Предыдущая   На главную   Содержание   Следующая
 
СЕРДЕЧНА ТЕРАП?Я
 
 
  
 


Зима прийшла, поки вони кохалися.
(Тумас Транстрьомер)
.
1

Лишень ср?бляста 'тойота' зупинилася в ос?нн?х сут?нках перед св?тлофором, як в?д подв?йно? розд?лово? смуги до дверцят вод?я кинулася пара - д?вчина з м?крофоном та хлопець ?з камерою на плеч?. Д?вчина постукала пальцями у в?конце й усм?хнулася вод??в?. Скло пов?льно поповзло вниз, в?дкривши в рамц? в?кна ж?ноче обличчя. П?д св?тлом л?хтар?в воно видалося втомленим ? трохи здивованим. Хлопець ?з камерою п?д?йшов ближче.
- Скаж?ть, що таке щастя? На вашу думку, зв?сно, - дзв?нко промовила д?вчина, тицьнула м?крофон у в?кно ? завмерла.
Вона стояла, нахилившись до респондента, всм?халася радше щиро, н?ж вимушено-к?ношно, ? чекала на в?дпов?дь. Ж?нка за кермом, наче не почувши запитання, розглядала пару юних опитувач?в, але, здавалося, думала про сво?.
- То що ви розум??те п?д словом 'щастя'? - нетерпляче перепитала д?вчина, здивована такою довгою паузою.
Св?тлофор перемигнув, позаду нетерпляче фафакнула авт?вка. Д?вчина здригнулася, в?дсмикнула руку з м?крофоном, випросталася. Скло почало плавно п?дн?матися, але раптом заклякло.
- Ск?льки вам рок?в? - прозвучав ?з салону втомлений ж?ночий голос.
Д?вчина знизала плечима:
- Двадцять один, а що? - вона озирнулася на оператора, той продовжував зн?мати.
- Оце воно ? ? - ЩАСТЯ. Щастя - це бути молодим...
В?кно закрилося, 'тойота' рушила.
- Жеко, ну нормально, а? - розвела руками д?вчина, в?дходячи сл?дом за оператором до подв?йно? розд?лово? смуги.
- Нармальна, Женька! Знято! - засм?явся високого зросту оператор, опустив ?з плеча камеру, глянув на годинник. - Все, год? тут мерзнути, завтра зав??мося в якийсь супермаркет, де тепло, св?тло, народ швендя? розслаблений, там ? позн?ма?мо. ?дьмо до мене гр?тися, га?

2

Останн? дн? осен? зовс?м не так? при?мн?, як, скаж?мо, бабине л?то. Велике м?сто вже без листя, але ще без сн?гу. В?тер тр?па? дерева й кущ?, ?нколи зрива?ться дощ, пот?м передуму? ? знову хова?ться в хмари, а т? повзуть низько, пов?льно, наче приглядаючись до людей, як? мешкають у цьому м?ст?. Та загалом ?м, хмарам, байдуже, вони линуть дал?, а люди залишаються у сво?й метушн? й одв?чних проблемах.
Яна дивилась у в?кно, тримаючи обома руками гарячий керам?чний кухоль ?з ча?м. Тепло з?гр?вало пальц? та, здавалося, розходилось ус?м т?лом. Десь-таки вона п?дмерзла ?, мабуть, застудилася - ковтати було боляче, т?ло просилося додому, п?д гарячий душ, пот?м у м'якеньку п?жаму й вовнян? шкарпетки та п?д теплу ковдру. Та хоч вона вже в?дпустила сво?х гуртк?вц?в, проте мала ще одну справу й мусила дочекатися в?дв?дувачку.
.
У тридцять рок?в Яна мала диплом учителя прац? та креслення ? досв?д роботи в школ?, яка розчарувала б?льшою ор??нтован?стю на зв?ти та ?ншу формальну бюрократ?ю, н?ж д?йсно на розвиток творчих зд?бностей учн?в. Вона не була революц?онером за натурою, не намагалася щось зм?нити в систем?, а при перш?й нагод? п?шла ?ншим шляхом - покинула школу та заре?струвалася приватним п?дпри?мцем. Приятелька, котра працювала тод? в дитсадку старшим методистом, склала ?й протекц?ю щодо оренди в?льного каб?нету, ? Яна облаштувалася в к?нц? коридору в к?мнат? з ком?рчиною. По об?д? вона приходила проводити заняття з тими, хто бажав навчитися розпису по дереву або плетенню р?зноман?тних ?ердан?в, браслет?в ?з б?серу, шк?ри, р?знокольорових ниток, валянню вироб?в ?з кольорово? вовни - що сама вм?ла, тому й навчала. 'Гуртк?вц?' платили як?сь грош?, а реал?заторка на Андр??вському узвоз? продавала ?? авторськ? роботи, вторговуючи соб? та Ян? живу коп?йку.
Але кр?м ум?лих рук, посидючост? та розвиненого смаку Яна мала ще якийсь дивний невизначений дар. Вона й сама не знала, коли в?н з'явився, чи, може, був ?з нею завжди, та др?мав до пори. Яна вм?ла, як казала ?? приятелька, 'вир?вняти' людину в стан? житт?во? розгубленост?, депрес??, в той пер?од, коли руки опускаються ? жити не хочеться. Власне, вона спочатку й не в?дала, що таке вм??. Прим?тила це, коли одна по одн?й почали приходити 'поговорити' не т?льки розгублен? знайом?, але й знайом? знайомих, котрих вона подекуди зовс?м не знала. Хоча тим, зда?ться, було нав?ть легше в?дкритися чуж?й людин?, наче попутнику в н?чному потяз?, якого ти, з?йшовши на сво?й станц??, б?льше н?коли не побачиш.
Коли в?зити ж?нок стали не випадковими, а регулярними, Яна нав?ть злякалася - хто вона така, щоб люди приходили, як на спов?дь, ?з над??ю на якусь допомогу та пораду в?д не?? Який там ?? власний досв?д, щоб п?днятися над чужими ситуац?ями та ?х судити? ? чому тим ж?нкам п?сля сп?лкування з нею легша?? Як у не? це виходить? Питань було багато, в?дпов?дей мало. Але ж?нки йшли, й в?дмовити, нав?ть коли хот?лося, Яна не могла, бо, боронь Боже, якась ?з них у безвиход? п?сля ?? в?дмови кинеться на кол?ю метропол?тену чи з балкону, як тод? жити?
? вже р?дко бував такий тиждень, щоб н?хто не зав?тав на розмову - хоч уперше, хоч для подальшо? бес?ди. Яна призначала час, мусила мати граф?к та л?м?тувати 'прийом', аби й гуртк?вц?в сво?х не розгубити. Адже та ручна робота - теж свого роду проф?лактика, щоб не допустити нервового зриву, в раз? чого, бо хоб?, вважала вона, - то наче д?рочка в пароварц?, яка випуска? пару при перевищенн? тиску в душ?.
Це Яна знала напевне. П'ять рок?в тому п?сля неспод?вано? та цин?чно? зради чолов?ка вона ще ? втратила дитину. ?, мабуть, лише те, що вм?ла творити руками, втримало ?? по цей б?к пр?рви.
?нколи вона думала, що саме п?сля того, пов?льно власноруч виплутавшись ?з липко? недов?ри до людей взагал? та до чолов?к?в зокрема, в?длежавшись та в?древ?вши в западин? то? синусо?ди, що звуть житт?вим шляхом, вона розставила крапки над '?' та наче якось переродилася. Може, саме тод? й з'явився ?? дивний дар слухати та непом?тно витягати з под?бно? ями ?нших. Вона не знала, як це працю?, але воно було. Приятелька охрестила ?? хист 'якась терап?я'.
Називати себе психологом чи психотерапевтом Яна не наважувалася, не см?ла ? не хот?ла. Який ?з не? психолог? Цьому довго вчаться, читають купу розумних книжок, переймають чужий досв?д, практикуються з наставниками, мають дипломи у рамках на ст?нах та оф?ц?йне право слухати й допомагати. На пох?д до не?, бездипломно?, могла зважитися лише ж?нка, як?й уже неважливо, хто це буде ? що з нею робитиме. Чи якась 'бабка' викочуватиме яйцем ? шепот?тиме молитви, чи ворожка розкине карти й дасть над?ю, чи шаман битиме в бубон над ?? головою, вир?внюючи ритм збол?лого серця: Байдуже, хто ? що робитиме, аби лиш ?з то? голови вив?трилися дурн? думки, що життя - це безвих?дь, а з серця повилазили б колючки, що так мучать болем удень ? вноч?.
Колись, подумавши про бабку-знахарку, Яна пригадала, що ?? пок?йна бабуся мимох?дь розпов?дала про свою мат?р, котра 'щось ум?ла'. Але х?ба молод? до такого дослухалися? От ? п?шла бабуся за обр?й, так ? не розпов?вши детальн?ше. Тепер-бо можна, а тод? не дуже й говорили про таке.
.
Яна дивилася у в?кно, поринувши в сво? думки, аж раптом ?? увагу привернула смуга св?тла в?д фар, що виринула з-за рогу багатоповерхового будинку й розкраяла темний дв?р дитячого садка. Легковий автомоб?ль зупинився поза парканом, метр?в за двадцять. Фари вимкнулися, але натом?сть спалахнуло св?тло в салон? машини, викривши там ж?нку, яка д?стала з сумочки помаду й п?дфарбувала губи. Пот?м лампочка згасла, ж?нка вийшла, блимнули фари - ув?мкнулася сигнал?зац?я. Яна не дуже розум?лася на марках авт?вок, але то явно були не "Жигул?". Майнула думка, чи це не до не? при?хала в?дв?дувачка, за яку просила вдячна колишня 'пац??нтка'... Але ж?нка все не в?дходила в?д машини. Блимнув ? згас вогник запальнички, затл?ла цигарка. Яна шмигнула носом ? глянула на годинник - було п'ять хвилин по сьом?й. Дама б?ля машини не надто скидалася на людину у в?дча?. Ж?нка, що потребу? допомоги, мабуть, б?гла б сюди без зап?знень. Зв?сно, якщо б спод?валася, що тут ?й чимось зарадять.
Яна знизала плечима, знову подумала про гарячий душ та теплу ковдру, ? дала соб? ще десять хвилин на чекання, щоб оп?сля з чистим сумл?нням ?ти додому. За в?кном вогник недопалка описав дугу ? впав на землю. Ж?ночий силует у св?тлому вбранн? пов?льно рушив до хв?ртки дитячого садка. Яна втомлено з?тхнула. А за хвилину в двер? каб?нету постукали.
Все-таки це була вона, нова в?дв?дувачка. Скептично скрививши губи ? не приховуючи здивування, вона роздивлялася з порога скромний ?нтер"?р каб?нету 'психотерапевта' ? саму господарку ц??? дивно? творчо? майстерн?.
- Чай будете? - спитала Яна зам?сть в?тання. Власне, дама теж не в?талась ? не знайомилась, а лише якось зверхньо дивилася навколо ? виглядала дуже втомленою, хоч ? була добре вдягнена, причесана й нафарбована.
- Ви - Яна? - уточнила вона, зн?маючи шк?рян? рукавички.
- Так. Як мен? звертатися до вас?
Дама на мить замислилася, поправила волосся ? промовила:
- Антон?на. По батьков? не обов'язково. Ми довго жили за кордоном, я так звикла.
Яна кивнула, п?двелася, ув?мкнула електрочайник на сус?дньому стол?, показала рукою на в?шачок б?ля дверей:
- Можете пов?сити пальто, у нас не холодно.
В?дв?дувачка зняла св?тле кашем?рове пальто з пухнастим ком?ром, залишившись у шоколадного кольору брючному костюм?, ? ще раз озирнулася довкола. ?? увагу привабила експозиц?я плетених браслет?в на ст?н?. Вона на мить затрималася, дивлячись на р?знокольоров? вироби, простягнула пальто до гачка, але промахнулася, пальто впало додолу, в кишен? приглушено дзенькнули ключ?. Це не викликало у власниц? жодних емоц?й, вона, мов ув? сн?, подивилася на нього, нахилила голову вб?к, знизала плечима ? прис?ла до пальта. Пот?м, не п?дводячись, озирнулася на Яну, котра мовчки спостер?гала цю сцену.
- Ви дума?те, наша розмова може щось зм?нити в мо?му житт??
- Хто зна?? - в?дпов?ла Яна.
Антон?на взяла пальто, п?двелася, пов?сила його на гачок.
- В?ра Павл?вна вас хвалила. Але я не думала, що ви: Що ви така молода.
- А якби я була стара, це було б при?мн?ше? - всм?хнулася Яна.
В?дв?дувачка гмикнула, теж усм?хнулася, тр?пнула головою, махнула рукою ? сказала, наче оживши:
- А кави у вас нема??
- ?. Розчинна. Але чай кращий.
- Ну, тод? давайте чай. Палити можна? - ? вона, не дочекавшись в?дпов?д?, витягла з кишен? пальта цигарки та запальничку.
- Ну, якщо без цього н?як, - промовила Яна, - то доведеться в?дкрити кватирку.
- Доведеться в?дкрити кватирку, - н?би в?длуння, повторила Антон?на.
.
Хвилин за п'ять потому Яна вже розум?ла ?? проблему, але ж?нка прийшла зовс?м не для того, щоби стисло окреслити свою ситуац?ю. Вона говорила й говорила, в?дл?таючи спогадами аж у дошлюбний пер?од, де мала р?зних залицяльник?в ? нав?ть роман ?з перспективним кавказцем, а зрештою обрала його, свого чолов?ка. Правда, на питання 'чому?' дос? не могла соб? в?дпов?сти. Може, тому, що саме ним могла крутити, як хот?ла. Цей обранець ладен був зробити для не? все, т?льки ворухни пальцем, щасливий уже тим, що йому надали перевагу. А вона дозволяла себе любити, вт?шалася такою увагою та в?ддан?стю ? сама дивувалася в?дсутност? у нього типово чолов?чих амб?ц?й. Але часи минають, ? пр?оритети зм?нюються. Народився син, чолов?к уперто долав сходинку за сходинкою свого навчання, завойовуючи науков? ступен? та звання. А вона розривалася м?ж дитиною, сво?ми ?нженерними зароб?тками та п?дроб?тками, бо чолов?кових радянських 'наукових' було замало для молодо? родини, а допомоги зовн? чекати не доводилося...
Через якийсь час Антон?на, роздушивши недопалок у керам?чн?й саморобн?й поп?льничц? та залпом допивши охололий чай, перелет?ла в сьогодн?шн?й день. Знову кляла той сайт в ?нтернет?, де, за ?? словами, 'процв?та? блудство', ? де ?? чолов?к, тепер у зовс?м ?нших чинах, ступенях, статках та з новим самов?дчуттям, у хвилини релаксу шукав сво?х колишн?х однокласник?в, одногрупник?в ? колег. Т? теж розлет?лися св?том ? також 'з? старечо? сентиментальност?' блукали соц?альними мережами у пошуках 'таких само старих придурк?в', щоб похвалитися досягненнями та пригадати молодечу дур?сть.
От саме там, з? сл?в Антон?ни, ? в?дкопав ?? ?гор свою 'стару тумбочку' - перше шк?льне кохання. В?н нав?ть сам згарячу под?лився з дружиною ц??ю знах?дкою:
- Тоню! Н?, ну уяви соб?, ск?льки наших тут знайшлося! ? нав?ть Соня Тютюнникова! Якби ти знала, як я колись був у не? закоханий!
Антон?на з-за спини чолов?ка глянула на мон?тор ? побачила фото гарненько? кучеряво? д?вчини у шк?льн?й форм?, у б?лому накрохмаленому фартуху, з двома важкими темними косами та тугими ситими щ?чками.
- В?дм?нниця, мабуть. Хоча в очах чорти водяться, - зауважила Антон?на, пригадавши, що й у не? була под?бна форма, та й коси не г?рш? були, х?ба що волосся не кучеряве.. - Але н?с заважкий, - не втрималася вона в?д суто ж?ночого компл?менту, аби чолов?к не надто ?деал?зував це ретро.
Спершу н?чого не ворухнулося в серц? Антон?ни - який там ризик по ст?лькох роках?! Та ще й виявилося, що та Соня й дос? живе у Львов?, а вони ж бо давним-давно перебралися до столиц?. Але через деякий час ж?нка занепоко?лася. Як ? ран?ше, чолов?к працював, читав лекц??, писав науков? статт?, але став якимось ?ншим. Часом мр?йливий вираз недоречно напливав йому на обличчя, ?нколи в?н замислювався ? не чув, що Антон?на до нього зверта?ться, а то ставав драт?вливим ? неспод?вано дор?кав, що вона його не любить:
До того ж Антон?на пом?тила, що коли вона заходила до каб?нету, обладнаного у маленьк?й к?мнат?, де ран?ше мешкав ?хн?й син, ?гор не раз швиденько згортав в?дкритий документ на мон?тор?, вправно зам?нивши його на ?нший. Антон?на напружилася.
П?сля тридцяти рок?в подружнього життя, коли вже наче минув в?к 'б?са в ребро', коли все вляглося, а за час роботи в Н?меччин? та Франц?? вони заробили грошей, купили пристойну чотирик?мнатну квартиру, виростили та поставили на ноги сина (який працював тепер л?карем, жив окремо ? нав?дував батьк?в), коли життя вв?йшло в смугу р?вноваги, добробуту та певно? гармон??, - земля п?д ногами ж?нки хитнулася.
Вона вже багато рок?в не працювала - не було економ?чно? потреби тягти ярмо, як колись. Антон?на дбала про с?м'ю, сп?лкувалася з к?лькома приятельками, в?дв?дувала заняття з ф?тнесу, п?дтримувала себе у форм?, бувала на виставках та спектаклях, здеб?льшого з тими самими приятельками. Вона проявила неабияку терпляч?сть ? наполеглив?сть, ? таки 'вичавила' з чолов?ка авто для себе, подавши досить аргумент?в за необх?дн?сть його мати. Тож отримувала задоволення в?д ?зди, в?льного планування часу та життя, ? самодостатньо насолоджувалася тепер?шньою ситуац??ю. Як там казали у ф?льм? про Проню Прокоп?вну? Сид?ла-сид?ла, та й висид?ла!
Проте життя ?? не було безхмарним. Не сказати, щоб у перш?й половин? ?хнього шлюбу Антон?на надто ц?нувала ?горя як незам?нного мужчину коло себе. Але вона його 'ростила', вважала, що ?гор 'вилюдн?в' ? став таким м?жнародно-пом?тним ученим саме завдяки тому, що дружина прикрила 'тили' ? забезпечила ?рунт для його розвитку та росту. Друга половина ?хнього подружнього життя, в яку саме ув?йшли закордони, ?нший р?вень доход?в та в?дсутн?сть дитячих хвороб, з одного боку, дозволила ?й не перейматися матер?альними питаннями, але з ?ншого - напружила ж?нку острахом можливо? втрати рукотворного св?тила, яке сяяло поруч. Приклад?в навколо було вдосталь, коли в?дносно молод? ще професори охоче м?няли набридлих 'бойових подруг юност?' на молоденьких асп?ранток чи секретарок та швидко обростали новими д?тьми, маючи вже геть сив? або лис? голови. Але той час теж минув, хоч ? не без ?? пильного нагляду за чолов?ком. ? от тепер, ледве розслабившись ? усв?домивши вс? плюси нового пер?оду життя, Антон?на неспод?вано отриму? таку гранату! Ще й в?д кого?! Якби ж то молода асп?рантка, можна би зрозум?ти, але ця д?вчинка у б?лому фартуху?!
Ж?ноче серце не бреше. Якось Антон?на попросила ?горя, н?бито просто з ц?кавост?, показати фотки його однокласник?в. Той погодився, ?рон?зував над гладкими та лисими 'хлопчиками', над 'д?вчатами', що теж 'трохи зм?нилися', але на стор?нц? Сон? виявилося лише одне фото - те саме, з? шк?льного випускного альбому. Раптом чолов?ков? зателефонували, ? в?н вийшов на балкон поговорити з колегою. Антон?на прикрила собою екран, озирнулася, миттю вхопила мишку ? клацнула на кнопку 'показати листування'. Останн?м було пов?домлення в?д ?горя про те, що в?н напише Сон? листа на е-мейл, бо тут, на сайт?, йому сп?лкуватися незручно. Серце ж?нки закалатало, аж вона злякалася, щоб чолов?к не почув його стукот?ння. Антон?на зробила мишкою крок назад, на екран? знову з'явилася стор?нка Сон? Тютюнниково?, зв?дки та посм?халася ямочкою на туг?й щоц? та блудливими очима фальш-в?дм?нниц?.
Антон?на замкнулася у ванн?й. Щоки ?? гор?ли попри вмивання холодною водою, руки трусилися, а серце не заспокоювалося. ?й сам?й було дивно, що вона, виявля?ться, так не хоче втрачати свого ?горя, того самого, за котрого вийшла колись, вразивши вс?х подруг та ц?кав?ших прихильник?в таким чудернацьким кроком. Чи, може, не його вона боялася втратити, а вр?вноважене останн?м часом життя, св?й власноруч налагоджений св?т, у якому ?гор, чесно кажучи, ?снував формально, бо таки замало було у них сп?льного. Х?ба що дорослий син та налагоджений, в?дшл?фований роками секс, який, на ?? переконання, й утримував чолов?ка вс? ц? роки в межах с?м'?. Бо чому би дружин? не дати супутнику життя те, що в?н прагне отримати в?д коханки?
Але при тому чомусь не було м?ж ними тепла, вза?морозум?ння ? щиро? близькост?. Напевне, ?хн? стосунки нав?ть скидалися на певну роботу, ?? 'посадов? обов'язки', виконуючи як?, Антон?на натом?сть ? отримала ось цю р?вновагу та впевнен?сть у завтрашньому дн?. ? в?дсутн?сть т??? осп?вано? у в?ршах та мелодрамах душевно? близькост? ж?нка зовс?м не вважала приводом ламати все, набуте роками, та з усм?шкою в?ддавати чолов?ка до рук то? мало? сучки у фартушку. Тут Антон?на розсм?ялася, подумавши:
'Еге-е: Та наша Соня, мабуть, нараз? к?лограм?в за сто перевалила, коли не наважилася жодно? св?жо? фотки викласти! Стара кривонога тумбочка! Але як же, зараза, п?дкотилася до мого ген?я? На чому з?грала?! Як би мен? д?знатися?!'
У не? розбол?лася голова, наче обруч ?? стиснув. Антон?на вляглася у пост?ль та попросила чолов?ка дати ?й спазмалгон, той прин?с ще й солодкого чаю, посид?в на краю л?жка, та знов п?шов за комп'ютер.
Антон?на розридалася.
- Зв?сно, тут хоч умри, н?хто не засмутиться! Висмоктали з мене все, що могли, ? гуляй! - буркот?ла вона, схлипуючи. - Повиростали! Вс?м мерс?! Вс? в?льн?! Гади: Сон? йому треба: Романтик драний!
.
Антон?на заливалася сл?зьми ? не знала, що в?дпов?сть чолов?ков?, якщо той раптом з'явиться на пороз? спальн?. Але ?гор не прийшов. Працював за комп'ютером. Чи бес?дував ?з Сонею?
Ж?нка, виснажена хвилюваннями та сльозами, заснула, а назавтра не п?днялася зранку проводити чолов?ка на роботу. Полежавши якийсь час п?сля того, як клацнув у дверях замок, вона блукала квартирою в халат?, нечесана, дезор??нтована та збентежена. Оп?вдн? вс?лася за комп'ютер з метою завести й соб? стор?нку на тому сайт?, в?дшукати ту Соню ? суворо попередити ??, щоб забрала руки геть в?д чужого. Але раптом пом?тила клаптик паперу, що видн?вся з-п?д клав?атури. На ньому було написано: 'Пароль ВАДИК'. Антон?на на мить завмерла: Вадиком звали ?хнього сина. А пароль був якщо не в?д його стор?нки на сайт?, то вже точно в?д поштово? скриньки.
.....
 
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100 Rambler's Top100   Poetical world of Terenty
 


Возможности аппаратной косметологии | Надежные аккумуляторы от ведущих производителей | Химический пилинг для увядающей кожи