж чула, Наталочко, хто його зна?, що робити? Наче ?? не видно, ? н?як не в?дчува?ться, хто зна: На роботу ходжу. Готу?мось до ?спит?в. ?нформац?я на р?вн? чуток.
- А у мене в горл? щось дере, хоча, може застудилася трохи? ?горя викликали сьогодн? на якусь нараду, телефонував, може, у в?дрядження по?де.
- Туди? - стривожилась ?рина.
- Туди. Повернеться увечер?, розпов?сть, куди саме ? на ск?льки.
- Господи: Ну, може, воно й не таке страшне. Може, то знов пл?ткар? роздувають з мухи слона? Горбачов виступав, засуджував пан?керство, казав, що все п?д контролем.
- Дай Бог, щоб так. Навряд чи б з народом так поступили. ? першотравнева демонстрац?я ж була на Хрещатику, д?ти виступали - на весь св?т показували. Якби й справд?, то х?ба ж би дозволили такий ризик, а, ?ринко? А у вас нема? приймача, щоб вловити, що там кажуть, може б ти роз?бралася англ?йською?
- Можна спробувати. Дума?ш, вони там краще знають, ан?ж наш? тут?
- Та дуже вже тривожно. ? машини в?йськов? ночами все ?дуть, ?дуть на п?вн?ч.


- Все, ?ро. По?хав наш батько, - з?тхнула у слухавку Наталя, - казав, що при?хали спец?ал?сти з Рос??, Казахстану, Б?лорус??. Зна?ш, така тривога, аж серце колотиться, хоч ?гор сказав, що ?де всього на тиждень.
- То ж не довго, Наталко, що треба - ми допоможемо.
- Та, наче, н?чого не треба. Грошей залишив, ще й наче добре заплатять за ви?зд. А ти, ?ро, слухала приймач, чи н?? Що там у св?т? кажуть? Бо, зда?ться мен?, ?гор щось недоговорю?. Просив кватирки не в?дкривати, б?лизну не сушити на балкон?, не ходити у дв?р гратись у п?сочник з Миколкою:
- Послухала я ? Америку, ? француз?в. Що дивно - чула, що першими пом?тили прац?вники французько? атомно?, на котрих спрацювала якась перев?рка на т? м?л?рентгени, але на диво не коли вони виходили з? сво?? станц??, а коли т?льки вранц? двадцять шостого йшли туди на роботу.
- Н?чого соб?!
- Ото ж, Пищало щось, пов?домляючи, що вони рад?оактивн?! Там, за дв? тисяч? к?лометр?в в?д нас!
- ?ро: Що ж це? А як же ми? Хоча, казали, що у той день в?тер був не на Ки?в, може, воно ? знесло всю шкоду туди? У нас же глянь, яка краса - все зелене, буя?, каштани цв?туть, н?чого не пищить:
- Не пищить, бо н?чому. Я не хот?ла тоб? заздалег?дь казати, от Антон прийде, розкаже. В?н об?цяв на день принести той 'щотчик', що вим?рю? рад?ац?ю. У них в ?нститут? на кафедр? цив?льно? оборони знайшлося ?х дек?лька, то розтягли - в чергу стають, хто завтра бере. А наш ф?зик у школ? похвалився мен?, що в?н сам от-от змайстру?, бо у нього онуки, а треба ж знати: Ф?зики на цьому краще розум?ються.
Подруги помовчали, бо чудовий день н?як не в'язався з тривогою, що все наростала в?д новин та розмов без розум?ння ситуац??.
- ?ро: ?р, а пам'ята?ш, був ф?льм - 'Москва - любов моя'? Там в Москв? балерина була, така гарненька японочка, ? наш хлопець скульптор, ? у них кохання: Ще музика така чудова. А балерина народилася у Х?рос?м?:
- Пам'ятаю. Я його раз?в п'ять дивилась та плакала щоразу, коли вона...
- ?ро: А мен? сьогодн? у л?фт? сус?дка сказала, що т?кати треба ?з д?тьми, хоч куди, бо у нас тут та сама Х?рос?ма: Д?ти ж, ?рко. Як же ?м дал? жити?
- Давай до вечора зачека?мо, от Антон прийде, щось же люди там зверху думають. Бо у нас у школ? наче у вс?х одна мета - не з?рвати к?нець навчального року. Вказ?вок поки не надходило. Але кажуть, може, молодш? класи ? розпустять ран?ше.
- Якось не хочеться в?рити в т? жахи. Ну, добре, п?ду ще з Миколкою на базар, хочеться чогось зелененького, та й молока домашнього купимо.
- А може, Наталко, не треба зелененького?


Увечер?, нам?рявши дозиметром досхочу в квартир? та у двор?, ?рина з Антоном ?з сумом зрозум?ли, що тут в?д рад?ац?? не сховатись, хоча ? м?сця чист?, а ?, де занадто, особливо при дороз?, та й килимок коло дверей був неспок?йний, ? нав?ть на ?ринчин?й зач?сц? повс?далася та рад?ац?я. На додачу зателефонувала однокласниця Антона Кар?на ? розпов?ла, що до не? при?хала двоюр?дна сестра з Прип'ят?, а там подейкують, що 'тимчасова евакуац?я' не матиме зворотнього напрямку. Але ж то Прип'ять, а хто ? куди евакуюватиме трим?льйонний Ки?в, якщо ситуац?я пог?ршиться? Коли Антон обмовився, що ма? вдома до завтра дозиметр, Кар?на пошепки упросила його при?хати, бо, зв?сно, родич? родичами, але, хто зна?, ск?льки загрози привезено з ?хн?ми речами. ? Антон по?хав.

?рина вклала Машу спати та с?ла за зошити. Але думки були про ?нше. Вона метикувала, куди б в?дрядили Машу хоч на м?сяць, доки вона сама зак?нчить навчальний р?к та прийме екзамени. Може, кума Наталя могла б напроситися до т?тки на Льв?вщину? Вона ж не працю?. А вони б з Антоном у вих?дн? нав?дували ?х. Але як кума упора?ться з двома д?тьми? Миколка ж сам ледве ходить, з н?жкою питання не доведене до к?нця. Дв? операц?? поки ще не зробили з нього здорову дитину.
- Що ж робити? Я б ? сама по?хала, та хто ж в?дпустить з? школи наприк?нц? року? -розмовляла сама з собою ?рина, гризла к?нчик ручки з червоними чорнилами ? н?як не могла зосередитись на перев?рц? контрольних роб?т.


***
- Кар?но, - промовив Антон вже б?ля л?фту, - Я не хот?в при н?й казати, але:
- Але що?
- Мабуть, було б краще вговорити твою гостю позбавитись ?? речей, бо дозиметр зашкалю?. Це небезпечно ? вам, ? ?й. В тебе ж син: Вона надовго?
- Хто це зараз зна?? - з?тхнула Кар?на, - ?? чолов?к залишився на атомн?й, в?н там працю? вже чотири роки п?сля ун?верситету, квартиру отримали, добре платять.
- Це через нього вона така засмучена? Оч? заплакан?:
- Та там ще г?рше: Вона нещодавно д?зналася, що ваг?тна. А тепер л?кар? рекомендують:
- Позбавитись дитини?
- Так.
- Це перша дитина?
- Перша. Вони так чекали, ? от нарешт?.
- Може якось минеться?
- Хто зна?? Кажуть, що дитина може народитися з вадами, гени, мутац??, всяке таке - великий ризик.
- Господи:
- Вона плаче день ? н?ч. Телефонував ?? чолов?к, радились, але хто зна?, як краще? Виносити ? родити кал?ку - х?ба то життя буде ? дитин?, ? батькам?
- Та всяке бува?. Добре, п?ду я, бо мо? чекають, та й на роботу завтра, - попрощався Антон ? натиснув кнопку л?фта, - Тримайтеся.
- Бувай. Дякую тоб?.


П?зно увечер? задзвонив телефон. ?рина схопила слухавку в коридор?, прикривши ногою двер? до к?мнати, де спала Маша. Антон визирнув ?з ванно?.
У слухавц? билася в ?стериц? Наталя. З ?? сл?в не можна було н?чого роз?брати, а десь коло не? плакав Миколка та все повторював: 'Мамо, мамоооо!!!'
Через якийсь час ?рина домоглася пояснень. Новини були страшн? - машина, в як?й ?гор ?хав у в?дрядження, потрапила в авар?ю, ?гор загинув на м?сц?, а ще дво? людей у л?карн?. До атомно? так ? не д?сталися:


***
На т?снуват?й кухн? тро? д?тлах?в рок?в п'яти-шести сидять навколо столу на ст?льцях з п?дмощеними п?д с?дниц? подушечками ? копирсаються ложками у суп?. Наталя позира? на них в?д плити ? наклада? в пласк? тар?лочки 'друге' - картопляне пюре ?з тефтельками. На холодильнику гомонить червоний пластмасовий телев?зор 'Юн?сть'.
- Миколко, не витирай носа рукавом! ?ж хутенько, що ти там вибира?ш?
- Я моркву не люблю! Машо, хочеш?
- Н?, я теж не люблю, - в?дпов?да? Маша ? кривить губи.
- А я люблю, можу ? вашу з'?сти! - каже щокаста д?вчинка, кинувши погляд у сус?дн? тар?лки.
- ?ще чого не вистачало, Катю! Краще я тоб? добавки насиплю, - обзива?ться в?д плити Наталя, - А що мама скаже? Х?ба вона грош? платить, щоб ти за оцими двома паненятами до?дала? Давайте, не копирсайтеся у суп?, я вже друге насипала. Час ?де, треба ще поспати хоч годинку, зимовий день короткий, скоро стемн??, будемо крутити д?аф?льм на ст?нку, поки по вас прийдуть.
- А какао п?сля сну? - пита? щокаста Катя.
- Буде вам ? какао! - см??ться Наталя.

П?сля об?ду д?ти миють руки ? неохоче йдуть до к?мнати, де вже п?дготовлен? ?хн? спальн? м?сця - Кат? на диван?, Маш? на розкладному кр?сл?, а Миколц? - на розкладушц?. Д?вчатка складають плаття ? колготи на ст?льцях, вкладаються, а Миколка, накульгуючи, поверта?ться на кухню ? пригорта?ться до мами, котра ми? посуд.
- Мамусю, я тебе так люблю. Ти у мене найкраща!
- ? я тебе люблю, синочку, - нахиля?ться ? ц?лу? його темну кучеряву гол?вку мати, м?цно зажмуривши оч?, щоб не накотили знову сльози, - Це ти у мене найкращий! Б?жи спати.
- Мамо, а у тебе ? проблеми?
- Тобто?
- Ну, проблеми ??
- А у кого ?х зараз нема?, любий?
- То купи соб? тампакс! - рад?сно каже Миколка, наче спов?щаючи матер? благу в?сть.
Наталя завмира? в?д неспод?ванки, не знаючи, що й в?дпов?сти на таку пораду.
- А чому саме тампакс? - стриму? вона см?х.
- Бо ск?льки вже раз?в по телев?зору казали - 'Тампакс вир?шить ус? ваш? проблеми!'
- Ой, мат?нко р?дна! - сплеску? руками Наталя ? таки витира? з очей сльози, але вже в?д см?ху, - Ти ще хрещен?й порадь, коли по Машу прийде, у не? на нов?й робот? теж проблем вистача?! А чи не час тоб? спати, сонечко?
- Добре, пораджу, - каже дов?рливий Миколка, чмока? маму у руку, що гладить його по голов?, розверта?ться ? йде вкладатись.

Увечер?, ч?пляючи над диваном б?лий клейончастий екран для перегляду д?аф?льм?в, Наталя бачить на шпалерах намальований помадою хрест.
- Так, п?онери, це що таке?! - суворо пита? вона малих, що вс?лися в оч?куванн? сеансу.
- Та то так: - в?дпов?да? Маша, в?дводячи погляд на люстру.
- А детальн?ше можна? Миколо, що за хрест, ? хто дозволив брати мою помаду?
- Ми б?льше не будемо, опуска? оч? Миколка.
- Спод?ваюсь, бо ремонту я не планую, але дуже хочу знати, нав?що ви над диваном хреста намалювали, а, чортенята?
- Ми грались у л?карню 'Червоний хрест', - неохоче каже Миколка.
- Яку-яку л?карню?! - перепиту? Наталя.
- Л?карню 'Червоний хрест!' - вигуку? Катя, - Там Мар?я народила Бето, а пот?м втратила пам'ять! Ви що, телев?зор не дивитесь?!
- Мат?нко р?дна! - сплеску? в долон? Наталя, усв?домивши безумовний авторитет червоного пластмасового ящика.


***
- Антоне, вже п'ята, вста?мо! Бо знову можем не встигнути.
- Зараз-зараз. Холодно як.. Бррр:
- Давай, одягайся. Я поб?жу чайник поставлю, якщо хочеш.
- Хот?в би, та н?коли. Може, краще термос зробиш?
- ? що - будемо пити там на вулиц? на сн?гу, а вс? дивитимуться?
- Можна у п?д'?зд? сус?днього будинку.
?рина хмикнула, а Антон, натягуючи брюки на спортивн? штани, ображено бубон?в:
- ? чого ти хмика?ш? Ти зроби, а там вже видно буде, чи згодиться.
- Добре-добре, зараз. Темно як на двор?, ? коли вже ця зима мине?
- Ти одягайся хутч?ш, та рукавиц? бери ? шарф, бо закоцюбнеш, як минулого разу.

?рина, вже одягнена, повернулась в?д дверей, ще раз глянула на Машу, п?д?ткнула ?й ковдру ? тихенько прикрила двер?. Вони йшли, п?днявши ком?ри ? засунувши руки в кишен?, в?двертаючись в?д в?тру. На руц? у Антона подзеленькували у торбинц?, пошит?й з цупко? тканини, два двол?трових сло?ки, а у ?рини - невеличка торбинка, в н?й загорнутий у рушник китайський л?тровий термос.
За два квартали п?д л?хтарем тупали так? сам? припорошен? сн?гом люди, а до них наближались ?з р?зних бок?в поодинок? чорн? ф?гури, або пари людей, теж подзенькуючи скляним або зал?зним посудом. Десь п?сля шести годин мала при?хати колгоспна цистерна, з яко? продавали по два л?три молока на одну особу. Якщо черга була завелика, або машина зап?знювалась, Антон, поглядаючи на годинник, нервував, бо стояти в?н м?г лише до семи, п?сля - залишав ?рину, втративши два л?три молока, ? б?г додому - збиратись на роботу, одягатись, сн?дати, пакувати у портфель невеличк? сло?ки п?д пластмасовими кришечками з ?жею на день, котр? заготовляла йому ?рина, ? штурмував тролейбус. ?рина лишалась п?д л?хтарем до перемоги, бо нав?ть два л?три - це вже щось, хоча чотири були кращ? тим, що наступна екзекуц?я п?д засн?женим л?хтарем в?дкладалась на к?лька дн?в. В?к би вона не бачила того молока, ще й за таких умов, але коли в с?м'? дитина - куди ти без нього?
?рин? на роботу було на десять, але треба ?ще розбудити та одягнути Машу, з?братись сам?й, доправити дитину за три зупинки до Натал?, а пот?м ?ще хвилин сорок двома тролейбусами ?хати до роботи. Кума ледве виживала з Миколкою на др?бн? п?дроб?тки та невелику пенс?ю за пок?йного ?горя, котрий чорнобильцем не вважався, ? н?яких п?льг родин? не було. ?рина залишила школу ? влаштувалась вести д?лов? та бухгалтерськ? папери у нов?й виробнич?й структур? - кооператив?. Зарплатня непогана, але робочий день став ненормованим, служба Антона теж не дуже сп?впадала з граф?ком дитсадка - його 'халтури' в науково-досл?дному ?нститут? були непередбачуван?. ? ?рина вговорила куму гляд?ти ? Машу, обумовивши потижневу оплату. Пот?м до двох малих додалася ще Катя, дочка журнал?стки, ? вийшов м?н? садочок. Наталя справлялась, за домовлен?стю продукти батьки купували сам?, а господиня готувала, розважала, виховувала та чомусь навчала д?тей.
Але щось ця зима затяглася, була холодна ? повна деф?цит?в, депресивно-неск?нчена. Ц?ни росли, д?ти хвор?ли, л?карнян? листи ? в школ? визнавали неохоче, а вже у кооперативах ? чути про них не хот?ли. Робота та черги точили сили, здавалось, от-от - ? силам к?нець, а весна не настане н?коли.

- То чай питимемо, чи як? - спитав тихо Антон, нахилившись до ?рини, що притупувала, п?днявши плеч?, засунувши руки в кишен?, ? розглядала сл?ди сво?х н?г на сн?гу.
- На, - простягнула вона торбинку чолов?ков?.
- Н?, он в?дкритий п?д'?зд, давай попередимо, що через п'ять хвилин повернемось, ? чкурнем туди?
?рина знизала плечима, ?й хот?лось до тепла, кудись сховатись в?д в?тру, в?д ус?х цих проблем, в?д нормованого продажу продукт?в, росту ц?н, деф?цит?в, дитячих хвороб ? в?чно? утоми, хот?лося кудись у сво? дитинство, де було тепло ? безтурботно, де були п?онерськ? табори, а в магазин? завжди було молоко - або розливне, або у трикутних пакетах, а також морозиво на паличц? 'Каштан' по двадцять в?с?м коп?йок, по двадцять дв? 'Ки?вське', теж в шоколад?, по дев'ятнадцять у вафельному стаканчику, ? по дев'ять фруктове, що розтанувши ставало калюжкою прозоро? рожево? р?дини з маленькими полуничними к?сточками. Н?, про морозиво не треба, зуби ? так клацають, ще й голова болить. Хоч би не захвор?ти, бо ? л?к?в чортма в аптеках, все вишукують для Маш? через знайомих та втридорога.
- ?ро, ти наче спиш на ногах, я вже попередив бабусю, ход?мо, схова?мось у п?д'?зд?, ковтнемо 'по маленьк?й' - Антон засм?явся, але ?рина йшла, як ув? сн?. ? темна о шост?й ранку зимова вулиця, ? цей чужий будинок здавалися ?й дурним сном, якого можна позбутись, лише прокинувшись. Вона добре усв?домлювала, що це ?й сниться, ? треба лише промовити якесь слово, якийсь пароль, ? все пропаде, а пот?м вона скаже - 'Куди н?ч, туди ? сон!'
- Тримайся за батарею, вона на диво тепла, ? як не розмерзлася при незакритих дверях? Давай вже термос!
?рина простягла Антонов? торбинку, але та з?слизнула з в'язано? рукавиц? ?, приглушено дзенькнувши, впала додолу. У нап?втемряв? вони побачили, як з поп?д горбочка тканини розт?ка?ться калюжа чаю, над якою пов?льно, мов у к?но, п?дн?ма?ться пара.
- ?ро, ну ти вже зовс?м н?яка, мало, що ми тепер без чаю, так де ж ти зараз колбу запасну д?станеш?!
? тут ?рина, наче прокинувшись, п?дняла оч? на Антона, пот?м глянула на торбинку в калюж? ? почала топтати зал?зний саркофаг померло? колби - одн??ю ногою, пот?м другою, гн?вно, без сл?в, як ?нколи, сердячись тупала ногами Маша. Антон дивився на дружину мовчки, бо такого не бачив н?коли - зазвичай вона мала довол? р?вний характер. Ото вже, мабуть, накип?ло.
Зак?нчивши св?й мовчазний танок, ?рина повернулася обличчям до високо п?дв?шено? на крюках чавунно? батаре?, вчепилась у не? обома руками, притулилася лобом до теплого металу ? тихо завила:


***
- Доброго дня! ?рину можна почути?
- Це я, а хто говорить?
- В?таю з днем народження Маш?! Ш?сть рок?в - сол?дний в?к!
- Дякую. А хто це? Я щось не вп?знала.
- Це Св?тлана. Ти колись мен? св?й телефон записала на обгортц? в?д печива!
- Ну: ну, ти да?ш! Та х?ба ж можна так зникати?! То на р?к, то ще на п'ять! Св?тланко, я така рада знов тебе чути! Мала того разу висмикнула пров?д з розетки, а ти не зателефонувала б?льше. А ну, кажи б?гом номер! От вже дивна людина!
Тримаючи плечем слухавку б?ля вуха, ?рина потяглася до записника, взяла ол?вець, а сама подумала, що дивна ця Св?тлана - якщо не хоче сп?лкуватись, то нав?що телефону?, а якщо хоче, то чому телефону? так р?дко? Хоча, колись пережите разом залишилось у пам'ят? на все життя, ? в ц? дн? щороку, мабуть, прокручу?ться чорно-б?лим роликом у кожно? з учасниць под?й. Хоч ? ?ншого з тих п?р трапилось немало.
- Записую! Тепер не втечеш! Треба зустр?тись, познайомили б малих.
- Добре, побачимось! - в?дпов?ла Св?тлана та продиктувала номер, - У вас, мабуть, знову гост?? Я заважаю?
- Та н?, сидимо по-с?мейному, нас тро? та кума з синочком. У нього завтра день народження, як ? у тво?? Олес?. Д?ти казяться, а ми вже так, по-старечому, телев?зор дивимось, - засм?ялась ?рина, - Давай зустр?немось? При?зд?ть до нас, а? Як у тебе граф?к? Працю?ш? Чим ти взагал? займа?шся?
- Та: працюю, - якось не конкретно в?дпов?ла Св?тлана, ? ?рина знов в?дчула вагання в ?? голос?.
В двер? подзвонили, Маша пов?домила, що прийшла поштарка з телеграмою, сл?дом за нею з'явилися сус?ди - теж прив?тати, ? ?рина мусила розпрощатися з? Св?тланою.
- Св?тланко, я тоб? зателефоную, поговоримо довше, бачиш, який день - одна метушня, але тепер не схова?шся! Я тебе знайду! Об?ймаю! Ц?луй малу!


***
- Антоне, це не д?ло! Пити може кожен, в кого вистачить здоров'я та грошей. Але це на вир?шу? проблеми! До чого ти котишся?
- ?ро, в?дчепись. Ти не зрозум??ш. Все, що я робив ст?льки рок?в - коту п?д хв?ст. То поскорочували штат, то розформували в?дд?л, то не платили п?вроку. Таке приниження: Люди - кандидати наук, що там кандидати! Професори не мають, на що прогодуватись. Н?кому не потр?бна наука, н?кому не потр?бн? виробничники. Люди живуть т?льки тим, що тягнуть торби з Польщ?, Туреччини, Ем?рат?в та перепродають чуже на базарах. Я не для того вчився! - гупнув в?н кулаком по столу, а пот?м, наче сам злякавшись цього н?чного грюкоту, об?перся л?ктями об ст?л, взяв важку голову в руки ? завмер.
- ?ди, Антоне, спати. Будемо зранку думати, що робити.
- Думай-думай. Ти ж розумна! А я в тебе дурненький, такий соб? телепень ?з вченим ступенем:
- Зна?ш що, любий м?й! - гн?вно розвернулася до кухн? ?рина, котра вже попрямувала було до ванно?, - Я теж колись мр?яла д?тей учити, або перекладачем працювати, по р?зних кра?нах ?здити, а сиджу ? колупаюся у чужих паперах з ранку до ноч?, ? чогось нового навчаюсь, ? граф?к у мене ненормований, бо там грош? платять щом?сяця, а ?сти ми ще не розучилися. А чому б мен? теж було не запити з горя, коли зарплатня складала двадцять п'ять долар?в на м?сяць, та плюс ще п'ять за класне кер?вництво, а в?дпов?дальност? ? мороки море?! Хто перший продав за грош? сво? мр??, бо ?сти треба було?
- А як же! Я так ? знав, що ти мен? шматком хл?ба дор?катимеш! Б?знесменша!
- Я не б?знесменша! Я - мати. Звичайно, можна сид?ти перед стаканом ? розсусолювати про покликання та мр??, про державу, що нас зрадила, коли проторена нею кол?я уперлась в н?що, можна мр?яти податись до Британсько? королеви у п?ддан?, або п?ти у якусь нову рел?г?ю ? зайнятися медитац?ями, але д?тям не поясниш, що зам?сть вечер? краще уявити соб? курку! Треба п?дняти задницю ? щось робити, Антоне! - вона стукнула долонею по одв?рку ? сама злякалась свого тону.
Антон п?дняв голову ? мовчки дивився на дружину, не вп?знаючи ?? в ц?й р?шучост?.
- Ти ж не такий був, я ж тебе не перший р?к знаю, ну, важко, мутно все, не видно дороги, але треба йти, щось робити, щоб не лежати у багнюц?, ? щоб не йшли по тоб?. В так? часи нема? погано? роботи. Або робота ?, ? це добре, або ?? нема?! Думала, завтра поговоримо, але вже, пробач, вирвалося, - ?рина п?д?йшла, поклала руку чолов?ков? на плече, постояла так хвилинку, в?н не ворухнувся, поц?лувала його по-материнськи у мак?вку ? п?шла до ванно? прати Машин? колготи, що другий день кисли в тазу.

Вранц? ?рина з?брала Машу ? рушила з нею за звичайним маршрутом до куми, а дал? сама двома тролейбусами на роботу - Антон зробив вигляд, що спить. П?сля зв?льнення в?н мав багато часу на роздуми про життя, але мало було з того толку.

- ?ро, я не знаю, що з цього вийде, - сказав в?н увечер? дружин?, дивлячись кудись за в?кно - Я домовився з Петровичем - в?н сто?ть на Республ?канському стад?он? на базар?, казав, хтось там зв?льнився, ? його хазя?н шука? продавця. ?здити по св?ту з м?шками я не хочу, може, ? так щось зароблю, спробую. Вони привозитимуть джинси, куртки, а ми з Петровичем продаватимемо: От вже не думав, що для цього вчився. Та там таких, кажуть, багато, - не чекаючи в?дпов?д?, в?н взяв цигарки ? п?шов у коридор до л?фта покурити.
- Ну, хоч так, все ж при д?л?, - з?тхнула усл?д ?рина.


***
- Он, дивись, Машо, мама ?де в?д тролейбуса, - каже Наталя, ? Маша з?скаку? з гойдалки, що на майданчику б?ля будинку, миттю перелазить через парканчик, щоб не б?гти до виходу, ? летить по трав?, розкинувши руки:
- Мааааа!
?рина ставить б?ля стежки повну сумку, прис?да?, об?йма? дочку, Маша, щебече новини дня. П?дходять ? в?таються Наталя з Миколкою та Катею, ? вся компан?я поверта?ться на майданчик.
- Смачненького принесла? - пита? Маша, а Миколка ? Катя нишком поглядають на пузату сумку, що зайняла м?сце на лавц?.
- Та по дороз? за?ць якийсь пакунок вам передав, але вел?в на вулиц? у брудн? руки не давати, - посм?ха?ться ?рина, - А ви давно вже гуля?те? - поверта?ться вона до Натал?.
- Та давненько, а по Катю щось не йдуть, - дивиться на годинник Наталя, - може додому п?дн?мемось, розберемось ?з закупами?
- Додому! Додому! - вигукують д?ти ? стрибають коло лавочки, на яку б?ля сумки вс?лася утомлена ?рина, Миколка теж пристрибу?, правда, на одн?й ноз?, тримаючись за парканчик.
- Ну, ход?мо, - погоджу?ться вона, ? вся команда руша? до п?д'?зду, набива?ться у л?фт ? ?де вгору.
У л?фт? темно. Там було темно завжди, принаймн?, на пам'ят? д?тей. ? треба натиснути потр?бну кнопку до того, як зачиняться двер?, або точно знати навпомацки, де вона - кнопка твого поверху.

Поки д?ти п'ють чай з маковим рулетом 'в?д зайчика', ж?нки розбирають продукти ?з сумки. Наб?р скромний, але, додавши рук та фантаз??, можна щось приготувати та розтягнути меню на дек?лька дн?в.
- Господи! А гречка зв?дки?! - диву?ться Наталя.
- Колега при?хала з Москви, добра ж?нка, приймала замовлення. Наш? просили розчинно? кави, а я подумала - та б?с ?з нею, от якби гречки привезла.
- Скажи, ?рино, як? д?ла, десь же вона росте, може, ? у нас тут, а купити не можна? А там краще з продуктами, кажуть?
- Ну, звичайно. То ж столиця. Правда, ? ми не село, колись не задумувались про р?зницю. За новою роботою з грошима у мене стало краще, так Антон без зарплатн? сид?в, але що грош?, коли н?чого не купити?
- Ой, а мен? сьогодн? одна бабуся розказувала на майданчику, що вистояла страшну чергу за куркою, зате онук на три дн? забезпечений шикарним меню: шийка куряча фарширована гречкою, котлетки з курячо? грудинки, варенички з перемеленого потроху та шкурки, ?ще супчик ?з крильцями та н?жками.
- Бабуся, напевне, ?врейська? - посм?ха?ться ?рина.
- Так, а ти зв?дки зна?ш? - диву?ться кума.
- То хто ж ?ще вм?? так готувати та так бавити онук?в, як не ?врейськ? бабус??! - зводить руки до неба ?рина, - Онуки - це ж ?хн?й найдорожчий кап?тал!
Ж?нки посм?хаються, прекрасно розум?ючи, що для них власн? мал? теж найдорожче, як би важко не було. Все минеться, а д?ти - святе.

- Ой, Наталю, я ж забула з тобою порадитись! Пам'ята?ш, якось мен? п?дкинули роботу з кл?н?ки - перекладати з французько? мови ?нструкц?? до л?к?в? Ну, повна коробка була упаковок з п?гулками, 'платили' тими самими п?гулками та разовими шприцами - гуман?тарна допомога чорнобильцям в?д французьких пожежник?в, пригаду?ш?
- Так, було таке, ? нам перепало пам'ятаю. То й що?
- Так сьогодн? зателефонували мен? на роботу з л?карн?, кажуть - через дв? доби знов при?дуть, просили допомогти з перекладом, але вже не з л?ками, треба з ними два дн? по?здити по област?, допомогти розвезти одяг, продукти, л?ки по с?льським школам та л?карням, там же, сама зна?ш, ще скрутн?ше, н?ж тут.
- Ну, то й що ти?
- Та я б з рад?стю, але по-перше, треба з роботи в?дпрошуватись, а по-друге - ?нструкц?? ночами з? словником перекладати, то одне, а так наживу з людьми, я ? не знаю: Це ж у мене друга мова ? не в ходу, чи зможу, ск?льки вже рок?в п?сля ?нституту?
- Та погоджуйся, якщо в?дпустять! Що ти, як б?лка у колес?, все одне й те саме, б?гом ? б?гом, хоч на нових людей подивишся, посп?лку?шся, розкажеш тод? мен?, як? вони - жив? французи, - об?йняла ?рину Наталя, - Мене б хоч здалеку пустили на тих людей подивитися - ?дуть хто зна зв?дки, везуть, що з?брали: Треба ?м наше горе? Погоджуйся ? не думай! Де не зможеш французькою, англ?йською викрутишся!

- Мамо, мамо! Дивись, що ми намалювали! - Маша простяга? матер? клаптик б?ло? тканини розм?ром ?з альбомний листок, а на ньому аквареллю намальована ваза ?з кв?тами.
- Ой, як гарно! Це хто ж тебе навчив?
- Це тьотя Наталя! Ми вс? малювали кв?ти, а вона нам допомагала. Вона зна?ш, як ум??! - Маша т?ка?, а через хвилину поверта?ться ? виклада? на клейонц? кухонного столу малюнки Миколки, Кат? ? два упевнено зроблен? на волог?й тканин? натюрморти 'в?д виховательки'.
- Н?чого соб?! Наталко, так ти в нас талант?! Ти десь училась, чи самородок? - не прихову? здивування ?рина.
- Та н?, т?льки мр?яла учитись. Так, сама, як рука поведе. Простирадло геть протерлося, то я пошила з нього наволочку, а решту пор?зала на клапт?, от розважалися ?з д?тьми малюванням, треба ж ?х чимось зайняти, - зн?тилась в?д похвали ж?нка.

Через два дн? п?д веч?р до Натал? зателефонувала схвильована ?рина ? швидко-швидко видала купу ?нформац??:
- Наталочко, виручай! Ми т?льки повернулись у м?сто, люди третю добу в дороз?, ?хали майже без зупинок, м?няли один одного за кермом, спали на тюках ?з одягом, а з ранку я з ними по селах ?жджу. Нас там у школ? погодували об?дом, а тут вони, виявля?ться н? з ким не домовились про ноч?влю. То розбира?мо ?х по домах до себе, хай вже вибачають наш комфорт, але хоч помиються. Ми з Антоном беремо одне подружжя у другу к?мнату, ще дво? чолов?к?в мають тут у м?ст? знайомих, а один 'н?чийний' залишився, не в л?карн? ж йому ночувати? Не в?зьмеш на одну н?ч до себе? Чудовий дядечко, пристойний, немолодий, в окулярах, зморений такий, що ч?плятись не буде, - гигикнула ?рина, - А я по Машу за?ду, його привезу, а вранц? навпаки - пом?няю його на Машу, га?
Наталя отороп?ла в?д тако? неспод?ванки, озирнулась навкруги по квартир?, побачила себе у дзеркал? шафи - щойно в?д плити, у фартуху, ?з волоссям, сколотим на потилиц?, а на поличц? серванту - фото б?ля фонтану на Хрещатику, останн? фото вс??ю с?м'?ю. Вона мовчала.
- Кумцю! Не мовчи, кажи вже щось, як н?, то буду телефонувати ще комусь, може мо? сус?ди його приймуть. Але ж ти сама казала 'хоч би здалечку на них подивитись' - а тут тоб? живий француз у хату, а ти пруча?шся! А?
- Ну, давай, - видихнула Наталя ? поправила пасмо волосся з лоба.

#2345#
 
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100 Rambler's Top100   Poetical world of Terenty
 


Возможности аппаратной косметологии | Надежные аккумуляторы от ведущих производителей | Химический пилинг для увядающей кожи