Предыдущая   На главную   Содержание   Следующая
 
КЛЮЧ? В?Д Л?ФТА
 
http://avtura.com.ua/book/642/


1
Ки?в. Травень. П'ятниця. Сутен??. Пот?к авт?вок вулицею вздовж станц?? метро вже не такий щ?льний, як у годину п?к - артер?? м?ста поступово розслабляються в?д денно? напруги.
Високий чолов?к рок?в тридцяти вийшов з метро, зробив к?лька крок?в уб?к в?д дверей та д?став цигарки. В?н глибоко вдихнув ? подумав, що м?ська загазован?сть усе одно не поглинала аромат бузку, що линув в?д старих високих кущ?в неподал?к. Пригадалися колишн? шк?льн? ?спити ? те, як однокласниц? вишукували в букетах пом?ж звичайних чотирипелюсткових кв?ток 'п'ят?рочки' - чар?вн? кв?тки на п'ять пелюсток, з'?вши як? ти начебто отримував шанс на в?дм?нну оц?нку, хлопц? також ?нколи п?ддавалися цьому аж?отажу.
Чолов?ка звали ?горем. Останн?ми роками в?н звик ?здити сво?ю машиною, але п?сля невеличко? дорожньо? пригоди його в?рного коня рихтували та п?дфарбовували на СТО, а господарев? доводилось кататися м?ським транспортом. Це дозволяло роздивлятися людей, несп?шно крутити головою на вс? боки, дивуючись трохи забутим реал?ям життя. В?н запалив цигарку, затягнувся ? раптом завмер. Щось дивне привернуло його увагу навпроти, метр?в за десять. Спочатку в?н вир?шив, що в сут?нках погано роздивився нер?вний напис товстим маркером на шматку картону, який тримала перед собою особа невизначених в?ку та стат?, що сид?ла на парапет?. Напруживши з?р ? подавшись трохи вперед, в?н нарешт? остаточно прочитав напис: 'ПЕРЕДБАЧАЮ МАЙБУТН?'.
Особа сид?ла нерухомо, тримаючи перед собою чималу картонку, що затуляла половину обличчя. На голов? 'в?щуна' була кепка-блайзер, насунута на брови, а п?д 'рекламним щитом' з парапету звисали ноги у джинсах, взут? в крос?вки. Привселюдний анонс таких зд?бностей виглядав дещо дивним. У метро й навколо р?зномасн? ?нвал?ди та нужденн? зазвичай просять на л?ки, операц??, похорон чи на хл?б, хто вголос, а хто через так? послання. Одн? намагаються привернути до себе увагу, ?нш? стоять мовчки. Так само мовчки зливалася з весняними м?ськими сут?нками ця дивна постать.
Зв?сно, чолов?к знав, що чимало розвелося шахра?в, що ? також р?зн? телев?з?йн? трюки з прихованою камерою, та ц?кав?сть узяла гору, ? щось наче потягло його до незвичайного. Але коли в?н майже наблизився до мети, раптом зв?дкись узявся худорлявий д?док ?з професорською бор?дкою, в окулярах на розумному обличч? та з портфелем у руц?. В?н, наче не в?рячи сво?м очам, теж придивився до напису, аж нахилився до нього, пот?м випростався ? сказав:
- З ус??ю повагою до вашого анонсу мушу зробити зауваження щодо форми його подання. Як професор ф?лолог?? вважаю, що висл?в 'Передбачаю майбутн?' не ? правильним, бо що ще, вибачте, ви можете передбачати? Невже, минуле? - в?н нав?ть засм?явся, розв?нчавши таку н?сен?тницю, але дал? пояснив, - Преф?кс 'перед-' уже сам собою вказу? на попередн?сть положення у простор? чи час?! Наприклад, у словах 'передчасний', 'передм?стя'. Ви розум??те?
?гор з ц?кав?стю спостер?гав за сценою, що неспод?вано розгорнулася перед ним. Д?док замовк, певне, оч?куючи реакц?? на сво? 'Ви розум??те?', що вказувало на його великий викладацький досв?д.
Картонка ворухнулася, розвернулась зворотною стороною до спостер?гач?в, а текстом до 'в?щуна', яким виявилась худорлява, зовс?м не схожа на жебрачку, пристойно вдягнена д?вчинка з ц?лком осмисленим поглядом. ?гор здивувався ще раз ? подумав, що ?й було не б?льше тринадцяти рок?в. Д?вчинка прочитала напис, знизала плечима ? сказала:
- Ну... Пардон.
Професор, задоволений тим, що з ним не сперечаються, ? н?ск?лечки не зац?кавлений власним майбутн?м, побажав усього найкращого ? п?шов на к?нцеву зупинку маршрутки. Д?вчинка глянула на наручний годинник, склала картонку навп?л, пот?м, доклавши зусиль, учетверо ? запхала св?й анонс у см?тник, що стояв поруч.
Лишень ?гор зробив крок уперед, щоб нарешт? звернутися до не?, як вона п?двелася, стр?мкими кроками наздогнала ф?лолога, щось йому сказала, розвернулася та рушила до входу в метро.
Усе це в?дбулося так хутко, що ?гор не встиг п?д?йти, хоч ? нам?р мав не надто серйозний, так, швидше 'приколотися' хот?в, н?ж справд? з'ясувати сво? перспективи.
Досить висока худорлява ф?гура д?вчинки ось-ось мала зникнути за скляними дверима станц?? метро, ? раптом ?горя наче з?рвало з м?сця - в?н трьома стрибками наздогнав ?? ? незграбно схопив за рукав куртки:
- Ст?й!
На диво, вона не злякалась, не почала вириватися чи т?кати, а мовчки завмерла перед дверима, вже простягнувши одну руку до них, ? спок?йно повернула голову до незнайомця з? схвильованим обличчям та дещо ?рон?чним поглядом. Той зн?тився ? в?дпустив рукав.
- Вибач, ти той... Це - правда? Чи це прикол такий?
Д?вчинка мовчала. Обличчя ?? н?чог?с?нько не виражало, але оч? темно-волошкового кольору, здавалося, зверхньо дивились на 'дядечка', який не втримався ? кинувся за нею. Мабуть, такий вираз очей бува? у рибалки, який, дочекавшись, коли риба клюне, ще не п?дс?ка?, але вже спод?ва?ться на улов. ?гор нав?ть це в?дчув, щоб не сказати, усв?домив. Бо з яко?сь мит? в?н узагал? не дуже усв?домлював, що в?дбува?ться.
- А ви теж професор, чи справд? ц?кавитеся майбутн?м? - посм?хаючись лише очима, промовила д?вчинка ? поправила русяв? кучер?, що вибилися з-п?д блайзера.
- Вважай, що ц?кавлюсь. А у ск?льки об?йдеться м?й ?нтерес?
- Про далеке майбутн? чи близьке? - запитала д?вчинка так просто, наче просила розм?няти ?й купюру др?бними монетами.
- На найближч? дв? доби, - з ?рон?чною недов?рою, але обережно сказав ?гор, - А як угада?ш, то я ще прийду.
- Десять гривень, - нахиливши трохи голову наб?к ? розглядаючи незнайомця, в?дпов?ла д?вчинка.
- Прийнятна ц?на за таку ексклюзивну послугу. Багато напророчила сьогодн?? - гмикнув ?гор.
- Н?. Ти перший, - в?дпов?ла д?вчинка.
Дещо здивований такою в?дверт?стю та зверненням на 'ти' ? збентежившись, чи не ? в?н ?диним дов?рливим лохом на все м?сто, чолов?к запитав:
- А професор? Ти ж, певне, ? йому щось напророчила?
- З професором був бартер. Я в?ддячила йому за науку.
?гор нав?ть не знайшов, що в?дпов?сти на чергову в?дверт?сть. Т?тонька, що заходила на станц?ю, пхнула його пишним боком, пробуркот?вши про загороджений прох?д до метро. В?н посунувся вб?к ? кивком покликав д?вчинку п?д?йти ближче. Сут?нки густ?шали, але те м?сце, де вони стояли, добре осв?тлювалося л?хтарем. ?гор д?став з нагрудно? кишен? куртки гаманець, з нього десятку ? простягнув д?вчинц?.
- Покажи ключ?, як? ма?ш з собою, - беручи грош?, сказала вона.
?гор миттю пригадав ?стор?? про циган - недурно кажуть, що н?коли не можна зупинятися та втягуватися в розмови з ними. Але ж в?н сам причепився до ц??? дивачки, чим вона може бути небезпечною? Х?ба що десь поруч чатують к?лька ?? дебелих дорослих друз?в, що ловлять отаких дурн?в 'на живця'... Мужчина озирнувся - н?кого п?дозр?лого навколо не було. В?н знизав плечима ? витяг з кишен? з'?днан? одним к?льцем два ключ? в?д квартири та магн?тний ключ в?д дверей його п?д'?зду.
Не торкаючись ?х руками, д?вчинка ледь нахилилась ? вказала пальцем на менший, жовтенький ключик в?д 'англ?йського' замка:
- Ось цим ти протягом двох д?б зможеш в?д?мкнути будь-як? двер?.
- Ага. В?рю, - реготнув ?гор. - А якщо я завтра зранку замовлю купу дубл?кат?в - ? вони зможуть те саме?
Д?вчинка уважно подивилась йому в оч? ? серйозно, але трохи здивована такою км?тлив?стю, в?дпов?ла:
- Н?. Лише один такий самий, кр?м цього.
- Круто! Такий прикол кошту? десяти гривень! Пот?шила. А що ж про майбутн??
- На дв? доби?
- Так.
- Ну, першу добу ти гратимешся з ключем, а другу... - д?вчинка збентежено замислилась.
- Що? - знову ?рон?чно гмикнув ?гор, уже ч?тко розум?ючи, що з нього покепкували, але на його ж власне бажання.
- Коротше... Ключ?в, д?йсно, буде два, - з?тхнула д?вчинка, - один приведе до щастя, другий - навпаки. Все.
Побачивши неп?дробну тривогу в очах д?вчинки, ?гор раптом зн?тився ? спитав:
- А якщо я вважатиму, що н?коли тебе не бачив ? житиму дал?, як жив?
- Ти вже не зможеш.
В?н намацав у кишен? пачку цигарок ? раптом дуже захот?в, щоб ця д?вчинка розчинилася десь там за скляними дверима, наче ? не було ?? н?коли.

Позаду пронизливо зарип?ли гальма, ?гор озирнувся - в травневих сут?нках хтось переб?гав дорогу навпроти метро, такс? рвучко загальмувало, машину розвернуло, почувся крик. Коли в?н знову повернув голову вб?к дверей, д?вчинки вже не було.
?гор знизав плечима, закурив ? побр?в до к?нцево? зупинки маршрутки, де черга, що перед тим здавалася короткою товстою зм??ю, скупчилась б?ля краю тротуару.
Виявля?ться, коли машину занесло ? крутонуло, задн?м бампером вона вдарила людей, що стояли найближче до дороги. Вс? були жив?, але комусь допомогли п?двестися та обтрушували, лунали обурен? вигуки, а у трьох метрах в?д людсько? метушн? стояв, мов закляклий, професор-ф?лолог ? дивився на те, що в?дбувалося.
- Що вона вам сказала? - спитав, п?д?йшовши, ?гор.
- Щоб не стояв на краю тротуару, - в?дпов?в професор, ? оч? його здалися неймов?рно великими за грубими скельцями окуляр?в.
 
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100 Rambler's Top100   Poetical world of Terenty
 


Возможности аппаратной косметологии | Надежные аккумуляторы от ведущих производителей | Химический пилинг для увядающей кожи