Предыдущая   На главную   Содержание
 
П?ДЗЕМН? ГОДИНИ,
автор Дельф?н де В?ган
(переклад з французько?)
 
http://avtura.com.ua/book/858/

Голос пронизу? сон, в?бруючи десь на поверхн?. Ж?нка пестить руками перевернут? на стол? карти, вона знову ? знову повторю? дуже впевненим голосом: 'Двадцятого травня ваше життя зм?ниться'.
Мат?льда не зна?, чи вона ще ув? сн?, чи вже в новому дн?, що ледь почина?ться, вона кида? погляд на рад?о-будильник - четверта ранку.
Це був сон. Наснилася та ж?нка, яку вона бачила к?лька тижн?в тому, провидиця, що не мала н? кв?тчасто? шал?, н? кришталево? кул?, але проте була в?щункою. Перетнувши на метро весь Париж, Мат?льда вс?лася за важкими шторами на першому поверс? будинка в ш?стнадцятому окруз?, дала ?й сто п'ятдесят ?вро, щоб та прочитала по ?? руц? та по ?? числах. Вона п?шла на це, бо вже не мала н?чого ?ншого, жодного пром?нчика св?тла, до якого можна було б тягнутися, жодного д??слова в майбутньому час?, жодно? перспективи якогось 'пот?м'. Вона п?шла туди, тому що треба було бодай за щось учепитись.
Мат?льда поверталася в?д ворожки, покачуючи сумочкою на руц?, збентежена цим дивним пророцтвом, наче воно д?йсно було занотоване в л?н?ях ?? шк?ри, як дата ?? народження, як ? в?с?м л?тер ?? ?мен?, наче це д?йсно можна було прочитати неозбро?ним оком: якийсь чолов?к з'явиться двадцятого травня. Чолов?к на поворот? ?? життя, той що ма? ?? зв?льнити. Наче насправд? можна мати диплом про вищу осв?ту з економетр?? та прикладно? статистики та звертатися до провидиц?. Через к?лька дн?в ?й вже здавалося, що сто п'ятдесят ?вро викинут? у в?кно. 'Все, крапка!' - Ось, про що вона думала, придивляючись до червоно? риски у виписц? з рахунку ?? м?сячних витрат, ? вже неабияк сумн?валася щодо цього двадцятого травня, та й в?дносно ?нших дн?в, в усякому раз? при такому ритм? життя.
Це двадцяте травня залишилося розпливчатою об?цянкою, п?дв?шеною над порожнечею.
.
Це сьогодн?. Сьогодн? щось ма? трапитись. Щось дуже важливе. Под?я, яка зм?нить напрямок потоку ?? життя, роз'?дна? замкнуте коло, под?я, вже багато тижн?в тому вписана чорними чорнилами в ?? органайзер. Визначна, довгооч?кувана под?я, як спас?ння у в?дкритому мор?.
Це станеться саме сьогодн?, двадцятого травня, тому що вона вже д?йшла до краю того, що може винести, до краю того, що здатна виносити людина. Це записано у вселенському порядку. У вогкост? неба, у сполученн? планет, у в?брац?? чисел. Записано, що сьогодн? вона опиниться саме там, в точц?, зв?дки не повернутися, де вже н?що не зм?нить плин часу. Там, де може в?дбуватися лиш те, що загрожуватиме всьому ? все ставитиме п?д сумн?в. Щось неодм?нно ма? трапитися. Щось виняткове. Щоб вийти зв?дти. Щоб припинити.
Вона уявляла це соб? протягом тижн?в. ?мов?рне та неймов?рне. Найкраще та найг?рше. Що ось вона стане жертвою терористичного акту посередин? довгого коридора, що ?дна? л?н?ю метро з л?н??ю електрички - вибухне потужна бомба, змете все, розчастку? ?? т?ло, розпорошить його в насиченому пов?тр? ранкових натовп?в, рознесе по вс?х кутках вокзалу, а пот?м знайдуть шматки ?? кв?тчасто? сукн? та персонально? про?здно? картки. Або вона злама? соб? щиколотку, по-дурному послизнувшись на жирн?й плям?, пом?тн?й на св?тл?й плитц?, як? ?нод? доводиться оминати, чи незграбно ступить на ескалатор, впаде, ? лежатиме з переламаною п?д кутом ногою, треба буде викликати службу порятунку, оперувати ??, вставляти пластини чи спиц?, лежати нерухомо к?лька м?сяц?в, чи вона випадково серед б?лого дня стане жертвою нев?домо? групи викрадач?в д?тей. Але раптом у вагон? чи у привокзальн?й кав'ярн? вона все ж таки зустр?не того чолов?ка. Чолов?ка, який скаже: 'Мадам, ви не можете б?льше жити ось так, дайте мен? руку, об?пр?ться на мою, м?няймо курс, поставте сумку, не ст?йте, с?дайте за цей столик, досить, ви не п?дете дал?, це неможливо, ви чинитимете оп?р, ми чинитимемо оп?р, я буду поруч!' Чолов?к це буде чи ж?нка, зрештою, неважливо. Той, хто зрозум??, що вона б?льше так не може, що проживаючи так кожен день, вона руйну? свою сутн?сть, руйну? найважлив?ше. Той, хто погладить ?? по щоц? чи проведе рукою по волоссю ? тихо прошепоче: 'Як ви змогли ст?льки протриматися? З яких запасник?в брали хоробр?сть?' Той, хто стане навпроти ? скаже: 'Стоп!' Хто потурбу?ться про не?. Той, заради кого вона вийде на одну станц?ю ран?ше, а може в?н всядеться навпроти не? в глибин? якогось бару. Дивитиметься, як зб?га? час на наст?нному годиннику. ? оп?вдн? в?н чи вона ?й посм?хнеться ? скаже: 'Ну от. Все ск?нчилося'.
.
Н?ч. Н?ч перед цим днем, оч?куваним проти ?? вол?. Четверта ранку. Мат?льда зна?, що вона б?льше не засне, вона зна? сценар?й напам'ять - як м?нятиме пози, стримуватиме дихання, як п?д?ткне соб? п?д потилицю подушку. ? врешт?-решт ув?мкне св?тло, в?зьме книжку, яка ?? так ? не зац?кавить, розглядатиме малюнки сво?х д?тей, розв?шан? по ст?нах, щоб лишень в?дтягнути народження дня,
не бачити, як вона вийде з потяга,
не бачити, як казатиме 'добрий день', коли хочеться гарчати,
не бачити, як вийде з л?фта,
не бачити, як тихо йтиме с?рим довгим килимом,
не бачити, як всядеться за св?й робочий ст?л.
.
Вона випрямля? руки та ноги, ?й тепло, сон ще не розтанув - ось та ж?нка поверта? долоню до неба ? повторю? востанн?: 'Двадцятого травня'.
Мат?льда вже давно втратила сон. Майже щоноч? в один ? той самий час вона прокида?ться в?д тривоги, знаючи порядок розташування в н?й певних образ?в, сумн?в?в, питань, вона зна? напам'ять вс? хвил? безсоння, зна?, що ма? знову ? знову все перес?яти через сито - як це почалося, ускладнювалось, як вона опинилась у такому стан?, так само, як ? розум?? неможлив?сть повернути назад. Серце вже колотиться швидше, машина запрацювала, машина, яка перемелю? все, що треба зробити - походи на закупи, запланован? зустр?ч?, телефонн? дзв?нки друзям, а ще не забути оплатити рахунки, знайти на л?то будиночок - вс? ц? реч?, колись легк?, тепер стали нестерпно неп?дйомними.
В?дчуваючи змучену вогк?сть простирадел, вона усв?домлю?, що не впора?ться з усим цим...
------------------
...
...
Зв?сно, в?н не плакатиме, як дурень, закрившись о четверт?й ранку у ванн?й к?мнат? готелю ? сидячи на кришц? ун?тазу.
В?н зарива?ться обличчям у ще вологий пенюар, який Л?ля вдягала п?сля душа. В?н нюха? тканину, шукаючи в?дголоски улюбленого парфуму, пот?м бачить себе в дзеркал? бл?дим, майже як чаша умивальника, його ступн? шукають на холодн?й плитц? затишку килима. Л?ля спить у к?мнат?, схрестивши руки. Вона заснула, покохавшись ?з ним, майже в?дразу заснула, тихенько похропуючи, як завжди, коли вип'?.
Поринаючи в сон, вона пробурмот?ла 'Мерс?!' ? це переповнило чашу. Пронизало його. Вона сказала 'Мерс?!'
Вона дякувала за все - за ресторан, за н?ч, за в?кенд, за кохання, за телефонний дзв?нок, за питання про ?? справи. Вона поступалася сво?м т?лом, частиною свого часу, сво?ю якоюсь в?дстороненою присутн?стю, але вона знала, що в?н да?, а вона не в?дкида? н?чого, н?чого важливого.
В?н встав обережно, щоб ?? не розбудити, ? в темряв? рушив до ванно? к?мнати. Вже будучи всередин?, простягнув руку, щоб ув?мкнути св?тло, ? прикрив двер?.
.
Коли вони повернулися п?сля вечер?, роздягаючись, вона спитала:
- Чого б тоб? хот?лося?
.
Чого б тоб? хот?лося? Чого тоб? не вистача?, що б тебе порадувало, про що ти мр??ш? Вона часто пита? його про це, наче тимчасово незряча чи невил?ковно сл?па. Ось так? питання. З? щир?стю сво?х двадцяти восьми рок?в. Цього вечора в?н мало не в?дпов?в ?й:
- Триматися за перила балкону та гарчати на всю горлянку з останн?х сил, як дума?ш, мен? вдалося б?
Але в?н промовчав.
.
Вони провели в?кенд у Онфльор?. Прогулювалися пляжем, блукали м?стом, в?н подарував ?й плаття та босон?жки, вони пропускали по стаканчику вина, об?дали в ресторан?, лежали, розтягнувшись, при закритих шторах, поринувши у зм?шан? аромати парфум?в та сексу. Вони по?дуть завтра насв?танку, в?н висадить Л?лю б?ля ?? помешкання, зателефону? на базу до диспетчера ? п?рне у св?й день, не за?жджаючи додому. Голос Рози назве йому першу адресу, за кермом свого Рено Кл?о в?н по?де на виклик до першого пац??нта, пот?м до другого ? потоне, як водиться, у хвилях симптом?в та самотност?, зануриться у с?ре та запилючене м?сто.
.
Таких в?кенд?в, як цей, вони провели чимало. Наче маленьк? пер?оди, взят? в дужки, як? вона йому дару? вдалин? в?д Парижа, вдалин? в?д усього. Але це траплялося все р?дше.
Досить було подивитись, як вона йде поруч, не торкаючись його, поспостер?гати за ними в ресторан? чи десь на терас? кафе, щоб пом?тити - ?х завжди розд?ля? дистанц?я. Чи побачити ?х згори в якомусь басейн?, де ?хн? т?ла, завжди паралельн?, без найменшо? ласки з ?? боку, та в?н вже й не спод?ва?ться. Досить було побачити ?х тут чи там в Тулуз?, Барселон? чи в Париж?, будь-де - як в?н випадково спотика?ться на брук?вц? чи об бордюр тротуара.
? вона каже: 'Який ти незграбний...'
А в?н хоче в?дпов?сти, що н?. Сказати, що до зустр?ч? з нею в?н був моторним, хижим, просто л?тав по-над вулицями, н?коли н? на що не натикався, до зустр?ч? з нею в?н був сильним.
.
? от тепер в?н сидить, як дурень, закрившись у ванн?й к?мнат? готеля, бо не може заснути. Не може заснути, тому що в?н любить ??, а ?й на це наплювати.
Проте, он вона лежить у темряв? к?мнати, наче принесла себе в дар.
Вона, котру в?н може брати, пестити, облизувати, в яку може ув?йти, коли вона сто?ть, сидить, чи сто?ть на кол?нах, вона, що дов?ря? йому сво? губи, груди, с?дниц?, не виставля? н?яких обмежень, вона, котра ковта? його сперму...
Але поза л?жком Л?ля вислиза? в?д нього, зника?. Поза л?жком вона не об?йма? його, не проводить рукою по його спин?, не гладить по щоц?, ледь дивиться на нього.
Поза л?жком в?н наче не ма? т?ла, або т?ло його склада?ться з яко?сь непом?тно? субстанц??, яку вона не розр?зня?.
.
В?н нюха? один за одним флакони, поставлен? на умивальнику у плетеному кошичку - звложуюче молочко, шампунь, гель для душа. В?н не вмива?ться, а витира?ться серветкою, складеною на батаре?. В?н п?дводить п?дсумок моментам, проведеним разом з тих п?р, як зустр?в ??, згаду? про все з того самого дня, коли Л?ля взяла його за руку при виход? з кав'ярн? одного зимового вечора, коли в?н не м?г повернутися додому.
В?н не намагався противитися, нав?ть на самому початку, в?н дозволив соб? пливти за теч??ю. В?н згаду? все це ? все узгоджу?, знову йде в тому самому напрямку. В?н розум??, що повед?нка Л?л? краще за слова вказу? на в?дсутн?сть пориву, на ?? манеру бути тут ? бути в?дсутньою, на ?? пасивну роль, окр?м, мабуть, одного чи двох випадк?в, коли в?н подумав уноч?, що щось таки ще можливе, б?льше, н?ж ця ?? незрозум?ла потреба в ньому.
Може, це воно й було, те, що вона сказала цього чи ?ншого вечора: 'Ти мен? потр?бен. Але х?ба ти можеш це усв?домити, не пов'язуючи з в?рн?стю чи залежн?стю?'
Вона вхопила його за руку ? повторила: 'Ти мен? потр?бен'.
.
А ось тепер вона подякувала за те, що в?н поруч. Чекаючи на когось кращого.
Вона не бо?ться його втратити, розчарувати його, перестати йому подобатися, вона н?чого не бо?ться: ?й байдуже.
? проти цього в?н безсилий.
В?н ма? ?? покинути. Ма? це зупинити.
В?н уже чимало прожив, щоб розум?ти, що це не зм?ниться. Л?ля не запрограмована на 'закохатися в нього'. Так? реч? записан? в глибин? ген?в, як дан? у нежив?й пам'ят? комп'ютера. Л?ля його 'не розр?зня?', зг?дно з терм?ном ?нформатики, так само, як деяк? комп'ютери не можуть прочитати певний документ чи в?дкрити якийсь диск. Його просто нема? в списку ?? параметр?в. В ?? установочних програмах.
Що б в?н не робив, що б не казав, що б не вигадував.
В?н надто чутливий, надто подразливий, надто причетний, надто емоц?йний. Не надто в?ддалений, не надто шикарний, не надто загадковий.
В?н весь не надто...
Це - вир?шальний момент. В?н вже досить прожив, щоб зрозум?ти, що час переходити до чогось ?ншого. Завершити. Вийти з гри.
.
В?н покине ?? завтра вранц?, коли в його моб?льному загра? будильник.
В четвер двадцятого травня. Ця дата вида?ться йому принятною. Округлою за звучанням.
.
Але ц??? ноч?, як ? щоноч? протягом останнього року, в?н ще каже соб?, що не справиться з цим.
-----------
 
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100 Rambler's Top100   Poetical world of Terenty
 


Возможности аппаратной косметологии | Надежные аккумуляторы от ведущих производителей | Химический пилинг для увядающей кожи