Предыдущая   На главную   Содержание   Следующая
 
ПРО СОБАЧКУ НУСЮ ТА ЛЕЛЕК
 
 
  
 

Маленьку собачку породи пекінес, що народилась і жила в міській квартирі, хазяйка взяла з собою на місяць в село. Жили вони тепер не в квартирі, а в приватному будинку. Інколи собачці дозволяли виходити у двір, загороджений парканом, за яким було невідомо, що. Перші дні Нуся вивчала нове оточення і мала забагато справ: обнюхати всі речі, обдивитись кругом, наслухатись нових звуків, розібратись, які з них можуть бути небезпечними… Нова інформація та свіже повітря переповнювали Нусін організм, і ночами вона спала міцно, але короткими уривками сну, бо прокидалась і прислухалася до звуків у середині будинку.
Невдовзі у Нусі з’явилася подружка – кицька Димка. Вона несподівано опинилась поруч, коли собачка знайшла у дворі мисочку з якоюсь їжею і вирішила її понюхати. Димка підійшла та погрозливо зашипіла. Нуся помахала хвостиком і витягнула свою пласку мордочку до кішки. Димка зачекала, а потім підійшла ближче до мисочки. Нуся знову понюхала їжу. М’яса там не було, а сир їй чомусь не смакував. Кішка з’їла сир сама і облизнулась.
Димці дозволялось виходити за паркан. Власне, вона нікого і не питала, тому знала про місцеве життя багато, якщо не все, і охоче розповідала про сільські події та традиції.
Час від часу Нуся чула звук, зовсім їй незрозумілий – глухуватий частий-частий стукіт звідкись згори. Вона задирала свою мордочку, але нічого не бачила вище даху будинку. Може, зір у неї був поганий, може, не туди дивилась. На її запитання Димка відповіла, що в селі на високих стовпах змайстрували собі оселі великі-превеликі птахи з довгими і твердими мордочками – лелеки. І саме вони так часто-часто клацають тими мордочками, видаючи такі звуки. Димка також розповіла, що домівки у них дивні – у формі глибокої тарілки, чи кошика, сплетені з гілок і укріплені багатьма поколіннями птахів, але нічим не прикриті згори. Ще розповіла вона, що у дворі хазяйка тримає спеціальну поїлку для лелек і навіть інколи підгодовує їх різними смаколиками.
Нуся почала придивлятись і одного разу побачила через вікно величезного птаха на довгих тонких ногах, що розгулював по двору. Познайомитись не вийшло – двері будинка були зачинені, та й страшнувато було першою заговорити з такою дивною істотою. Увечері вона знов заговорила з Димкою про лелек. І та відкрила їй таємницю, що з лелеками вона не просто товаришує, а навіть має з ними таку домовленість, що полює на мишей та жабок, а потім, забравшись на стовп із здобиччю в зубах, віддає її лелекам. Натомість у хорошу погоду ті катають її на собі над селом, щоб Димка подивилась на сільське життя з висоти пташиного польоту.
І без того круглі очі Нусі стали просто круглющими. Одного разу в місті хазяйка розчісувала її на підвіконні балкону, а Нуся терпіла це смикання, інколи гарчала і дивилась з балкону вниз. Там у дворі на дитячому майданчику гралися діти, а неподалік бродив великий пес. Всі здавалися такими маленькими! То були її єдині «висотні» враження.
Після розповіді Димки Нуся зовсім втратила спокій. Мишей вона ловити не вміла. Жабок просто побоювалась. І взагалі, навіть якщо б уміла, то вже видертись по стовпу нагору їй було точно не по силах. Але мрія пролетіти над селом на спині великого птаха тепер вже її не полишала. Треба сказати, що важила вона менше, ніж кішка Димка, і була б необтяжлива для лелеки, але як подружитись і умовити його? Хіба ж можна проситись ні з того, ні з сього і за просто так, якщо навіть місцева жителька Димка віддячувала за своє катання? І Нуся втратила спокій – все думала, чим же вона може бути корисною цим великим і сильним птахам.

Під кінець тижня Нуся вже познайомилась із лелекою на його водопої, він був зовсім не таким горделивим, як здавався. Вона розповідала йому про життя у місті, він – про свої подорожі в теплі краї, про самі теплі краї, про свою сім’ю, де от-от мали вилупитись лелеченята, про дружину, яка саме сиділа в гнізді на яйцях. Лелека недовго затримувався у дворі, бо мав багато справ – він здобував їжу для себе та своєї дружини.

Через деякий час Нуся не втрималась і розповіла, як би вона мріяла хоч разок побачити світ з висоти пташиного польоту, і що вона готова на все, що попросить лелека, аби її мрія здійснилась. Лелека порився у своїх мріях і сумно промовив:
- Все у мене є, чого мені не вистачає? От хіба що даху над нашим гніздом. Коли іде дощ, буває так мокро і холодно, а дружина мусить сидіти на яйцях, не покидаючи їх, і мені її дуже шкода.
Нуся замислилась, як би допомогти своїм друзям. Наступного дня по обіді задощило. Собачка сиділа у хаті, дивлячись у вікно на сіре небо, де все ж таки де-не-де між хмарами траплялись світліші плями. Прийшла з двору хазяйка, обстукала чоботи біля ґанку, піднялася сходинками, зняла чоботи, поставила їх біля дверей і там же лишила обтікати велику синю парасолю. Нуся бачила такі штуки у місті. Хазяйка та її діти залишали їх відкритими в коридорі, доки просохнуть. І тут в голові у Нусі спалахнула ідея! Вона бігом зіскочила з підвіконня на стілець, звідти, мало не впавши, на підлогу і помчала шукати Димку.
- Димко! Димко! Швидше! Допоможи мені, будьласочка! Дуже термінова справа! В твоїх пухнастих лапках – здійснення моєї мрії! Лізь на стовп до лелеки і скажи, хай миттю летить у двір, а як зможе, то і не один!
Димка була не надто задоволена, що її змушують ганяти туди-сюди по вологому стовпу, але погодилась, не розпитуючи подробиць, бо в подружки був надто стурбований вигляд.
Нуся тим часом схопила малесенькими зубками петельку на ручці парасолі і потягла її вниз із ґанку по сходах. Парасоля пручалась, чіпляючись то за лавку, то за чоботи, але Нуся не відступала. Коли вона, захекавшись, стягла парасолю у двір, підлетів лелека.
- От вам дах! – радісно повідомила Нуся, вказуючи мордочкою на парасольку.
Лелека на мить задумався, але потім вирішив, що другої такої нагоди не буде. Він схопив дзьобом парасолю за петельку, зробив кілька кроків і злетів угору. Було йому нелегко, хоча дощ уже майже пройшов. Ноша виявилась важкою і великою, але лелека не відступав. Він покружляв над гніздом, потім піднявся вгору і рвучко опустився у свій дім, встромивши ручку парасольки навскіс так, що та прикрила гніздо з боку, звідки найчастіше птахів турбував вітер. Лелека трудився, прилагоджуючи новий дах так і сяк, але досяг свого, і дружина його була дуже задоволена.
Нуся погано бачила, що відбувається на висоті. Вона знала одне – скоро її мрія здійсниться! Увечері лелека спустився у двір втомлений, але задоволений. Він подякував Нусі і сказав, що завтра, якщо не буде дощу, вони обов’язково здійснять задумане.

Вночі мрійниця дуже хвилювалась і побоювалась, чи треба було затівати такий відчайдушний крок. Але відмовитись було вище її сил. Коли ж іще?!
Рано вранці, як тільки хазяйка вийшла у двір, Нуся теж шмигнула слідом і влаштувалась на сонечку в очікуванні. Лелека незабаром прилетів виконати свою обіцянку. Він присів, Нуся видерлась йому на спину, але звички хапатись кігтями за все, як у Димки, у неї не було, і пасажирка обхопила птаха лапами за шию та завмерла. Лелека пробіг кілька кроків по двору, зашелестів великими крилами і злетів.
У Нусі від щастя запаморочилось у голові. Спочатку вона не бачила нічого, крім лелечиної шиї та пір’я перед очима. Але потім, трохи повернувши голову і скосивши очі, помітила, як зменшуються хати, як сади та городи перетворюються на великі кольорові клапті, як до смішного маленькими стали люди і навіть машини… А зверху гріло-припікало сонечко. І здавалось, до нього зовсім близько, ніщо вже не може закрити його і сховати. Лелека зробив коло над селом, показав Нусі також частину пляжу біля річки, куди хазяйка носила собачку в кошику, пролетів над своїм рідним гніздом, що було тепер під синім круглим дахом, і повільно спустився у двір. Маленька туристка була в захваті. Вона розтулила лапки, випустила шию птаха і тихенько сповзла по спині лелеки. Земля під нею качнулася, голова знов запаморочилась. Нуся сіла на задні лапи, упершись передніми в землю, посміхнулась і ввічливо промовила:
- Я вам дуже вдячна! Це було так… так… так казково!
Лелека теж посміхнувся, елегантно вклонився і полетів до себе у гніздо.
Нуся ледве дошкутильгала до своєї підстилки у хаті, де й пролежала потім півтори доби нездатна ні їсти, ні гуляти. Підлога під нею рухалась, наче її розхитували разом із будинком, це було навіть гірше, ніж їхати в кошику на руці хазяйки. Їсти вона не хотіла чи не могла, пити почала тільки наступного дня.
Здивована Димка розпитувала Нусю про подорож, про її враження і не розуміла, чому приятельці стало раптом так зле, якщо літати їй сподобалось. Нуся і сама того не розуміла. Але раптом згадалось, як одного разу, ще в дитинстві, її закачало в автобусі, коли довелося їхати довго, не бачачи дороги, страждаючи від тряски і сподіваючись, що цей жах колись закінчиться. Димка облизала подружці мордочку і сказала:
- Поспи. Коли прокинешся – будеш здорова.
А сама подумала – «Хто народився собакою, літати не зможе!»

Наступного дня все стало на свої місця, Нуся видужала і вже уявляла, як буде розповідати про свої враження знайомим собакам у місті. Правда, хазяйка раптом кинулася шукати свою парасолю, і тільки через декілька днів помітила її на стовпі над гніздом. Вона довго і голосно дивувалась, а потім махнула рукою і попросила сусіда полізти на стовп і добренько закріпити новий лелечий дах, щоб вітер не зірвав парасолю і не ушкодив гніздо. Сусід теж довго дивувався, але поліз і все зробив на совість.
І всі були задоволені. Життя тривало. Кицька Димка продовжувала вимінювати свіжевловлену їжу на екскурсії по небу, а коли вдячний лелека пропонував Нусі покатати її просто так, вона дуже чемно дякувала і відмовлялась.


 
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100 Rambler's Top100   Poetical world of Terenty
 


Возможности аппаратной косметологии | Надежные аккумуляторы от ведущих производителей | Химический пилинг для увядающей кожи