Предыдущая   На главную   Содержание
 
Сенпол?я та пан? Андр??вна
 
 
  
 

Не можу сказати, що цей день мен? не сподобався. Я давно мр?яла побути наодинц?, ? сьогодн? мен? це майже вдалося. Принаймн?, я тимчасово позбулася надто щ?льного сус?дства, а т? тро?, що опинилися нин? поруч, не турбували. Ми й ран?ше з ними не приятелювали, то й сьогодн? мен? н?хто з них не заважав.
Вт?м я спершу не зрозум?ла нам?р?в хазяйки, але завжди дов?ряла ?й, вдячна за добре ставлення ? п?клуваня. Тож ? сьогодн? в?ддалася ?? добрим рукам та ледь чутним словам: 'Давайте-но, д?вчатка, п?демо прогуля?мося, на людей подивимося, себе покажемо...'
Я не звернула уваги, що л?тня пан? при цьому з?тхнула, вона ? так нер?дко з?тхала.
Дбйлив? руки обережно п?дняли мене ? переставили в чималеньку коробку, де невдовз? нас стало четверо. Я ще встигла побачити, що вс? ми мали ц?лком пристойний, нав?ть урочистий вигляд - у мене цього ранку саме розкв?тли ще три бутони, додавши до вчорашнього букетика велик? св?ж? соковито-рожев? кв?тки. Сус?дки теж пишалися
сво?ми прикрасами - бузковими, б?ленькими та блакитними кв?точками, як?, зв?сно, виглядали набагато скромн?шими за мо?. Але невдовз? господиня накрила нас легким нап?впрозорим полотном, а пот?м щ?льним пакетом. Наш транспорт хитнувся, ми торкнулися листячком одна одно?, б?лявка зойкнула, ? вс? ми рушили кудись, дов?рившись л?тн?й пан?, в?д яко? чекати чогось поганого було безглуздо, тож - уперед до пригод! На людей подивитись, себе показати!
Що й казати - ст?льки народу, як сьогодн?, я не бачила н?коли. Та я ?х узагал? бачила к?лька ос?б за все мо? життя - саму хазяйку, сус?дську д?вчинку, яка п?дб?гала до нашого п?дв?коння, нахилялася над нами, мало не ламаючи листя, кидала погляд через в?кно на дв?р, бо виглядала маму, ? б?гла знов у сво?х дитячих справах. ?ще заходила хазяйчина приятелька. Та н?би розглядала нас уважно, але говорила все про сво?, наче дивилась ? не бачила перед собою т?сняву б?льших та менших вазонок. Правда, одного разу старенька
неспод?вано промовила - 'Ф?алки у тебе, Андр??вна, як у кв?тков?й
крамниц?!' А господиня з?тхнула - 'Це сенпол??!' Це слово дуже мен? сподобалося, я нишком повторювала його ?, зда?ться, нав?ть чула в шаруд?нн? порть?р. Тож господиня звалася Андр??вною, а я - Сенпол??ю.
? от нарешт? колихання коробки зак?нчилося, вона стала на щось тверде, в?дкрився пакет, в?йнуло прохолодою, ? стривожен? оч? хазяйки оглянули, чи не нашкодила прогулянка котр?йсь ?з нас. Ми непом?тно роззиралися навколо ? мало що розум?ли, адже р?дним домом нашим було п?дв?коння. Ми опинилися теж н?би на п?дв?конн?, але це був не д?м, а якийсь великий прох?д, де повз нас сновигала
неймов?рна к?льк?сть людей, ?, як виявилося, мало кого ц?кавили ? пан? Андр??вна, ? ми.
Хазяйка стояла поруч, намагаючись прикрити нас собою в?д протягу, який ворожо нал?тав з боку скляних дверей. Неподал?к я побачила ще дек?лька ж?нок - одна роздавала як?сь пап?рц?, тицяючи ?х в
руки перехожим, друга продавала пухнаст? р?знокольоров? шкарпетки, як? лежали б?ля нашо? коробки, а третя... стояла б?ля в?кна навпроти ? грала на соп?лц?. Мелод?я линула до нас то голосн?ше, то тих?ше, вона була чудесна ? н?би заколисувала. ?нколи б?ля т??? пан? на мить зупинялися люди, щось кидали в невеличку коробочку ? йшли дал?.
Б?ля нас майже н?хто не зупинявся. Пан? Андр??вна час в?д часу розр?внювала наше листячко ? дмухала на кв?тки, ?нколи поправляла свою шапку ? пригладжувала пухнастий ком?р, тупцяла на м?сц?, пот?м вона взяла мене з вазончиком ? тримала обома руками перед собою. Мен? стало затишн?ше - я в?дчувала ?? тепле дихання, а також тепло ?? рук. З часом я пом?тила, що пан? Андр??вна непом?тно хита? головою в такт соп?лков?й мелод?? ? нав?ть погойду?ться сама, н?би пританцьову?. Мен? це сподобалося, адже так ? я долучалася до танцю, ? в?д того протяг уже не тривожив, не думалося, чому ? нав?що ми тут сто?мо, огортала тиха рад?сть, ? вс? питання здавалися зайвими.
К?лька раз?в до нас п?дходили ж?нки, милувалися мною, робили компл?менти, а одна раптом спитала про ц?ну. Господиня, н?яков?ючи, назвала якусь цифру. Перехожа, теж немолода пан?, з?тхнула, торкнулася одним пальцем мого листка, а я аж затремт?ла, усв?домивши, що саме замислила п?дступна пан? Андр??вна.
Невже?! Невже вона хоче продати нас чужим людям? Нас, кого виростила власноруч ? так любила?! Мене, якою так пишалася?! Я затремт?ла. А може, то затремт?ли руки хазяйки...
- На жаль, не можу соб? дозволити таку ф?алку, сам?й би до пенс?? дотягнути... - з?тхнула ж?нка й рушила дал?.
- Це сенпол?я, - прошепот?ла н?би сама до себе хазяйка.
Я перестала тремт?ти, але мою дов?ру до добро? господин? було п?д?рвано. Вона дивилась на мене вологими очима, н?би вибачалася, а мен? хот?лося ц??? мит? перетворитися на кактус, боляче вколоти ?? пальц?, або... або просто згорнути все сво? листя ? кв?ти в один великий бутон, замкнутися в ньому й заплакати...
- Бабусю! Ск?льки ваша чудесна сенпол?я кошту?? - молодий чолов?чий голос змусив мене знову здригнутися.
Пан? Андр??вна затрималася з в?дпов?ддю ? недов?рливо розглядала високого хлопця, який усм?хався, поглядаючи то на господиню, то на мене, ? я в?д того аж зашар?лася.
Соп?лка завела нову сумну мелод?ю, що н?би долинала з небес.
- У мо?? бабус? теж було багато сенпол?й, - продовжив хлопець, - це була ?? велика пристрасть. Вона нав?ть намагалася сама виводити нов? сорти. Не знаю, чи змогла би продати хоч щось з? сво?? колекц??...
- Та я теж... Вони мен?, як р?дн?. Але... вчора в мене в супермаркет? витягли гаманець. Д?йшла вже до каси з? сво?ми покупками, а його нема?... Мусила все рознести назад на полиц? й п?шла додому. Всю н?ч думала, що ж його робити? От, наважилася.
- Зна?те що... - голос хлопця став р?шучим. - Я хочу ?х купити у вас, вс? чотири, - в?н кивнув у б?к мо?х колишн?х сус?док по коробц?, - але ? проблема...
- Яка? - недов?рливо глянула на нього пан? Андр??вна, - Бабуся насварить?
- Н?. Бабуся померла три роки тому.
- О, вибачте.
- Ви так схож? на не?... А я тут живу неподал?к у гуртожитку, четверо в к?мнат?, ще й працюю ночами в л?карн?. Х?ба я можу соб? дозволити кв?ти? Але...
- Н?чого, н?чого, я не ображаюся, ход?ть соб? з Богом, дякую за увагу...
- Пан?, ви не зрозум?ли, я хочу купити ?х... ? подарувати вам. Можна? - хлопець торкнувся руки мо?? хазяйки, ? я чомусь знову затремт?ла.
- Н?-н?... Як же так... Я ж не жебракую, я хот?ла...
- Пан?, я дуже вас прошу, заради мо?? бабус?, добре?
Пан? Андр??вна н?чого не в?дпов?ла, лишень кивнула, притиснула мене до грудей, а в?льною рукою мовчки погладила рукав того хлопця.
Не можу сказати, що цей день мен? не сподобався. На людей подивилася, себе показала, музику послухала... Хоч ? нахвилювалася...
2014
 
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100 Rambler's Top100   Poetical world of Terenty
 


Возможности аппаратной косметологии | Надежные аккумуляторы от ведущих производителей | Химический пилинг для увядающей кожи