Предыдущая   На главную   Содержание   Следующая
 
ЛЮДИ та КОМАХИ ВЕЛИКОГО М?СТА
 
Коли задзвонив телефон, я вже була у веч?рн?й сукн?, з урочистою зач?скою, в чорних черевиках на високих п?дборах ? чекала сигналу виходити з квартири. Минуло три дн? неспод?ваних хвилювань та безумних п?дготовок до урочистого балу. Не маючи багатого досв?ду участ? в таких заходах (та й взагал? не маючи такого досв?ду), я покладалася лише на Наталку, подругу, колишню однокласницю, яка, власне, ? заварила цю кашу.
Йшлося не зовс?м про бал, а про урочистост? з приводу оголошення результат?в щор?чного л?тературного конкурсу. Але, мабуть, треба почати цю ?стор?ю здалеку, щоб стало зрозум?лим, чому мене туди запросили. Почати з тих час?в, коли ми з Наталкою вчилися в школ?, ? мен? набагато легше давалося написання твор?в та переказ?в, а ?й - розв'язання стоклятих математичних задач з? зб?рки Сканав?. Мабуть, через це ? дол? наш? склалися по-р?зному, якщо говорити про фах. П?сля ?нституту я спочатку викладала у школ?, а р?к тому, коли донька отримала атестат, я попрощалася з народною осв?тою ? знайшла роботу в редакц?? журналу. Там помалу звикала до нових плюс?в та м?нус?в мо?? ново? ф?лолог?чно? реал?зац??. Наталка ж була висококвал?ф?кованим ф?нансистом ? вже очолювала валютний в?дд?л пом?тного банку.
Паралельн? та довол? неоднаков? наш? життя все ж таки перетиналися. То ми сп?лкувалися в ?нтернет?, то д?лилися новинами по телефону, а ?нколи, хоч ? нечасто, зустр?чалися в затишн?й кав'ярн? обговорити останн? новини.
На даний пер?од ми обидв? не були у шлюб?. Вже десять рок?в, як розвалилась моя подружня ?дил?я, а ?? шлюб 'накрився тазиком' р?к тому. Одного дня Наталчин благов?рний п?д тиском ?? доказ?в з?знався, що його стосунки з ?ншою особою вже д?йшли до в?зуально пом?тних насл?дк?в, ? що в?н саме збирався на цю тему серйозно поговорити.
На сво? виправдання чолов?к оголосив два аргументи: Перше - 'Зрештою, я хочу мати дитину, а нам з тобою Бог не да?. Друге - 'Я втомився жити з бджолою, яка з ранку до ноч? горить на робот?, та й удома дзижчить лише про виробнич? проблеми'.
Каламбур ще полягав у тому, що д?воче пр?звище Наталки було Джола. Наголос у ньому ставили хто на першому склад?, хто на другому, але Бджолою ?? називали ще в школ?. Ось ? ма?ш:
Ви?хав в?н у два дн?, на як? вона навмисне влаштувала соб? в?дрядження з перев?ркою ф?л?? банку в ?ншому м?ст?. Б?льше говорити не було про що.
П?сля Наталчиного повернення ми 'в?дсвяткували' цей факт коньяком п?д якусь умовну закуску ? зр?внялися в статус? самотн?х ж?нок. Правда, у мене ще була Олюська, а Наталчин? ваг?тност? раз по разу зривалися. Але наче натом?сть у не? перло по служб? - ? просування, ? грош?, ? перспективи - там вона реал?зовувала свою кипучу енерг?ю.
Того вечора ми, як водиться у д?вчат, ? поплакали, ? посм?ялися, ? перемили к?стки 'колишн?м'. Зрештою, я була твердо впевнена, що Джола довго сама не сид?тиме - при сво?й н?би-то ординарн?й зовн?шност? подруга мала таку харизму, що легко приваблювала чолов?чу увагу.
Оп?вноч? того дня, коли ми поминали Наталчине подружн? життя, на мене звалився в?рш. В?н сам застукот?в ритмом у голов?, вимагаючи, щоб його записали, ? я, вхопивши ручку, настрочила ц?лу стор?нку тексту на обкладинц? доньчиного зошита. Йшлося в ньому ? про кохання, ? про б?ль, ? про невмирущу ж?ночу в?ру в того самого, ?диного, хто все ж таки десь ?сну?, призначений т?льки тоб?. Я не надто здивувалася, бо це вже був не перший в?рш, який отак падав мен? на голову. Хот?ла зателефонувати подруз? та прочитати, але час був п?зн?й, ? я переслала ?й того в?рша е-мейлом.
.
Пройшов майже р?к. Наталка все ще жила сама, хоча пригоди з нею траплялися. 'Це несерйозно', - щоразу д?агностувала вона ? знову поринала в роботу.
? ось ми з нею збира?мося на бал. Тому що р?к тому, прочитавши м?й в?рш, вона роздрукувала його, вклала в конверт ? над?слала на той л?тературний конкурс для участ? в ном?нац?? 'П?сенна л?рика'. ? лише тиждень тому з?зналася мен? в цьому, бо ось-ось мали визначати переможц?в.
- Тв?й псевдон?м Катя Бджола. Запам'ятала? - тлумачила вона мен? по телефону.
- Ти з глузду з'?хала?! Який конкурс?! Яка бджола?! - шален?ла я.
А п'ять дн?в тому мен? зателефонували ? запросили на церемон?ю нагородження ном?нант?в. Олюська, здавши сес?ю, вже по?хала на море працювати вожатою, а ми з Наталкою усв?домили те, що в?дбулося, ? активно збиралися на бал.
? ось - дзв?нок телефону, я одночасно хапаю слухавку ? театральну сумочку, але чую незрозум?лий наб?р звук?в:
- Ее ууиа оа!
- Що?!
- Ее ууиа оа!
- Наталко, це ти?! Ти приколю?шся? Мен? виходити?
- Ме-е ууиа жоа!
Я завмерла, в?дчуваючи неладне. Але раптом сигналом 'SOS' зап?п?кала моб?лка.
'МЕНЕ УКУСИЛА БДЖОЛА. ЗА ЯЗИК!' - прочитала я, ще не поклавши слухавку домашнього телефону.
- Наталко! Треба 'Швидку'! Терм?ново! - кричала я ?й, але натом?сть чула лише наб?р голосних звук?в та свист ?? важкого дихання.
Господи! Яка ж я дурна! Вона ж не може зателефонувати у 'Швидку'! Вони ж н?чого не зрозум?ють!
- Зараз! Зараз я викличу! Викличу ? б?жу до тебе! В?дкрий двер?! Може, ма?ш як?сь п?гулки в?д алерг???! Хоча б 'д?азол?н'?!
- Я почала набирати номер швидко?, пот?м кинула слухавку, вхопила моб?лку ? виб?гла з квартири, на ходу набираючи номер нев?дкладно? допомоги.
До Наталчиного будинку було неповних дв? зупинки. Я б?гла у черевиках на високих п?дборах, притримуючи веч?рню чорну довгу сукню з в?дкритою спиною, яку прикривав б?лий тонкий шарф з органзи ? страшенно мен? заважав. На ходу я намагалася викликати 'Швидку', перестрибувала бордюри, обб?гала пов?льних п?шоход?в та мамаш з в?зочками, наближаючись до мети, а виклик ще не було зроблено - мен? то давали ?нший номер телефону, то ставили безл?ч питань: Раптом б?ля св?тлофора я побачила 'Швидку', що саме зупинилася пропустити п?шоход?в. А ще я пом?тила здивован? оч? л?каря, який сид?в поруч ?з вод??м.
Кинувшись до дверцят машини, рвучко ?х в?дчинила. Я вже захекалася наст?льки, що ледве змогла вимовити:
- Врятуйте людину!
- Що сталося? Вам погано? - спитав л?кар, не надто серйозно сприймаючи такий виклик.
- Бджола, бджола вкусила за язик! Вона задихнеться! - кричала я, вчепившись одн??ю рукою в сид?ння ? стукаючи театральною сумочкою л?каря по кол?ну.
- С?дайте! - скомандував в?н ? посунувся.
Не пам'ятаю, як я змогла вскочити в салон високого медичного бусика у вузьк?й сукн? та на п?дборах, зда?ться, л?кар подав мен? руку.
Коли ми з ним влет?ли на трет?й поверх, де жила Наталка, ?? двер? були в?дчинен?, протяг гуляв квартирою, з кухн? дол?тали як?сь звуки. Джола стояла б?ля в?дкритого в?кна ? нервово рилася в куп? л?к?в, висипаних на п?дв?коння. На м?й зойк вона озирнулася. Губи ?? були ф?олетовими та опухлими, з в?дкритого рота трохи стирчав язик, дихання б?льше було схожим на свист, вона вже не намагалася говорити, а перелякан? оч? дивились на нас ?з л?карем, як на останн?й шанс.
Для повноти портрета треба додати, що Наталка теж була у веч?рньому вбранн? - бордова декольтована сукня облягала ?? багате т?ло, сяюче намисто, бордов? накладн? н?гт? в тон сукн?, висок? п?дбори доповнювали картину, але: старанно зроблений мак?яж розплився на опухлому обличч?, яке ? без того п?шло червоними плямами. Це було схоже на кадр з Голл?вудського ф?льму жах?в.
Першим опам'ятався л?кар - в?н поставив на ст?л св?й чемоданчик, в?дкрив його ?, зламавши ампулу, почав набирати у шприц як?сь л?ки.
.
Щороку у цей день ми збира?мося разом, щоб в?дсвяткувати чергову р?чницю Наталчиного спас?ння, мо?? 'золото?' статуетки переможця конкурсу та нашого знайомства з Марком.
Я тод? таки встигла отримати свою нагороду - Наталц? п?сля уколу стало легше, набряк стух, дихання в?дновилося, л?кар почекав, заразом вислухав нашу ?стор?ю, а коли Наталка почала з ним кокетувати, констатував, що небезпеки б?льше нема?, ? мене вмовили ?хати на урочистост? на такс?.
? от ми вкотре в ролях переказу?мо мо?й доньц? ту страшну ?стор?ю, а вона то робить перелякан? кругл? оч?, то см??ться, хоча зна? все наперед.
- : ? я в останню мить перед виходом вир?шила ковтнути соку з в?дкрито? пачки! - знову повторю? Наталка, показу? руками, як вона це зробила, а пот?м виразно в?дкрива? рота, вирячу? оч? та хапа?ться за шию.
- А я ж чекаю, що ти ось-ось скоманду?ш виходити, ? ми тво?ю машиною по?демо на бал по ордени, а тут: 'Ее ууиа оа!' - знову веду свою парт?ю я.
- А я, зморений зм?ною, раптом бачу в л?тн?х сут?нках серед звичайних п?шоход?в якусь пан?, що н?би впала на нашу вулицю з ?ншого стол?ття: - п?дхоплю? сво?? Марк, - Але ж як вона колотила мене по кол?ну сво?ю театральною сумочкою! Н?, Турген?вськ? баришн? були не наст?льки р?шучими!
Вс? ми знову регочемо, святкуючи друге народження Наталки Джоли та народження наших стосунк?в ?з Марком, якого так неспод?вано привела в мо? життя вит?вка мудро? бджоли.
А ще за традиц??ю ми вмика?мо диск, щоб послухати п?сню, на яку перетворився тод? м?й в?рш. За нею звучать ?нш? п?сн?, написан? за останн? роки на мо? в?рш?. Так дивно зм?нилося життя: Я - поет, пишу слова до п?сень, що лунають по рад?о. М?й чолов?к - л?кар. Олюська зак?нчу? ?нститут. А Наталка загадково об?ця? незабаром познайомити нас ?з серйозним чолов?ком, поруч з яким ?й зовс?м не хочеться крутитися, як невтомна бджола, а хочеться розслабитися ? почуватись, нарешт?, коханою ж?нкою.
Правда, для мене ? дос? залишилося загадкою - що роблять в багатом?льйонному м?ст? бджоли?! А може, вони спостер?гають за нами ? тишком-нишком влаштовують наш? дол??


 
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100 Rambler's Top100   Poetical world of Terenty
 


Возможности аппаратной косметологии | Надежные аккумуляторы от ведущих производителей | Химический пилинг для увядающей кожи