Предыдущая   На главную   Содержание   Следующая
 
ЗУСТР?Ч
 
*
Було боляче ковтати, а обличчя бол?ло, н?би в нього вц?лили м'ячем. ?вген п?дняв ком?р пальта ? кутався в кашне, притулившись у нап?втемряв? до ст?ни дил?жансу та здригаючись на вибо?нах. В сво?му нездоровому нап?всн? в?н намагався оживити при?мн? тепл? образи, щоби сховатися в них в?д гуркоту кол?с та протяг?в, як? настирливо холодили обличчя.
Найб?льш п?дходящим спогадом, пухнастим та теплим, як кошеня за пазухою, чи хвилею, що ?нколи обпалювала нутро, була вона - Св?тлана. Про не? думалося-мр?ялось йому в колотнеч? цього засобу пересування, котрий, як м?г, наближав нашого героя до зд?йснення його мр?й, продуманих до др?бниць.
Правда, погода п?двела. Рухаючись на П?вдень, ?вген оч?кував побачити кв?туч? сади, ажурно-зелен? га?, прошит? сонячними променями через молоде листя, але зам?сть цього його вразила абсурдна зм?на погоди - р?зкий п?вн?чний в?тер, мокрий сн?г, що покрив зелен? поля ? придорожн? канави, не пожал?в нав?ть кв?туч? абрикосов? дерева. ? все це на тл? темно-с?рого неба, по якому сунули важк? брудн? хмари.
Кон? м?сили копитами сн?г з дорожньою багнюкою, невдоволено фиркали ? теж, мабуть, дивувалися, куди пропала весна, яка щойно наоб?цяла купу весняних довгооч?куваних радощ?в.

*
Сус?ди, що д?лили з ?вгеном прост?р дил?жансу, посварилися ще на початку вояжу ? красномовно промовчали всю дорогу, аж поки не вийшли. ?вген переставив св?й невеличкий саквояж (т?льки необх?дне, плюс подаруночки) з кол?н на сид?ння навпроти, випростав ноги вперед, посовав ними, влаштовуючись зручн?ше, якщо це взагал? було можливо. Зараз би чаю гарячого: Чи гор?лки? Щоб зовс?м не розхвор?тися. Чи ? того, й ?ншого. ? борщу гарячого. Було б добре:
Якось погано виходить - нарешт? до не?, ? застуджений: Так давно не бачилися, так мр?ялось-думалось, ? ось на тоб?: То що ж тепер - повертатися?! В?д ц??? думки йому стало нав?ть страшно. Б?льша частина дороги позаду. Вперед, вперед, конячки! Доповземо, до?демо, а там вже:
Вона ж не просто так: Вона все зрозум??, вона своя, 'р?дненька', як ?нколи виривалося у нього з вуст. Знову ?й з ним клоп?т: Голова болить. Нав?ть думати не хочеться, як то воно дал? п?де. Головне - д?статися м?сця. Вона щось вигада?, зробить, 'поворожить', покладе прохолодну ручку на лоба, поц?лу? кожне око по черз?, пот?м в губи, притиснеться вся-вся:
Все мине. Завжди спочатку погано, а пот?м мина?. Все мина?:
Все? А чи хоче в?н, щоби все минуло? Це означа?, що вона, Св?тланочка, теж п?де кудись дал?, зшивши ?хн? життя за крайчики ? зав'язавши вузлик на блискуч?й нитц? сп?льних спогад?в.
Т?льки не це! Т?льки не зараз, нехай пот?м коли-небудь, коли-небудь в цьому 'можливопот?м', про яке ще рано думати: А поки що все добре: Правда, р?дко: Але ж краще р?дко добре, н?ж часто погано? Мабуть температура п?дн?ма?ться, якщо в?н про це дума?. Зазвичай ц? думки сидять, мов миш?, в сво?му окремому ящичку, не см?ючи розповзатися, а ось, бач, як? хоробр? стали:

*
Зупинилися п?д л?хтарем. ?вген вийшов, одн??ю рукою п?дтримуючи довге пальто, в ?нш?й н?с саквояж, незграбно грюкнув дверцятами та махнув рукою - 'Рушай!'. Дил?жанс по?хав дал? на станц?ю. ?вген завжди виходив тут, ?? будинок близько, за рогом, вже зв?дси видно в?кно, он, ледь св?титься: Щось метнулося там, чи здалося? Остогидла ця сн?гова каша! Н? тоб? парасол?, н? дощовика: Але йти вже недовго. Ще к?лька хвилин - ? разом!
Подзвонив у двер? п?д'?зду. Консь?рж в?дкрив, кивнув, посм?хнувся. Не спитав, до кого. Вп?знав. Добре це, чи погано? Посм?хнувся якось так: Мало, хто тут ще ходить? Та ну його: Швидше! На другий поверх. В?н почав розмотувати з ши? шарф ? раптом побачив на перш?й сходинц? каштан. Трохи зморщений, але справжн?й. У кв?тн??! Нахилився, п?дняв. Окуляри запот?ли з холоду. Байдуже. Сам? в?д?йдуть. Руки зайнят?.
Але що це?! На кожн?й сходинц? з краю - по каштану. Вздовж обох марш?в. Аж до самих ?? дверей. Останн?й - на килимку. В?н, п?д?ймаючись, з?брав ?х ус?. Спочатку у жменю, пот?м в кишеню, пот?м у другу: Нав?що? Але ж це вона! Б?льше н?кому. Це ?ХН? каштани. Берегла всю зиму в плетеному кошичку для цукерок на п?дв?конн?. Непередбачувана ж?нка! В кращому сенс? цього слова. Нав?що вона розклала ?х, як нитку Ар?адни, н?би в?н м?г заблукати?! А в?н нав?що з?брав, нав?ть не замислюючись? А нав?що взагал? все це, хто зна?? А без цього як? Страшно подумати:

*
В нагрудн?й кишен? задзижчало.
В?н поставив саквояж на килимок, поклав два останн?х каштани в кишеню, д?став в?бруючий моб?льний.
'Так, так, до?хав, нарешт?. Змерз, зда?ться, застудився. Влаштуюся - передзвоню тоб?, напарюся в душ?, повечеряю, наберу тебе, все розпов?м. Ага, бувай. Не хвилюйся. У вас все нормально? Ну, бувай!'
Господи, забув! Зняти обручку! Так, поки що в кишеню. Н?чого не м?ня?, але хоч не так душу рве: Умовн?сть. Така гра. Трет?й - зайвий. C'est la vie. Голова важка: Все. Подзвонити.
П?дн?ма? руку. Знову дзижчить моб?льний. СМСка. В?д не??!
'ДВЕР? НЕ ЗАМКНЕН?, ЗАХОДЬ'.
Дзвонити вже не треба. П?д?йма? саквояж, л?ктем натиска? м?дну ручку дверей вниз, вони п?ддаються, в?дчиняються, впускаючи гостя. В коридор? темно. Назустр?ч виходить к?т, пом?тний лише за в?дблиском очей, обнюху? його ногу, треться об штани, муркоче, ?вген ставить саквояж дол?, пальто звалю?ться з його втомлених плечей, ковза? по руках саме, каштани в обох кишенях приглушено стукають об п?длогу, кудись у темряву в?дкочу?ться коробочка з '?грашками для д?вчат', к?т обнюху? неспод?ваний безлад.
- Св?тланочко: Це я. Я при?хав. Я так посп?шав до тебе. Не сердься на мене. Я розум?ю, ти чула, але ж ми доросл? люди, ну, так у нас все по-дурному: Таке у нас ?з тобою життя. Ти де?
Тиша.
С?да? дол?, прямо на пальто, к?т забира?ться до нього на руки:
- : я, зда?ться, захвор?в. Знову на твою голову: Але я швидко-швидко вил?куюся. Ти не думай, випадково так вийшло. Я так сумував, ти не уявля?ш: Я так хот?в тебе об?йняти, а ти хова?шся. Я ж в?дчуваю запах тво?х парфум?в. Ти образилася чи просто дражнишся? : Я з?брав ус? каштани. Пам'ята?ш, як ми ?х: Зв?сно, пам'ята?ш. Св?тланочко, йди до мене? ?ди, я тебе об?йму, пожал?ю, ти мен? розпов?си все-все, як ти тут: Ось, к?т уже з? мною. Ну, ми обо? тебе просимо - прости нас за все, ?ди сюди, ми б?льше не будемо: Все якось вир?шиться. Рань чи п?зно. Я об?цяю. Не мовчи, а?

*
Дзижчить моб?льний. ?вген намацу? в темряв? в кишен? пальта слухавку, екран осв?тлю? його обличчя та трохи коридор. Знову СМСка.
'ЗАЙШОВ? ГР?ЙСЯ. ВАННА ГОТОВА. Я В?Д?ГНАЛА МАШИНУ В ГАРАЖ, ЗА ДВ? ХВИЛИНИ БУДУ ВДОМА'.
?вген п?днявся, вв?мкнув св?тло, пов?льно недов?рливо озирнувся, полегшено з?тхнув. ? в квартир?, ? в голов? разом посв?тл?шало. П?дняв пальто, пов?сив його на гачок, д?став з кишень ус? каштани, виклав ними коло на п?длоз?, знайшов п?д комодом подаруночок, вимкнув св?тло, став у коло обличчям до дверей, закрив оч? ? завмер. К?т став б?ля нього.
Тихо. Т?льки серце калата?. Його? Кота? Обох?
 
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100 Rambler's Top100   Poetical world of Terenty
 


Возможности аппаратной косметологии | Надежные аккумуляторы от ведущих производителей | Химический пилинг для увядающей кожи