Предыдущая   На главную   Содержание   Следующая
 
В?ТРАЖ?
 
http://avtura.com.ua/book/409/

1
Пол?на наперед розрахувалась за два м?сяц? оренди й зачинила двер? за господарем квартири. Вона об?йшла свою вал?зу, переступила через два целофанових пакети з похапцем складеними речами та вв?йшла до кухн?, яка через широкий пролом у ст?н? перет?кала в к?мнату - ?мпров?зоване 'студ?о'.
Квартира в?ддзеркалювала ?ство хазя?на, що вир?шив укотре сховатись в?д холодно? м?сцево? зими у п?вденних широтах, подорожуючи з однодумцями вздовж узбережжя ?нд??. В?н був ? справд? дивний, але зовс?м не дурний. З тих, що сам? не напружуються, але й ?нших не напружують.
Умови оренди цього неординарного житла були прийнятн? - плата пом?рна, терм?н - три-чотири м?сяц?, вимог до квартирантки н?яких, х?ба що - штук зо сто кактус?в мешкали на п?дв?конн? та полицях упоперек в?кна. До них додавалася роздрукована необтяжлива ?нструкц?я по догляду.
Особист? реч? хазя?на та його подружки було тимчасово запхано до право? половини шафи та на антресол?. В кутку к?мнати на п?длоз? лежав сучасний товстий майже квадратний матрац. Його покривала ковдра, аматорськи зшита з р?знокольорових клапт?в. В ?ншому кутку на стол? мешкав старенький хазяйський комп'ютер ?з доступом до ?нтернету, яким Пол?н? дозволено було користуватись за умови оплати вс?х квитанц?й. То був великий плюс, бо першим питанням по пере?зд? було саме це - 'Як тепер жити ? працювати без компа?'
.
Перев?ривши обидв? сво? поштов? скриньки, Пол?на не знайшла там н?чого, кр?м надокучливо? реклами. Вона примружила оч?, завмерла, втупилась у крапку на екран?, в?дганяючи в?д себе думки про того, в?д кого вол?ла б отримати листа. Одержати, а пот?м стисло й однозначно в?дпов?сти, що под?бно? п?длоти не пробачить н?коли.
.
За ?нших обставин вона б почала прибирати це помешкання. Видра?ла би плиту з? сл?дами розбризкано? ол?? та кави, що залила конфорку. Терла б стар? кахл?, забризкан? жиром, мийку, руду ванну та ун?таз, тр?пала б строкат? килимки, плетен? товстим гачком з ганч?р'я, - певно витвори т??? само? майстрин?, котра шила ковдру. Може, заразом вимила б в?кна та п?дв?коння, закопчену кухонну люстру, схожу на перекинуту салатницю, повикидала б цукерки-льодяники, що злиплися в п?ал? на стол?, та бляшанки з-п?д розчинно? кави з? старими недопалками. Але зараз на все це у Пол?ни не було сил. Не було н? сил, н? бажання нав?ть роз?брати свою похапцем складену вал?зу.
Вона повернулась до коридору, пов?сила на гачок б?ля дверей куртку, зняла чоб?тки й знов через кухню пройшла до к?мнати, бо справжн?й вх?д туди було загороджено в коридор? шафою. Ще раз перев?рила пошту - н?чого.
Сутен?ло. Не вимикаючи комп'ютер, Пол?на побрела до квадратного матрацу, заширокого для одн??? тенд?тно? ж?нки, ? завмерла в?д думки про схож?сть аби з чого та аби як зшито? ковдри з ?? власним життям.
Як була, у светр? та джинсах, вона безсило лягла на матрац ? загорнулась у ковдру, ?з подивом виявивши з? споду не розтр?пан? шви, а пристрочену синю цупку п?дкладку, що приховувала огр?хи та надавала м?цност? всьому дивакуватому виробу. Це було останн?, що заф?ксував ?? втомлений мозок, поринаючи в сон, як у провалля.

@@@
Тоб?, зв?сно, до лампочки, тоб? наплювати, що я трет?й день не виходжу з дому нав?ть по хл?б. ?сти не хочеться. Треба б купити яко?сь х?м?? та видра?ти мою нову печеру. Але на це плювати мен?. Поки що.
Я п'ю ?хн?й чай ? нав?ть варила спагетт? на брудн?й плит? у каструл? з одламаною ручкою. Правда, ?сти ?х не хот?лося. Я запхала в себе к?лька тих черв'як?в, спостер?гаючи, як вони всмоктуються до рота, наче в дитинств?. Але тод? я в?дчувала ?хн?й смак, а зараз н?. Може тому, що не знайшлося масла, а може, мен? просто зараз н?чого не смаку?, нав?ть, якщо б це був великий бутер з червоною ?крою на св?жому батон?.
То скажи - нав?що мен? вставати, одягатись та йти у дощову ос?нь по ?жу, яка мен? огидна, чи по 'Доместос', яким нема? сил скористатись за призначенням?
Зв?сно, все це тоб? до лампочки, бо ти нав?ть не уявля?ш, як це - вр?затись на повному ходу сво?ю щасливою посм?шкою в брудну ст?ну. ? втратити твердь п?д ногами. А заразом ? в?ру в людей. Тоб? до лампочки. ? це можна зрозум?ти. Ще тиждень тому я сама вважала, що живу в щасливому м?ст? серед щасливих людей.

@@@
Н?чого соб? новини:
Я би з рад?стю при?хав тебе побачити. ? прив?з би ?кри, щоб зробити тоб? великий св?жий бутер, ? вислухав би твою ?стор?ю про брудну ст?ну: Може, нав?ть видра?в би ту засрану плиту, щоб зварити на н?й св?жо? кави, але:
Але я зараз в ?ншому м?ст?, в ?нш?й кра?н?, на ?ншому континент?, дивлюся на ?д?отськ? пальми й чекаю команди лет?ти, куди скажуть. Нажаль, не додому, це точно.
Та якщо тоб? накип?ло, можеш розпов?сти мен? все. Правда, я не певен, що зможу давати поради. Та й навряд ти ?х слухатимеш. Але ?нколи досить виговоритись, щоб полегшало.
А ?сти таки треба!

@@@
Дякую.
Знаю-знаю. Треба.
Теоретично знаю купу способ?в виводу ж?нки з депрес??. Наприклад, сходити в соляр?й, п?дстригтися, пофарбувати волосся, зробити ман?кюр, пед?кюр, накупити нового шмаття, утнути одноразовий терапевтичний секс ?з незнайомцем, щоб зм?нити полярн?сть адренал?ну з м?нусу на плюс, але: але для того треба спочатку вийти з хати.
А ти, мабуть, серед пальм забув, яким мерзенним бува? тут листопад.
Н?нащонема?сил.

@@@
А подруги в тебе ??
Хай би зайшли ?з пляшкою вина, чи що ви там п'?те? Прийдуть, розкажуть, що вс? мужики - невиправн? козли, наведуть приклади з життя, ? стане легше в?д розум?ння, що твоя проблема - не ексклюзивна, а типова, ? що в?д цього не вмирають.

@@@
А чому ти вир?шив, що це особисте? А може, у мене кар'?рний даун?

@@@
Ееее, д?вчинко!
На льоту посм?шкою у високу брудну ст?ну, а пот?м у пр?рву липко? байдужост? до життя - це бува? виключно в?д отих козл?в  чи .
Хоча: Може, я й помиляюсь.

@@@
Не помиля?шся.
П?ду я прийму душ, а пот?м пошукаю по шухлядах кави.
Сплю по двадцять годин на добу. Невже так компенсую т? три доби без сну?
Час повертатись до роботи, ? терм?н ?? виконання, ? комп, ? голова, та нема? сил.
А ще пост?йно, як порошина в оц?, плава? в голов? питання - а кому сьогодн? потр?бен отой м?й переклад Франсуази Саган укра?нською? ? до кризи не дуже читали, а тепер ? погот?в.

@@@
Досить ? того, що ця робота потр?бна тоб?, як хв?ст мотузки серед хвиль, щоб ухопитись за не? та п?дтягнутись на корабель, з якого тебе змило.

@@@
Ум??ш ти:
Хв?ст мотузки?
А що я не бачила на тому 'Титан?ку'? 

@@@
В?дл?таю до Коре?. За три дн? повернуся. Пот?м можу знайти в ящику:
А) ессе 'Вс? мужики:'
Б) слоган 'Ти теж:'
В) переклад Саган, щоб долучити мене на чужин? до св?тово? класики р?дною мовою
Г) розпов?дь про те, як ти ходила до соляр?ю 

@@@
З яко?сь недавньо? мит? мен? вже не хочеться виправдовувати оч?кування чолов?к?в. Тому вар?анти 'А'-'Г' поступаються вар?анту 'Д' - плестиму дурниц?. 

***
Р?к Московсько? ол?мп?ади.
Маленька д?вчинка в панамц? та кв?тчастих трусиках притиска? до себе гумового ол?мп?йського ведмедика з кольоровими к?льцями на пузику, доходить до паркану в кутку двору, озира?ться довкола, заверта? за старий кущ бузку, зупиня?ться в трав? споришу та шепоче ведмежат?:
- Я тоб? покажу м?й секрет. Його н?хто не бачив. Бо секрети показують друзям. А я ?х не маю, - вона прис?да?, ще раз озира?ться, обережно розгр?ба? пальцями п?сок м?ж пасмами трави ? бачить, як виблиску? скельце. Д?вчинка на мить завмира?, поверта? ведмедика очима до секрету та поясню?:
- Ось, бачиш? Там, на пелюстках соняшника, мо? скарби - бурштинова намистина, я ?? знайшла на вулиц?, коли ми з бабусею ходили до аптеки, ось начищен? до блиску три коп?йки, фантик в?д московсько? цукерки, тато прив?з ?х разом з тобою, але в?д них лишились сам? обгортки, а ти ц?л?с?нький. ? найголовн?ше - маленький блискучий ?удзик ?з з?ркою, - д?вчинка ще раз озирнулась, - Я його вкрала! Ти т?льки не видай! Я в?дкрутила його з зелено? сорочки сус?дчиного сина. В?н дорослий. Солдат! При?хав у в?дпустку, ? ми з бабусею ходили до т?тки В?ри на вечерю. А пот?м Юрко п?шов гуляти з друзями, а т?тка В?ра сказала бабус?, що сина чека? з арм?? д?вчина: Зв?сно, в?н же дорослий ? такий гарний. А я хто? Мала. В?н так ? сказав: 'Ну, мала, ти й виросла! Удв?ч? виросла за р?к!' Вхопив мене ? п?дкинув до стел?. У мене? аж серце завмерло. Я думаю, якщо за кожен р?к я виростатиму вдв?ч?: Поки бабуся допомагала т?тц? В?р? мити посуд, я блукала к?мнатами ? побачила на ст?льц? ту зелену сорочку, - д?вчинка з?тхнула, - ? я в?дкрутила з рукава оцей ?удзик. Ось. Отакий секрет. Кому, кр?м тебе, я можу його розказати?
Раптом з кухонного в?кна приватного будиночка вигляда? старенька добра-добра бабуся ? кричить:
- Pauline! Ou es-tu, ma petite? Il est temps de diner! (Пол?но! Ти де, моя маленька? ?ди-но, вже час об?дати!)
Д?вчинка здрига?ться, кладе ведмедика на землю, швидко загр?ба? св?й скарб, приклада? вказ?вний палець до губ, нагадуючи другу про та?мницю, хапа? його ?, притиснувши до грудей, мчить додому об?дати.

@@@
Продовжую плести дурниц?.
Черн?г?в - не таке вже мале м?сто, можна б ? жити. Але молодих ваблять перспективи. Та й бабуся, старенька добра бабуся Н?коль, мр?яла, щоб д?вчинка зак?нчила ?нститут ?ноземних мов ? додала до домашньо? французько? та шк?льно? англ?йсько? ще пару-тр?йку мов, бо це завжди прогоду?. Д?вчинка й сама була не проти, хоча трохи лякало нове життя у великому м?ст?, та дуже шкода було залишати бабусю саму. Т?тка В?ра об?цяла там приглядати за нею та допомагати. Юрко з дружиною теж. В?н уже був зовс?м дорослим, одруженим поважним батьком с?мейства. Так ? не здогадався, хто спер тод? його ?удзика. 
Бабуся благословила на нове життя, а б?льше д?вчинц? радитись було н? з ким. Коли ?й було всього два роки, мати померла в?д невдалого л?кування пневмон?? на станц?? Тинда, де вони зустр?лися й одружились ?з батьком, що по?хав туди на призов батьк?вщини будувати Байкало-Амурську маг?страль. Поховавши дружину, батько прив?з Пол?нку до сво?? матер?, а сам повернувся, бо був в?дпов?дальним яко?сь ланки тунелебуд?вник?в. Присилав грошей. Зр?дка телефонував. Через пару рок?в при?хав ще раз через Москву з отим ведмедиком. Пов?домив, що одружився, але доньку забрати поки що не може. Бабуся нав?ть зрад?ла, бо ?накше ?? власне життя зовс?м би спорожн?ло без Пол?нки. А ще через якийсь час прийшло пов?домлення, що батько загинув в?д зсуву ?рунту в тунел?. На згадку про нього у мало? залишився у рот? присмак московсько? карамел? та гумовий ведмедик з п'ятьма к?льцями на пузику.
Батько обрав ? зробив свою долю сам. Не завдяки, а всупереч. В?н був ?диною п?зньою дитиною бабус?, пово?нним плодом кохання радянського лейтенанта та просто? французько? д?вчини, чи? шляхи дивом перетнулися навесн? сорок п'ятого у шпитал? Червоного хреста.
Позбавивши молодого лейтенанта здоров'я, в?йна наостанок подарувала йому велие кохання, якого в?н не зр?кся попри вс? пол?тичн? складнощ?, втрату партквитка, хрест на кар'?р? ? нав?ть заборону повернутись з дружиною на проживання до р?дного Лен?нграда. Вони ос?ли в Черн?гов?. У п'ятдесят другому народився син Серг?й, яким батько вт?шався лише п'ять рок?в, а пот?м в?йна жорстоко нагадала про себе осколком, що заворушився вноч? в його т?л?. 'Швидка' не встигла. Бабуся Н?коль б?льше зам?ж не вийшла, хоча була тод? ще зовс?м не бабуся, мала близько тридцяти рок?в.
Попри рос?йське пр?звище Серг?йка дражнили французом, це його дратувало, вдома в?н принципово в?дмовився говорити з мат?р'ю ?? р?дною мовою ? по-дитячому жорстоко шпиняв ?? за помилки в рос?йськ?й. Батьково? руки в с?м'? не було, а м'якого характеру матер? виявидлсь замало для впливу на норовливого хлопця, котрий вважав ?? винною в тому, що вони живуть не в р?дному батьковому П?тер?, де ветерана безумовно врятували б л?кар?, де б в?н, молодий оф?цер-орденоносець ? член парт??, неодм?нно зробив би кар'?ру, якби не оте недоречне кохання: Про це якось бубон?в безногий п'яничка у стар?й г?мнастерц?, що ремонтував взуття у сво?му рундучку на роз? двох вулиць, а Серг?йко чекав у дверях, доки той наб'? маленьк? металев? п?дковки на нов? шк?льн? черевики, щоб довше носилися.
Серг?йко не все розум?в з того бубон?ння, але вперто вважав мат?р винною в тому, що жив не там, не так, ? не з тими, в тому, що був не таким, як ?нш?. ? нав?ть у тому, що, овдов?вши, Н?коль не використала шансу, коли до не? виявляв прихильн?сть ки?вський журнал?ст, фронтовий товариш батька, котрий розшукав родину друга, правда, зап?зно.
Н?коль розум?ла, що в?дбувалось ?з сином, що в?н винуватив ?? в усьому, не замислюючись про те, що не будь ??, то ? його б не було. Бабуся Н?коль усе розум?ла. Та не виправдовувалась. Що б це зм?нило?
У р?дному м?стечку Кажарк на п?вденному заход? Франц?? вона, сирота, була вихована прийомною дитиною в с?м'? церковного орган?ста, у якого, кр?м не?, було ще дво? сво?х д?тей, молодших за Н?коль. Не сказати, щоб ?? ображали, але дитинство минуло в хатн?х та городн?х роботах, за шиттям, плетенням шкарпеток та рукавиць ? в молитвах. У в?йну, зак?нчивши курси сестер милосердя попри незадоволення мачухи, д?вчина покинула м?стечко разом з командою шпиталю Червоного хреста ? б?льше не повернулась.
В сво?му новому житт? Н?коль практично н?чого не розпов?дала про сво? дитинство та юн?сть, та н?хто й не розпитував. Зв?сно, снилися ?й р?дн? кра?, але думка шукати с?м'ю орган?ста та названих сестер була безглуздою. Це могло нашкодити синов?, як свого часу нашкодило чолов?ков?. Та й колишня рел?г?йна ?? с?м'я н?коли не зрозум?ла би втеч? до комун?стично? кра?ни ате?ст?в.
Сво?? рел?г?йност? Н?коль н?де ? н?як не виявляла, як ? взагал? мало розпов?дала про сво? ранн? роки. ? т?льки маленька Пол?нка, подарунок небес, що так неспод?вано наповнила ?? життя сенсом ? сердечним теплом, п?дслуховувала ?нколи увечер?, як бабуся шепоче: 'Au nom du Père, et du Fils, et du Saint-Esprit:' (В ?м'я Отця ? Сина ? Святого Духа...)
-----------------------
Ще не набридли тоб? мо? дурниц?? Як Корея?

@@@
Не набридли. Ц?каво пишеш.
З дому виходила?
Корея, як Корея.

@@@
З дому виходила. Купила хл?ба, ковбаси, пляшку вина ? яко?сь гидоти для миття дом?вки. Але скористалась лише вином та хл?бом. Перекладом не займалась. Не можу зосередитись. Подруг не запрошувала. Нема? у мене подруг. Була одна ще в ?нститут?, та десь зникла. Та то окрема ?стор?я. Може, колись розпов?м. Зараз не маю сил. Знову хочу спати. Зараз загорнуся в хазяйську чудернацьку ковдру, зшиту з картатих клапт?в тканини, та знову порину у царство сумного Морфея.

@@@
Гей, мала!
Пляшка вина на самот?, зв?сно, не крим?нал, але ти той: не зловживай! Хто ж це сам з собою п'?? Та й плиту не завадило б вимити. Вже майже тиждень, як захостилася у нов?й осел?. А ну - до роботи!
Почни з малого! А там, може, складеш себе до купи й в?зьмешся за переклад. Погано, що тоб? на роботу не треба щоранку ходити. Воно якось моб?л?зу?. Одягнутись, нафарбуватись. З людьми, хочеш, чи н?, але мусиш з?братися. А ти замкнулася, на вс?х образилась, колупа?ш пальцем вавку: А ну - мий плиту!!! ? в?кна! Ну, хоч на кухн?!

@@@
 Не забагато на себе береш? Розкомандувався:
Вимила. ? плиту. ? в?кно. Нажаль, не можу вислати фото. Коли ви?жджала з попереднього помешкання, розгепала св?й цифровик в тр?ски об п?длогу. Разом з ус?м тим, що нестерпно згадувати.

@@@
От ? молодчина!
А за переклад коли в?зьмешся?
Чув колись приказку - На в?йн? на застуду не хвор?ють!
Тобто, коли ? важлив? справи, або якийсь форсмажор - орган?зм моб?л?зу?ться. Х?ба у тебе нема? важливих ц?лей? Власних г?дних ц?лей, а не сопливих нар?кань, що життя - лайно, люди - сволота, а ти - нещасна жертва ?хньо? п?длоти та обставин?
Чекаю на текст, що вже ?.
? не пий сама. А краще - взагал? не пий!

@@@
Мен? й наодинц? з собою не нудно. Це швидше правило мого буття, н?ж виняток. Життя ще раз нагадало, що найнад?йн?ша опора людини всередин?, а не ззовн?.
А приказку цю я чула. Та у мене не застуда. У мене щось на кшталт контуз?? в мирний час. Чи ти хот?в сказати, що мен? не вистача? 'в?йни', щоб моб?л?зуватися?
Може-може:

@@@
Знайди когось, кому г?рше, н?ж тоб?.
У мене за дв? години вил?т до Н?карагуа. Небезпечний вантаж.
Якщо повернусь ? не знайду в ящику перекладений шмат роману, напишу сво?му шк?льному приятелю, щоб знайшов тв?й барл?г, прийшов ? надавав тоб? по дуп?!

@@@
Бабуся не хот?ла, щоб я жила в гуртожитку, бо вважала, що там одн? гульки, а не навчання. ? Юрков? знайом? кияни допомогли мен? зняти к?мнату в двок?мнатн?й квартир? у бабц?, котра не мала сво?х онук?в, а ?диний ?? син жив одинаком десь у Казахстан? та мало нею оп?кувався. То ж я щось платила за к?мнату, ? вс?м було добре - господин? коп?йчина, ? мен? близько до ?нституту. Через якийсь час до мене при?дналася Стефка. Катерина Петр?вна була не проти, бо грошей удвох ми платили трохи б?льше та все одно ц?лими днями пропадали в ?нститут? та по б?бл?отеках.
.
Стефка: Це окрема тема, великий ? не до к?нця ще усв?домлений розд?л мого життя: Початок дев'яностих - непрост? часи. Деф?цити, грош?-купони, що з'явилися тод? зам?сть радянських карбованц?в, зростання ц?н, ?нфляц?я, тисяч? та м?льйони, котрими ми розраховувались у крамницях: Як?сь с?р? часи, але ж то були наш? студентськ? роки, ? молод?сть та ц?леспрямован?сть укуп? з легковажн?стю брали гору над морем ?нших проблем.
На в?дм?ну в?д мене, випестувано? бабусею без розкошу, але в безумовн?й любов?, Стефка була третьою дитиною в с?м'? пом?тного начальника м?л?ц?? одного зах?дноукра?нського обласного центру. Вона виросла в достатку, мала батька, двох старших брат?в, затуркану господарством мат?р ? купу ?нших родич?в. Стефка була норовлива, жила за власними законами ? створювала чимало проблем родин?. Вона билася з хлопцями, як ?? брати, ходила на 'стр?ли' школа на школу, билася нав?ть ?з д?вчатами, палила цигарки, вм?ла пити вино ? не т?льки, пробувала курити коноплю, до зак?нчення школи вже мала бой-френда, якого послала п?д три чорти п?сля випускного, бо за ?? словами 'в?н був прим?тивний, хоч ? сексуальний', оголосила родин?, що до Львова вчитись не по?де, а ма? нам?р п?дкорити столицю, ? озвучила назву ?нституту, зор??нтувавши батька на пошуки корисних людей.
При цьому вона мала неабияк? зд?бност?, живий розум, прекрасну пам'ять, вчилася добре, перемагала на р?зних ол?мп?адах ? була одночасно горд?стю та ходячою проблемою школи. Батько, бувало, лупцював ?? за черговий 'зал?т', пот?м сам же 'в?дмазував' ? прикривав, сердився, лаявся, дор?кав матер? за погане виховання, а та махала рукою ? завжди казала одне - 'Ти ж, Васю, хот?в трьох син?в, от ? ма?ш!'
Проте, Стефка була симпатичною д?вчиною, не цуралася косметики й високих п?дбор?в, але ?м?дж ?? м?нявся, як погода. Вона жила, як хот?ла, здавалось, для не? не було н?чого неможливого, досить лише визначити мету. Так одного разу, десь через м?сяць п?сля початку навчання, вона вибрала мене. Просто п?д?йшла й спитала:
- Пол?нко, а твоя хазяйка не хоче заробляти трохи б?льше? Я би пере?хала до тебе. Бо гуртожиток - завелика с?м'я р?зномастих козл?в, мен? там не затишно. А квартиру зн?мати - батьки в ?стериц?, кажуть, що там буде притон чи бордель. Може, й прав?, - вона засм?ялась ? подивилась на мене, - Ти ж не проти мо?? компан???
Я була не проти. Хазяйка теж. За умови, що буде чисто й тихо. Наступного дня п?сля занять Стефка зб?гала в гуртожиток ? з'явилася у нас на пороз? з двома вал?зами в руках, двома косичками на голов? та геть без косметики. Вона прив?талась, познайомилась з хазяйкою ?, поставивши вал?зи, сказала:
- А у мене ? борошно та яблука, якщо дасте пару я?ць, я спечу б?скв?т, щоб в?дзначити мо? входини.
Старенька Катерина Петр?вна мало не просльозилася ? прийняла Стефку, як р?дну. ?нколи земляки, що бували у Ки?в?, привозили Стефц? з дому передач? харчами - то сала, то борошна, то домашн?х я?ць, а то ц?лий м?шок картопл?. Хазяйка була рада ?, маючи в?льний час, кухню взяла на себе, а ми п?сля занять, коли треба, б?гали в магазин та робили по вих?дних генеральне прибирання. Жили непогано, багато займалися, бо перший курс - то було страшне. Ми 'рвали к?гт?', сотнями заучуючи чуж? слова, перев?ряючи одна одну за словником та граючи в синхронний переклад. Ми прилаштовувалися до груп ?нтурист?в у Лавр? чи в Соф?? та слухали г?д?в, прислухались до ?ноземц?в, всотуючи чуж? мови, мр?ючи, що щир? старання колись в?дкриють перед нами нов? горизонти.
Був ще один нюанс - Стефка розмовляла укра?нською. Легко, орган?чно, правильно, не перекладаючи в голов?, як я, коли було треба. Ки?в зустр?в мене рос?йською та суржиком, що було для мене звично, Черн?г?в теж був не надто укра?н?зований. Вдома ми говорили з бабусею чи рос?йською, чи французькою, а уроки р?дно? мови та л?тератури в школ? навчили мене розум?ти, писати, але не думати укра?нською. Стефка, при?хавши до столиц?, не асим?лювалась на в?дм?ну в?д ?нших пров?нц?алок, котр?, як Ел?за Дул?тл в 'П?гмал?он?' Бернарда Шоу, старанно переймали м?ську вимову та манери, щоб приховати сво? походження. Стефка встановила власн? правила:
- Я розмовляю укра?нською! Хоча тих, хто в мо?й присутност? говорить ?ншими мовами, не розстр?люю. Ти можеш говорити рос?йською. Тим б?льше, що твоя укра?нська просто см?шна. Правда, це виглядатиме, як д?алоги Штепселя та Тарапуньки. Але я б тоб? радила, зважаючи на нещодавно проголошену незалежн?сть, скористатись мо?м сус?дством для вдосконалення тво?? укра?нсько?. Пов?р мо?й чуйц? - це перспективно!
? я скористалась. Як бачиш, вона була права. 
.
Про ?стор?? з бурхливо? Стефчино? юност? я з подивом дов?дувалась в?д не? само? та щиро дивувалась ?? см?ливост? та р?шучост?, яких завжди не вистачало мен?. Мабуть, в?дсутн?сть традиц?йно? с?м'?, чолов?к?в поруч, намагання бабус? вберегти мене в?д житт?вих негаразд?в, дещо штучн? умови, в яких я зростала, зробили з мене 'правильну' д?вчинку, розумну-хорошу, безпроблемну, але не здатну на бунт, протест, на виживання у важких умовах. Власне, мен? не було проти чого бунтувати, а в?дсутн?сть кав'яру та набитого ?мпортним шматтям гардеробу не вважалися мною за важк? умови життя. У мене все було гаразд. Р?вно, спок?йно, нормально.
Але десь у глибин? душ? я розум?ла - якщо б ми з? Стефкою потрапили до якогось катакл?зму, вона б вижила, а я н?. Вона виживе нав?ть на безлюдному остров?. Виживе, з'?вши мене. Я ?? тихо обожнювала ? тихо боялась. Стефка - це була я-навпаки. Вона робила ?нколи те, що вол?ла б робити я, та не наважувалась. Не наважувалась, бо, власне, не було потреби. А що вже вона в мен? знайшла, я не знаю. Вона ставилась до мене добре, н?би взявши п?д сво? крило, чомусь в?дчуваючи в?дпов?дальн?сть за мене, ? одночасно, наче п?дгодовуючись якимись ?ншими енерг?ями, яких ?й сам?й не бракувало.
Це я усв?домила, коли подруга одного разу напросилася з? мною на як?сь вих?дн? в Черн?г?в до бабус? Н?коль. Точн?ше не напросилася, а знов поставила питання руба:
- Пол?нко, а твоя бабуся не дуже розсердиться, якщо ми припха?мось удвох?
*
Я тоб? ще не набридла сво?ю ретроспективою? Щось понесло:
П?ду я чогось з'?м. Поки писала про Стефку, пригадала ?? здоров? тваринн? ?нстинкти, нав?ть в?дчула запах смажено? на сал? картопл? з цибулею: Аж ?сти захот?лося. Правда, н? картопл?, н? цибул?, н? сала, та то таке:
Як там Н?карагуа?

@@@
Та н?, не набридла. Чудово пишеш. ? Стефка твоя така: жива. Може, хай би за?хала? Нажарили б картопл?, жахнули б гор?лки, наговорилися, наревлися би разом, воно б ? попустило, га?
Н?карагуа як Н?карагуа, що про нього писати? Тим б?льше, що ми л?тали туди й назад 

@@@
Дивне у тебе життя. Сидиш, чека?ш. Команда - ? летиш св?т за оч?. Пот?м поверта?шся ? знову сидиш чека?ш:
Я не люблю чекати. Якось я познайомилась ?з ц?кавим хлопцем. Це було на другому курс?, коли ми вже вм?ли учитися без фанатизму ?, попри чималу завантажен?сть в ?нститут?, знаходили час на гульки, дискотеки та компан??. Додому ми з? Стефкою н?кого не приводили, то був наш приватний св?т, нам там було добре з нашою хазяйкою, яка дбала про нас, а ми були ?й вдячн? за турботу ? ненав'язлив?сть. Не маючи за плечима ?нститут?в, Катерина Петр?вна була дел?катною ж?нкою, яка поважала меж? приватност? кожно? з нас ? не л?зла в душу. Ми ж ц?нували ?? ставлення та дотримували неписаного уставу сп?в?снування.
Гуляли ми 'на сторон?'. Хоча, що до мене, то 'гуляли' - то голосно сказано. Стефка ж знаходила на свою голову то якихось студент?в-земляк?в, то ки?вських донжуан?в, а то студент?в-?ноземц?в, мотивуючи це, наприклад, потребою в удосконаленн? сво?? французько?.
- Не вс?м же пощастило мати бабцю-француженку, - шепот?ла вона, з'явившись на першу пару п?сля н?чно? в?дсутност? вдома, - А т? мароканц? зна?ш, як шпарять французькою!
- Як неграмотн? араби в Париж? вони шпарять! А дядько Василь, зв?сно, зрад??, коли ти йому принесеш у подол? арабча! - шепот?ла я.
- Чого це неграмотн?? Вони ж студенти-медики! Вони нав?ть латину вивчають, як ? ми!
- То ви всю н?ч латиною займалися? Ну: поважаю, поважаю, - шепот?ла я ображено, бо до ранку чекала ??, визирала у в?кно та крутилася на рипучому диван?, переживаючи, щоб н?чого з ц??ю дурепою не сталося.
Але Стефка мала дивну тваринну чуйку щодо небезпеки й ум?ла вшитися за мить до справжньо? халепи.
.
Про що це я? А! Якось я познайомилась ?з ц?кавим хлопцем. Його звали Павлом. В?н навчався на заочному в ?нститут? цив?льно? ав?ац?? та працював стюардом у Бориспол?. Ми познайомились у банальн?й черз? в гастроном?, в?н заговорив першим, побачивши у мене в руках англ?йську книжку.
Ми разом не сумували - в?н розпов?дав про роботу, колег та пасажир?в, пригадував р?зн? казуси, кумедн? або навпаки непри?мн? моменти з? свого досв?ду осво?ння романтично? профес??. Ми блукали м?стом, ходили в к?но, ?ли морозиво або вареники в як?йсь ?дальн?, см?ялися з н?чого ? ц?лувались в п?д'?зд? нашого будинку, коли в?н мене проводжав додому. В?н жив з мат?р'ю та сестрою, казав, що квартира зат?сна, щоб сид?ти там, а я теж не запрошувала його до нас, дотримуючи неписаного статуту. От ми й шукали притулку скр?зь - в?д б?бл?отеки та к?нотеатру до традиц?йних об?йм у п?д'?зд?.
Одного разу, коли я повернулась, простоявши з ним на прощання п?вгодини, Стефка не приховувала свого невдоволення, наче мати, яка сердиться, що донька десь блука? з ледь знайомим ?й юнаком зам?сть того, щоб учити уроки. Я спочатку не зрозум?ла, що вона серйозно, пот?м обурилась, пригадавши, ск?льки раз?в я не спала ночами, виглядаючи ?? саму.
- Я - це ?нше! Я не пропаду. Та й що мен? втрачати?! А ти: Ти ще дурна, дов?рлива. Життя не зна?ш. ? взагал? - бабуся Н?коль доручила мен? дбати про тебе, от! В?н тоб? не пара! Обдурить в?н тебе. Ти що, к?но не дивилась, 'Ек?паж' назива?ться? Небо зближу?. В?н, напевне, вже ма? там на борту якусь д?вку!
Я дивилась на Стефку, не розум?ючи, нав?що вона плете от? дурниц?, яка ?й р?зниця, що ? як буде в мо?му житт?, дала б раду сво?му: А Стефка, наговоривши ще купу образливих дурниць, раптом об?йняла мене ? розплакалась, як мала дитина. Ми вляглися на мо?му горбатому диван?, хоч зазвичай вона спала на розкладному кр?сл?, об?йнялися ? ревли удвох, нев?домо чого. Це була мить одкровення, ми раптом усв?домили, що мине час, ? будуть нашими чолов?ками як?сь чуж? дядьки, ? будуть у нас в?д них д?ти, ? п?де прахом наша дружба й безтурботна незалежн?сть, ? цей дивний наш симб?оз залишиться лише у пам'ят? обох.
- Пробач мен?, - шепот?ла, схлипуючи, Стефка, - Я просто тебе ревную, ти така: ти така хороша, ти - це наче я-навпаки. Я десь в глибин? душ? точн?с?нько така сама, а вс? ц? понти - то для виживання та м?цност? конструкц??. Ти така хороша, така, що ?нколи хочеться просто вбити тебе, щоб н?хто не зм?г тебе скривдити, чи щоб життя тебе не з?псувало.
П?сля цих дивних сл?в вона поц?лувала мене у обидв? щоки, перевернула до себе спиною, об?йняла, як д?ти об?ймають плюшевого ведмедика, притиснувши до грудей та живота, ще к?лька раз?в схлипнула й засоп?ла р?вно.

@@@
Я знаю, що було дал?.

@@@
Так. Це було. Для мене, що мала досв?д лише з поц?лунк?в, це було, наче т?лесний вибух кр?зь сон, було таке в?дчуття, що й зараз, через десять рок?в, я вся тремчу, згадуючи його:

@@@
А дал??

@@@
Ми знов заснули, виснажен? емоц?йно й ф?зично. Я прокинулась першою ? замкнулась у ванн?й к?мнат?. Там довго дивилась на себе в дзеркало ? думала, чи то мен? не наснилося. Стефка, прокинувшись, п?шла на кухню, в?д плити глипнула на мене очима ? зробила вигляд, що н?чого не сталося. Це б?льше не повторювалось ? н?коли не обговорювалось. Вона знов ?нод? зникала на н?ч, а я крутилася на горбатому диван?, чекала ?: ревнувала ?? до земляк?в, до ки?вських донжуан?в, до араб?в: Я ревнувала ?? до всього св?ту.
З Павлом ми незабаром посварились. Я прис?калась до яко?сь дурниц?, наговорила йому образливих речей про те, що 'небо зближу?', в?н почав виправдовуватись, я побачила в цьому п?дтвердження Стефчиних сл?в. Але якщо бути до к?нця чесною - я ще могла б ?з ним дружити, але коли доходило до поц?лунк?в, мене охоплювало тремт?ння, ? хот?лось в?дчути зовс?м ?нш? об?йми та ?нш? губи.

@@@
Сумна ?стор?я. Ти ж все-таки ж?нка: А може, ти тод? просто ще не закохалася, не знайшла Свого Мужчину?

@@@
Так. Трохи сумна. Та це ще не вся ?стор?я.
Другий курс минув у такому ж режим? - ми багато навчалися (? коли т?льки встигали?), Стефка паралельно займалась якимись молод?жно-пол?тичними проектами, м?жнародним молод?жним рухом, нав?ть раз давала ?нтерв'ю на рад?о, де теж була пом?чена з? сво?ю невимушеною укра?нською та легк?стю у сп?лкуванн?. Вл?тку вона полет?ла (не без допомоги батька) до Канади налагоджувати стосунки з молоддю укра?нсько? д?аспори, а я влаштувалась працювати в дитячий таб?р в Криму. Соромно признатись, але зовс?м не бажання педагог?чно? практики спонукало мене до такого кроку. Просто я н?коли не була на мор?, бачила його лише в к?но та на картинах, а про запах його взагал? не мала жодного уявлення. Та Господь покарав мене за ту нещир?сть. Не пройшло й двох тижн?в першо? зм?ни, як вноч? мене скрутив приступ апендициту. Прооперували в Севастопол?. На тому моя педагог?чна кар'?ра ск?нчилась. Але з морем ми познайомились. Воно було велике, гарне, живуче, непередбачуване ? солоне, як т? н?чн? сльози на Стефчиних щоках.

....
 
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100 Rambler's Top100   Poetical world of Terenty
 


Возможности аппаратной косметологии | Надежные аккумуляторы от ведущих производителей | Химический пилинг для увядающей кожи