Предыдущая   На главную   Содержание   Следующая
 
Дванадцять корів
 
Дві жінки у віці, коли діти помалу відходять у своє доросле життя, сиділи в напівтемряві затишної кухні. Мовчки дивилися на товсту свічу на столі і палили легкі цигарки. Вони не звертали уваги на те, що кава вже майже холодна, вино не допите, а сир на дерев’яній тарілочці недоторканий.
Пауза затяглася, але мовчання не напружувало. Потріскувала свічка, капала вода з крану, дзижчала витяжка, здивовано принюхуючись до та бачного диму.
.
- І що вони роблять?! Що вони роблять, ці чоловіки?! Куди не кинь оком – самотні жінки за сорок, за п’ятдесят… А вони йдуть, йдуть! Одні – до інших жінок, другі – до горілки, треті… просто йдуть на той світ, так несподівано, по-зрадницьки… А ми ж іще… Куди не глянь – жінки, жінки… Сильна стать… І самотні. Але ж ми ще… ще дуже… Розумієш?
Та, що говорила, затягнулася димом, по-дитячому здивовано підвела погляд на подругу, потім, ніби з докором, перевела його на фото над столом, де, здається зовсім нещодавно, вся родина разом, в лісі, з кошиками, а тепер цього немає. І ніхто не винний. І стільки ще сил та не розданих почуттів.
Подруга мовчала, дивлячись на вогонь свічки.
- І що далі? Перетворитися на просто бабцю без віку і статі, якій тільки й лишилося буркотіти та скаржитися? Але ж я – жінка! Я хочу, щоб мене кохали, і сама я теж можу кохати! Коли я пережила цю втрату, почала придивлятися до людей, - у мене ніби інший погляд з’явився, інший інтерес – вивчати чоловіків… Ой, яких лишень дурних випадків зі мною не траплялося! Але ж я достеменно знаю, що можу зробити чоловіка щасливим! В мені стільки… всього стільки, чого і в молодості не було! Та й не буває цього в молодості. Але знаєш, дивні вони якісь, м’яко кажучи. Якби не мій з дитинства веселий характер, то вже можна б ридати від результатів моїх досліджень. А порожнеча залишається, незатребуваність… Навіть образливо. Ніби я якась не така, непотріб якийсь. Але ж ніхто і не придивився до ладу!
Друга жінка піднялася, підставила черговій краплі під краном недопалок, той ображено зашипів і опинився у смітнику. Жінка зітхнула.
- Давай я тобі притчу розповім, чула колись, ось згадалося.
- Давай! – усміхнулась перша, всілася зручніше, обіперлася спиною об стіну, склала руки на колінах, її брови по-дитячому злетіли вгору, чекаючи на щось цікаве.
Казкарка стала обличчям до вікна і, дивлячись, як десь далеко знизу носяться вечірніми вулицями жучки-автівки, почала:
- Двоє молодих англійців, Гарі та Джон, вирушили у подорож світом з метою знайти собі наречених. Вони пливли кораблем, зупинялися біля різних прекрасних берегів, милувалися природою, вели довгі бесіди і придивлялися до місцевих дівчат. Часу та грошей було вдосталь для навколосвітньої подорожі.
Незабаром вони потрапили на острів з дивовижною природою, ходили, милувалися, як раптом Гарі завмер, мов зачарований…
- Яка дівчина! – простогнав він, побачивши біля колодязя молодих туземок.
- Котра з них? – Джон не бачив нічого особливого в жодній.
- Он та, з розмальованим глечиком, - милуючись, відповів Гарі.
Наступного дня Гарі кудись пішов, а коли повернувся, повідомив товаришу, що визначився зі своєю подальшою долею і вирішив залишитись на цьому острові. Ніякі доводи Джона не змогли його переконати.
Обраниця виявилася однією з доньок вождя. Гарі прийшов до правителя, розповів йому про своє почуття, про бажання одружитися з цією єдиною і неповторною дівчиною, про готовність виконати всі умови вождя і дотриматися місцевих традицій.
Треба сказати, що вождь був дуже чесною людиною. Він не бачив нічого особливого в своїй доньці і трохи збентежився. Він підвів Гарі до вікна і вказав на дівчат, що гуляли у дворі.
- Вибач, чужеземцю, але яку саме з моїх доньок ти хотів би взяти собі за дружину? – уточнив він, щоб не помилитися.
- Он ту, найпрекраснішу дівчину в світі, в блакитній сукні з квіткою в руці, - відповів Гарі.
Вождь здивувався і розповів про старовинний обряд викупу нареченої.
- За найпрекраснішу, най бездоганнішу дівчину на нашому острові наречений дає дев’ять корів, як викуп. Розуміючи, що моя донька не така, я призначаю тобі шість корів, приводь і забирай її собі за дружину. Відгуляємо весілля, я вам подарую будинок і живіть собі щасливо! – сказав вождь.
- Ви не зрозуміли, сер! Ця дівчина - краща за всіх на світі! Я даю Вам за неї дванадцять корів і беру її дружиною!
Вождь був дуже порядною людиною і довго намагався пояснити дивному англійцю, що той явно переплачує, але Гарі був невблаганним. Вождю довелося змиритися.
Обряд відбувся, як заведено, дванадцять корів зайняли почесне місце на лугу серед корів вождя, а Гарі зажив щасливо з молодою дружиною. Джон після весілля друга вирушив далі один.
Пройшов час. Повертаючись із навколосвітньої подорожі все ще неодруженим, Джон заїхав на цей острів, щоб побачити на власні очі, як ідуть справи у його товариша, і, якщо потрібно, забрати його назад у Лондон. Помітивши багато змін на краще, він вирішив прогулятися по острову, а заразом дізнатися, де живуть Гарі з дружиною.
На центральній площі він побачив дітей, з якими розмовляла неймовірної краси дівчина. Стан її був струнким, очі сяяли спокійним щастям та впевненістю, рухи заворожували жіночною грацією. Вона розмовляла з дітьми і щось їм пояснювала. Джон рушив до неї, щоб неодмінно познайомитися. Багатьох дівчат зустрічав він за час подорожі, деякі навіть подобалися йому, але він не міг зробити вибір, адже подорож ще не завершено – раптом далі він знайде ще кращу? Так і рухався він уперед, а мета тікала від нього, мов лінія горизонту.
Раптом дівчина підняла руку і поправила волосся. На пальці у сонячних променях сяйнула обручка… Джон завмер, рвучко розвернувся і покрокував в протилежний бік.
.
Спитавши у місцевого старця, де мешкає англієць, котрий одружився з донькою вождя, Джон пішов у вказаному напрямку. Гарі зустрів його щирими обіймами і виглядав цілком задоволеним.
- Що ж, виходить, бідака щасливий зі своєю простенькою дружиною, - подумав Джон.
Він розповідав Гарі про різні країни, які приятель так і не побачив, про чудових дівчат, з якими йому довелося познайомитися. Чимало вражень було у Джона. Друзі сиділи в затишному доброму будинку, їли фрукти, пили місцевий напій з кокосового молока та вели розмови.
Раптом до кімнати ввійшла та сама дівчина, яка так вразила Джона. Вона привітно посміхнулася гостеві, привіталась і спитала, чи не бажає він чого-небудь поїсти та відпочити з дороги. Трималась вона просто, природно, але випромінювала ту саму енергію, яка так вразила Джона. Той здивовано подивився на Гарі.
- Джон, що це ти так здивувався? Хіба ти не пам’ятаєш мою дружину?
- Це твоя дружина?! – не стримався Джон, - Вибач, Гарі, це твоя друга дружина?! – перепитав він, не вірячи своїм очам.
- Та ні! Це вона і є, моя єдина і кохана дружинонька, найкраща у світі! Та ти ж її бачив, коли ми з тобою лишень утрапили на цей острів, - відповів Гарі.
Джон дивився на них обох, не розуміючи, як із сіренькою нареченою могли трапитися такі метаморфози.
І тут дружина Гарі, посміхаючись, сказала Джону:
- Так, ти правий, я була зовсім звичайною, нічим не особливою дівчиною. Як усі. Але Гарі зміг побачити в мені щось, помітне лише йому, і полюбити мене щиро, всією душею. Він віддав батькові за мене дванадцять корів! Такого не траплялося ніколи і ні з ким на нашому острові! Що мені залишалося? Я просто мусила стати найкращою, найрозумнішою, найкрасивішою, най-най… На всі дванадцять!
.
Світлячки-автівки продовжували метушитися вулицями, тихо дзижчала витяжка і падали краплі з крану. Але свічка чомусь погасла.
Помовчали.
- Ну, зрозуміло. От я і ходжу зі своєю дюжиною корів і все намагаюся прилаштувати їх комусь, а натомість отримати «об’єкт кохання». Але нікому не потрібні ні корови мої, ні кохання…
Приятелька від несподіваної гіркоти в цих словах подруги озирнулася, підняла брови, відкрила рот, але так і не змогла нічого відповісти і просто розвела руками. Правда, в темряві цього ніхто не помітив.
.
- А чого це ви тут сидите без світла? – голос з коридору змусив жінок здригнутися. Господиня смикнула за ланцюжок бра над обіднім столом, і подруги побачили пухнастого кота, який саме солідно заходив до кухні. Він підійшов до своєї тарілки, понюхав її порожнечу, сів і промовив у бік жінок:
- Нічого, що підслухав вашу казочку? Пардон. Не хотів перебивати. Прикольна історія. Можна навіть написати таку п’єсу: Дві подруги, два різних характери. Одна романтична, типу, в пошуках гармонії, а друга – прагматик. Одна все літає, а друга її на землю ставить…
Дами мовчали, позираючи то на кота, то одна на одну і звіряючи реакції. Кіт ще раз понюхав тарілку, перевів погляд-питання на господиню і продовжив:
- У житті, як на довгій ниві. Всяке буває. А раптом через рік ваш Гарі забирає красуню-дружину до Англії, типу, щоб познайомити зі своїми батьками, і продає її там в бордель? І виручає з цієї оборудки набагато більше, ніж дав за дюжину корів! Ото ж! Се ля ві… Так от… А що – «Віскас» сьогодні не завезли?
 
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100 Rambler's Top100   Poetical world of Terenty
 


Возможности аппаратной косметологии | Надежные аккумуляторы от ведущих производителей | Химический пилинг для увядающей кожи