Предыдущая   На главную   Содержание   Следующая
 
НІЧ СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА
 
 
  
 

Інга, виснажена «святкуванням» і з єдиним бажанням швидше дістатися домівки, щоб упасти і заснути, прислухалась. Прислухався і Юрій.
- Ти нічого не чуєш? – спитав він, зазирнувши в очі жінці.
- Ні, - збрехала вона, зітхнула і поправила волосся на лобі.
Збрехала, бо пречудово чула, як з обох боків за стінами їхнього маленького готельного номера на тихій вуличці біля Золотих воріт долинало ритмічне рипіння ліжок - святкування Дня Закоханих було у розпалі.

Через годину вони все ще були разом. Інга інколи нишком позирала на годинник, щоб Юрій не помітив і не образився, та він, теж втомлений, але захоплений спільним поривом, наче не відчував плину часу. Стрілки наближались до одинадцятої. Вона подумала, що попереду довга дорога додому нічним промерзлим містом.

Ще за годину вони так само лишались у номері. Рипіння зліва затихло. Справа інколи повторювалось, перемішуючись із реготом, бахканням корку від шампанського і дзеленчанням бокалів.
«Весело їм!» - подумала Інга, ловлячи себе на тому, що їй, наче, теж не сумно. Проте, здача до друку наступного номеру журналу, інтерв’ю на телебаченні, автограф-сесія в книжковій крамниці, виступ у бібліотеці перед шанувальниками її творчості злилися в потік безупинних справ останніх днів, що змінювались нічним писанням вдома за ноутбуком, і під кінець тижня геть виснажили її. А тут іще ця очікувана, хвилююча і така нестандартна зустріч! Обоє позіхнули і разом розсміялися.
- Вибач, я тебе зовсім заїздив! – сказав Юрій і винувато опустив очі.
Інга мовчки знизала плечима.
- Господи! Як швидко сплинув час! Ще п’ять хвилин – і кінець Валентину! – нарешті усвідомив реальність Юрій.

Він ходив туди-сюди невеличкою кімнатою, викликаючи по телефону таксі.
- Через десять хвилин біля готелю? Білий Шевролє? О’кей!
Інга відвернулась до вікна, підфарбувала губи, дивлячись у маленьке люстерко, а потім підтягнула колготки на нозі і… раптом почула тріск – зграя стрімких стрілок кинулася вниз до коліна від прорваної нігтем дірки. Інга у розпачі зиркнула на Юрія, посмикала спідницю нижче і повернулася до мужчини недефектним боком.
Він дістав гаманець, відрахував грошей, склавши на столі стопочку купюр по п’ять та десять гривень.
- На таксі, думаю, вистачить, – промовив він, вигріб на столі з купи підсохлих рудих шкурок єдину ще не скривджену мандаринку і простягнув жінці.
Інга знизала плечима, кивнула, але останнього плоду не взяла. Вона замотала шию пухким шарфом, просунула руки в рукава поданої дублянки. Не застібаючись, взяла свою сумку та пакет із паперами, озирнулась на Юрія.
- Я тобі такий вдячний! Звісно, втомились обоє, але, згодься, день прожито не марно!
- Звісно. Я теж тобі вдячна! Вибач, справді трохи заїжджена. Ніч уже…

Коли вони проходили повз адміністраторку на ресепшені, Інга помітила її блискавичний погляд і скривлені в нещирій посмішці губи – мабуть помітила купу стрілок з-під спідниці.
«Та хай іде до дідька! І чого це я маю соромитись?! Це її не обходить!» - подумала Інга, але таки відчула усією втомленою шкірою прощальний погляд дами, котра мусила сидіти у День Закоханих на робочому місці, та ще й на якому!
Юрій відчинив дверцята Шевролє, ще раз подякував Інзі за зустріч. Вона сіла поруч із водієм, потім повернулась назад і поклала пакет та сумку на заднє сидіння. Скептичний погляд таксиста теж не обминув її стрілок, що вже спустилися до самого коліна.
«Та йдіть ви всі під три чорти!» - втомлено подумала Інга, все ж відчувши певну незручність.
- Вона назвала водієві вулицю свого віддаленого району, зітхнула і зручніше вмостилася на сидінні, закутавши коліна дублянкою.
Музика з приймача заколисувала її, навіваючи якісь розмиті спогади, водій не чіплявся з розмовами, Інга пливла у напівсні, мріючи нарешті дістатися свого ліжка.

- Ой! Прошу, тут зупиніть, будь ласка! Біля супермаркету! – несподівано вигукнула вона за квартал від дому, - Зовсім забула – холодильник порожній. Треба чогось купити. Добре, що існують цілодобові магазини!
Водій двозначно хмикнув, зупинив авто, Інга дістала з кишені гривні, що відрахував Юрій на таксі, віддала водієві, знову повернулась, блиснувши коліном, витягла з заднього сидіння свої речі, побажала на все добре і вийшла.
У колі ліхтарного світла мерехтіли сніжинки, на вулиці не було нікого, лише біля магазину гомоніла компанія молоді. Раптом зимову ніч розірвали постріли петард, і різнокольорові блискавки злетіли у небо.

Коли о першій годині вона тихенько, щоб не збудити доньку, зайшла до квартири, поставила на стілець пакет із їжею, свою сумочку та пакет із паперами, заграв мобільний.
- Інго! Ти вже вдома? Що ж ти не телефонуєш, як доїхала? А я прийняв душ і таки випив чарку коньяку. Лягатиму вже. Бо втома нелюдська. І як ви, жінки, витримуєте таке життя?! Слухай, я порахував – ми ж с тобою десять годин пропрацювали! Оце так команда! Звісно, що треба буде перечитати сценарій на свіжу голову, але то я вже вдома. Я переглянув, але око замилене, та й сил вже немає. Завтра літак об одинадцятій. Поки ще до Борисполя дістанусь. Слухай, ти така молодчина! Вибач, що приперся на Валентина, мабуть, зірвав тобі якусь романтику, будеш тепер там виправдовуватись… Але – «А ля гер, ком а ля гер!» – ти ж знаєш умови контракту! Ну, бувай! Ти – профі! У нас все вийде!
- Дякую, - посміхнулась, Інга, притулившись до стіни коридору, і так їй було тепло й затишно вдома, у дублянці, що оце упасти б прямо тут і заснути…
«От і свято минуло, - подумала вона, - Коли там, сказав, знову прилетить допрацьовувати? Хоч би не Восьмого…»


6.03.08
Письменниці та чудовій жінці
Ірен Роздобудько присвячується
із вдячністю за ідею.
 
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100 Rambler's Top100   Poetical world of Terenty
 


Возможности аппаратной косметологии | Надежные аккумуляторы от ведущих производителей | Химический пилинг для увядающей кожи