Предыдущая   На главную   Содержание   Следующая
 
СПОСТЕРІГАЧ,
або ТАБЛИЦЯ СКАРАБЕЄВА
 

Не однозначно в свої п’ятдесят ставився Володимир Скарабеєв до нових реалій пост-радянського життя. Не всі явища йому подобались, хоча старим він себе ще не вважав і бурчати не любив, принаймні, вголос. Хоча – зачасту ловив себе на роздумах. А кому це шкодить? Ділиться людина сама з собою думками з різних приводів, оцінює явища, обмірковує, що в них хорошого, що поганого.
Може, міркував він не вголос сааме тому, що поговорити було ні з ким. На службі робота за комп’ютером потребувала зосередженості - не до розмов, близьких друзів не було, сім’ї теж – син поїхав навчатись до Польщі, там і роботу знайшов. З дружиною Володимир майже десять років, як розлучився – тихо, безкровно, не надто шкодуючи. З тих пір одного разу тільки й зустрілись – на похороні колишнього друга сім’ї. Розійшлися доріжки, як то кажуть. Прожили своє, сина виростили і розпрощалися.
Тож душевно поговорити було ні з ким. Але це не надто засмучувало Володимира. Він знаходив собі розвагу в книжках, в перегляді телевізійних передач (ще один плюс сучасного життя – кількість телеканалів така, що й не охопити), в прогулянках до лісу по гриби, а ще знаходив задоволення в нечастих, але ретельно підготованих теорією поїздках містами та містечками України, які не кричать з буклетів турфірм, закликаючи іноземців, але цілком варті уваги туристів.
Скарабеєв любив книжки. Дефіциту в них, як колись, уже не було. Ще однією його приємністю були прогулянки на книжковий ринок рідного міста на Петрівці, де можна блукати хоч і увесь вихідний день, перебирати книжки на розкладках, розпитувати продавців, щось купити для душі, а ще можна розглядати собі подібних.
Перечитавши багато видань із психології, Володимир вважав себе знатоком людей та їхніх звичок, умів здогадуватися про приховані мотиви вчинків, прислуховувався до напівтонів, приглядався до поз, жестів, міміки, та, виходячи з прочитаного, метикував, що саме за всим цим стоїть. Любив він спостерігати та міркувати дедуктивно про якусь людину, зачепившись за окремі деталі її образу. Ні, не в Шерлока Холмса грався наш герой і не злочини розплутував, просто так розважався – з цікавості домалювати до черевика його хазяїна. Треба ж чимось заповнювати це життя, коли вже ти живий?

Ще одне нове явище нашого життя – величезні супермаркети – Володимир оцінював позитивно, хоча й розумів психологію торгівлі, закладену в цю структуру. Розумів, що зайшовши туди по хліб та молоко, ніколи цим не обмежишся, а рука потягнеться сама ще по щось, чим замилувалось око. Усвідомлював він і хитрість в одвічному дефіциті кошиків на користь візочків, які самі провокують набрати товару чим більше, підступність прозорих вітрин з їжею та стелажів, де можна помацати та вибрати будь-який товар, одвічно бадьорої музики, що лунає там цілий день, впливаючи на настрій покупців та надихаючи зробити приємність собі або ще комусь. Зрозумілим був йому також «останній акорд» стелажів з різним солодким та жувальним дріб’язком вже біля каси, куди тягнеться рука навіть у дорослого, не кажучи вже про малечу, що нудиться в черзі.
Крім того, супермаркети давали Володимиру можливість, рухаючись з візочком між рядами товарів, непомітно спостерігати за людьми, їхньою поведінкою, реакціями, домальовувати в своїй фантазії їхні історії, поповнюючи таким чином власну віртуальну «Таблицю Скарабеєва» - таку собі типологію собі подібних.
Інколи у нього виникало бажання посидіти тут день-два за касою чи хоча би поговорити з дівчатами-касирками про те, як наповнення візка відображує сутність покупця. Але касиром йому не бути, а дівчата навряд чи спокусяться пропозицією немолодого чоловіка поспілкуватись на виробничу тематику, бо під кінець зміни їх вже, мабуть, нудить від покупців, їхніх візків та й від веселої музики теж. І навряд чи касирки, більшість з яких приїхала до столиці на заробітки, надто переймаються питаннями психології, хоча миттю визначають рівень статків покупця за його «споживацьким кошиком».
Тож Володимир обмежився самостійними спостереженнями. Деякі з них викликали посмішку, інші – сумне зітхання. Наприклад, одного разу він помітив, як дві молоді яскраві жінки, ідучи назустріч одна одній, миттєво зустрілись очима, а потім так само миттєво зиркнули в чужі візки, прикинувши, напевне, рівень наповненості гаманця своєї візві або її покровителя. Потім Володимир упізнавав такі ж самі погляди і біля кас, і через скло автівок, коли дівчата, кермуючи від супермаркету, миттєво оцінювали марку і вартість машини, зиркнувши на даму в зустрічному авті. Щось накшталт гри «А ти що за одна?»
Спостерігав він також сімейні закупи, коли чоловік ходить паном, вибирає вина, сири, балики, а дружина, взявши з полички жіночий журнал, боязко зазирає йому в очі – «Можна?» Або як інший голова сімейства, котрому от-от розплачуватись на касі, раптом влаштовує ревізію обраному і позбавляється лишків на останньому рубежі.
Не раз придивлявся Володимир, як пари розраховуються на касі, та робив висновки про їхній сімейний стан. Візочки з нечисленими, але вишуканими продуктами, готовою їжею, нарізкою сиру та баликів, баночкою ікри, фруктами, пляшкою дорогого вина чи коньяку (чи того й іншого) він не став би відносити до закупів для вечері сімейного типу. Швидше за все, передбачалася трапеза при свічках із взаємноприємним продовженням, що згодом підтверджував маленький пакетик, взятий мужчиною зі стелажу прямо біля касирки.
Таким чином банальний для когось похід до супермаркету давав нашому герою стільки життєвого матеріалу, що і до кінотеатру ходити не треба. Одного разу у Володимира виникла думка, що уважне спостереження за жінкою, котра наповнює свій візок у супермаркеті, може стати доленосним, адже проникнення в таїнство закупів може розповісти про людину набагато більше, ніж розглядання попутчиків у маршрутному таксі дорогою на роботу. І зажевріло у нього бажання поспостерігати вже не для поповнення «таблиці», а, можливо, з дальнім прицілом на спільну старість. Хто знає?.. Адже простий металевий візок може стільки розповісти про свою тимчасову хазяйку – про рівень її доходів, про легкість, з якою вона прощається з грішми, чи про її скупість, про кулінарні уподобання, співпаіння яких в сімейному житті теж досить важливе...
Подумавши про це, Володимир презирливо скривив губи, пригадавши одвічні тортики-зефірки-шоколадки колишньої дружини, котра боролась із зайвою вагою виключно на словах, будучи не в змозі відмовити собі у цих витребеньках, як і у трьох ложечках цукру на чашку чаю чи кави, та ще й із мімікою грішниці, котра щиро кається.

Покрутивши в руках пакет гречаної крупи, Володимир поклав його до візка покотив його вздовж ряду стелажів. У візку вже лежав пакет «Геркулесу», але не вітчизняного, а німецького (він ніжніший), пакет рису (крізь прозору упаковку видно було тонкі видовжені зерна – він завжди купував саме такий, а не круглий, що схожий на перловку), шматок Російського сиру, грамів чотириста, та житній хліб-цеглинка в прозорому пакеті. Раптом Володимир помітив, що хліб лежав на упаковці з яйцями. Він на мить замислився, адже цього разу вони не входили до його списку продуктів.
«Механічно, мабуть, - подумав він, на всяк випадок дістаючи з карману куртки квадратний аркуш, де в стовпчик його рукою було записано все необхідне, - Знов заспостерігався!»
Він пішов далі, простягнув руку до маринованої кукурудзи (любив її просто так, і як додаток до різних страв), як раптом з-за спини пролунало:
- Перепрошую, ви забрали мій візок!
Володимир озирнувся. Позаду стояла русява жінка середніх років у бордовій курточці з пухнастим хутряним коміром, у чорних джинсах, у чобітках на високих підборах та з сумочкою на плечі. В руці вона тримала невеличкий аркуш паперу, напевне, теж із списком продуктів. Обличчя її було спокійне та усміхнене, а рука вже потяглася до візка, але Володимир несподівано навіть для себе заступив свою здобич, прикривши її собою, та промовив:
- Як же?! Пробачте, це мій візок. Ось – все за списком...
- Пардон? – незрозуміло відреагувала жінка.
- Ну... – чомусь знітився Скарабеєв, - я хотів сказати... ось, можете глянути – все за списком складаю, пам’ять, знаєте, вже не та... Завжди вдома згадаєш, що чогось не взяв...
- Але, власне, у мене теж список... Звісно, я не підписувала все, що накидала до візка, знизала плечима візаві, помахала перед носом у Володимира своїм листком і спробувала зазирнути за його спину до візка, та упевнитись, що той справді її.
Скарабеєв раптом згадав про упаковку яєць, хвиля вдарила йому в голову, а щоки миттю спалахнули, чого з ним не бувало вже багато років.
- Послухайте, пане, мені абсолютно ніколи бігти по новий візок і складати все спочатку. Ви пошукайте свій уважніше! – пішла в атаку жінка, помітивши, як знітився опонент.
Володимир озирнувся й дійсно помітив загублений візок із таким самим набором продуктів в п’яти кроках, але біля протилежного стелажу – мабуть, хтось відсунув у бік, поки він розглядав гречку. Вибачившись, він викотив з-за спини предмет суперечки та передав жінці. Інцидент здавався вичерпаним і безглуздим, але щось тенькнуло всередині у нашого героя, і думки його заметушилися в голові, забулькотіли в якійсь хімічній реакції, видавши результатом думку:
«Це не випадково! Це ж спів-па-дін-ня!»

В його списку залишалась іще мінеральна вода «Миргородська», м’ятний чай, паперові серветки, туалетний папір та рідина для миття жирного посуду. Все це можна було зібрати та покласти до візка за три хвилини, але Володимир уже не поспішав. Він перебував під враженням від дивного випадку, і не стільки від угону чужого візка, скільки від тотожності наборів продуктів, котра наводила його на думки про можливість інших співзвучностей з цією дамою.
Жінка видалась йому досить цікавою. Її не можна було назвати худорлявою, але ознак зайвої ваги, яку Володимир вважав результатом недисциплінованості, не було. Світле волосся було підібране та заколоте на потилиці. Така зачіска говорила про жіночність та охайність її власниці. Одяг не був ні призивно-яскравим, ні занедбаним. Відчувалась рівновага і почуття міри, баланс у всьому. Володимир прочитав багато розумних книжок, підкреслив у них безліч мудрих думок та чужих висновків, зробив чимало власних спостережень і навряд помилявся в даному випадку.
Набір продуктів, спвізвучний його власному раціону, дозволяв припустити, що дама, швидше за все, самотня. Він добре пам’ятав, як стояла годинами «біля мартену» його колишня дружина, коли їх у сім’ї було троє. І сама любила попоїсти, та й двоє мужчин переробляли продукти досить активно.
«Шкода, не подумав глянути, чи має вона на пальці обручку», - подумав Скарабеєв, і сам здивувався своїй несподіваній практичній цікавості до незнайомки.

Раптом усвідомивши, що співзвучна йому особа може вислизнути через одну з багатьох кас, поки він не поспішає добирати товари за списком, Володимир тріпнувся, почав озиратись і чомусь занервував. У скронях йому застукотіло, він подумав, чи не прийняти гомеопатичну пігулку від тиску, круглу коробочку з якими він носив у нагрудній кишені, але швидко покотив візок, не зупиняючись, до рядів побутової хімії та паперової продукції. Між тим він стріляв очима праворуч-ліворуч, виглядаючи бордову куртку з пухнастим коміром. Не помічаючи навкруги нікого, він швидко закинув до візка рідину для миття посуду, пакет серветок, пару рулонів туалетного паперу з дірочкою для держачка та рушив до касового ряду.

Дами ніде не було. Володимир схитрував – вийшовши з господарчого ряду, який своїм краєм дивився на останню в довгому ряду касу, він не пішов до неї розраховуватись, а покотив візок вздовж усіх кас, поглядаючи на покупців, котрі підійшли до етапу розрахунку. Він пригадав, що список у співзвучної жінки був невеликим, тому навряд вона блукатиме довго, та й промовила «Мені асболютно ніколи...»
«Десь тут, десь тут має бути, - з хвилюванням сканував він очима невеликі черги біля кожної каси, але знайомого силуету ніде не було, - Невже проґавив? Невже пішла?!

Володимир зітхнув, ще раз озирнувся і став до передостанньої каси. В голові його прокручувався короткий, але такий хвилюючий інцидент, виникали кореляції між окремими деталями, домальовувався образ, моделювався характер незнайомки...
Аналітично-творчу роботу його мозку перервав дзвінкий дівочий голос, який суворо велів комусь під’їхати через п’ять хвилин на парковку супермаркету та допомогти винести і завантажити покупки. Володимир озирнувся. Молоденька дівчина в яскравому різнокольоровому шарфі на чорній куртці та з шапкою кучерявого русявого волосся, тримаючи однією рукою мобільний, другою підтягла до себе візок. За звичкою Володимир оцінив його вміст і вираз його обличчя став скептично-поблажливим.
У повному безладі візок наповнювали: пара довгих французьких булок, металева банка з кільцями ананасу, рахат-лукум, шампунь, фарба для волосся, рідина для зняття лаку, упаковка декоративних свічок, пакет моркви, прозора коробочка з плодами ківі, банка згущеного молока, стаканчики з йогуртами, палка салямі, три пачки апельсинового соку, пляшка «Коли», пакет молотої кави, пляшка пива, кілька пакетів сухого грибного супу швидкого приготування, упаковка сосисок, шматок сиру, зефір в шоколаді, прикритий трьома плитками шоколаду без зефіру. Ліктем дівчина притискала до себе пару жіночих журналів та знову намагалася зателефонувати з мобільного.
- Мужчина, викладайте товар на транспортер! Пакет вам треба? – звернулась до Володимира касирка.
- Так-так, пробачте, задумався, ні не потрібен пакет, у мене є, - заметушився він.
- Мам! Підходимо. Друга каса, давай швидше! – промовила дівчина в слухавку.
- Карточка є? – спитала касирка, швидко завершивши підрахунки.
Володимир простягнув дисконтну картку, склавши свої покупки.
- Шістдесят шість гривень, тридцять копійок.
Він розрахувався, поставив пакунок у візок і, від’їхавши на три метри у бік, став продивлятися чек. Раптом якийсь новий рух біля каси змусив його озирнутись. Дівчина вже завалила своїми безглуздими покупками весь транспортер і намагалась їх ущільнити, відгородивши спеціальною паличкою, і при цьому вона зверталась до його Незнайомки, котра раптом виникла поруч:
- Мам, викладай скоріше, Юрка вже під’їхав, зараз нас забере і додому підкине. Рахуйте, будь ласка, окремо, - промовила вона до касирки.

Володимир остовпів. Дама, посміхаючись, енергійно викладала знайомий набір продуктів, вже доповнивши його «Миргородською», серветками та двома рулонами туалетного паперу з дірочкою для держачка.
Варіанти можливих комбінацій роїлися в голові Скарабеєва. Неспівпадіння виліпленого ним образу Незнайомки з яскравою та імпульсивною дівицею, власницею незбалансованого харчового набору та дзвінкого голосу, вибило його з рівноваги – у скронях знов застукотіло, він машинально витер лоба і продовжував спостерігати за сценою біля каси. Мама та донька поклали все, що вміщав доньчин візок, в три пакети, а товар із маминого візка – ще в один. Вони отримали два чеки. Це залишало сподівання, що відносно доросла донька харчується, а може й живе окремо, а Незнайомка, котра «розуміється на істинному», все ж таки, все ж таки...
До каси підскочив високий худорлявий хлопець зі зв’язкою ключів в руці, привітався, підхопив пакети, завантажив їх до візка та покотив до виходу. Дівиця йшла попереду, а Незнайомка рушила слідом за ними. Несподівано наштовхнувшись на здивований погляд Володимира, вона посміхнулась йому, знизала плечима і пішла далі, швидко цокаючи підборами.
Володимир, геть розгублений, взяв свої покупки й повільно рушив до прозорих розсувних дверей. Біля виходу хлопець вже завантажував пакети до багажника автівки, дівчина рішуче командувала, а мама стояла поруч.
- Юро, цей пакунок постав ближче, я його заберу першим. Треба занести Тамарі Петрівні – сусідка хворіє, просила зробити для неї закупи, - промовила Незнайомка, і Володимир завмер на ходу, усвідомивши жахливу погрішність в його «Таблиці Скарабеєва»...

Він вирішив пройти три зупинки до дому пішки. Весняний вітер ганяв небом рвані хмаринки, а під ногами траплялись то розмокла глиниста земля, то купки сірого затоптаного снігу. Володимир ішов і все намагався поєднати струнку незнайомку на високих підборах з її дурнуватим набором продуктів – розчарування проковтнуло надію. Сьогоднішній випадок похитнув його струнку теорію. Виходить, треба ще думати, треба думати...
Послизнувшись, Володимир ледве втримав рівновагу і вирішив, що надто вже близько до серця прйняв він сьогоднішню подію. А вдома, вже перед сном, знову прокручуючи в пам’яті подію дня, раптом згадав, що Тамарою Петрівною звали його колишню дружину.
 
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100 Rambler's Top100   Poetical world of Terenty
 


Возможности аппаратной косметологии | Надежные аккумуляторы от ведущих производителей | Химический пилинг для увядающей кожи